Співвідношення структурно-реологічних обстановок по вертикалі

Структурно-реологічні обстановки по вертикалі завжди утворюють наступну послідовність: зверху – епізона, нижче (посередині) – мезозона і ще нижче – катазона (див. рис. 3.1.1 ). Але у зв'язку з термальною еволюцією Землі, нерівномірним розподілом теплового потоку по латералі, що викликається підняттями й опусканнями окремих ділянок земної кори, субдукцією, обдукцією, колізією літосферних плит та проявом інших тектонічних явищ, потужність та гіпсометричне положення цих зон постійно змінюються у часі та по латералі.

Є багато підстав вважати, що на палеоархейському етапі розвитку земної кори епізона була майже відсутня, а мезозона, мабуть, мала дуже незначну потужність. У неоархейському та раннєпротерозойському часі епізона могла бути присутньою, але не відігравала суттєвої ролі. Судячи за все, дуже малопотужною (мабуть не більше першого десятка кілометрів) у цей же час, була і мезозона. Про це в певній мірі свідчить незначна присутність дислокаційних структур цієї обстановки у відповідних за віком метаморфічних комплексах. Безсумнівно, домінувала в той час близько розташована до поверхні катазона.

У рифейський та палеозойський час з'явилася добре розвинена, швидше за все не дуже потужна (до 3-5 км у складчастих областях та до 8-10 км на платформах) епізона. Але і в цей час все ж таки панувала мезозона. Практично абсолютна більшість відповідних за віком складчастих зон представлена навіть на незначному ерозійному зрізі структурами мезозони.

У мезо-кайнозойський час потужність епізони різко зростає, і її нижня границя розповсюджується до глибин 10-15 км, а в деяких платформних районах, типу Прикаспію, як свідчать геофізичні дані, – навіть до глибин 20-25 км. Причому в цей час вона панувала в більшості складчастих областей і прикладом у цьому відношенні є типові епізональні складчасті та складчасто-покривні структури Карпат та Гірського Криму.

У різних за тектонічною активністю і температурним градієнтом ділянках земної кори границі відзначених структурно-реологічних зон знаходяться на різних гіпсометричних відмітках. Так, верхня межа відносно високотемпературних таких обстановок завжди відносно піднята на тектонічно активних ділянках (орогени, рифтові зони, рухомі пояси) і занурена на таких спокійних ділянках, як платформи. Крім того, аномальний підйом цієї та інших відзначених обстановок відбувається по зонах активно функціонуючих великих розломів.