ЧОРНИЛО І ФАРБИ, ЗНАРЯДДЯ ПИСЬМА

Спосіб писання залежав від матеріалу, на якому писали. Так, на бересті букви здебільшого видавлювали, користуючись спеціальними писалами, загостреними і виготовленими з металу (залізо) або кісток. З рукописів XV ст. відомо, що існували рецепти виготовлення чорнила. Воно було залізистим із застосуванням дубильних речовин, що мали назву чорнильних горішків. У давніх рукописах вони здаються ніби вицвілими і мають блідо— жовтий колір. У XVII ст. в основному ділові папери пишуться густим чорним чорнилом. На письмі також використовували червону фарбу—кіновар, якою виділяли заголовки та великі букви, ініціали, позначали глави, робили вставки, пояснення, доповнення, позначення на полях тощо. З другої половини XVII ст. з цією ж метою використовують сурик — фарбу жовто-бурого кольору. В розкішних і красивих рукописах використовували золото і срібло. Срібло — рідше. Фарби розчинялися на клею або жовтку яєць. На папері і пергаменті писали гусячими перами, інколи пензликами і спеціально загостреними дерев’яними паличками. Гусяче перо використовувалось до середини XIX ст. Олівці, які були відомі ще з XVI ст., стали масово використовуватись лише у XVIII ст. Тексти, написані чорнилом, промокали піском.

При аналізі рукопису дуже важливо знати про матеріали, знаряддя письма, фарби, чорнило, тому що вони в різні часи використовувались і знання про них дадуть можливість правильно визначити час і місце створення рукопису. Аркуші паперу були різного формату — десть, півдесть, чверть, восьмушка, і використовувались у діловодстві у вигляді згортків або стовпців та зошитів. Книги писали на обох сторонах аркуша, а документи — лише з однієї сторони. Аркуші книги зшивались у зошити, які могли роздаватися різним виконавцям, а зошити потім — у книги, за певним порядком. Документи для зручності писали на одній стороні аркуша і, якщо одного аркуша було недостатньо, то приклеювали наступний. Таким чином утворювалась інколи довга стрічка, яку називали стовпець або згорток, тому що склеєні стрічки згортались в рулони. На звороті склеєної стрічки ставили підписи, щоб аркуші не можна було замінити. Інколи стовпці сягали 15 —20 м, а окремі тексти державного або юридичного характеру перевершували сотні метрів.

З кінця XVIII ст. в основному стали використовувати зошити, які складали у в’язки і пронумеровували, а з метою економії паперу писали з обох боків. Найбільш поширеним форматом паперу був аркуш розміром 300x200 мм, подібний до сучасного, а також — удвоє більший. Папір продавався аркушами, складеними вдвоє. На одній половині аркуша знаходився водяний знак.