ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ПИСЕМНОСТІ

Більшість первісних малюнків служили засобом для запам’ятовування , тобто були мнемограмами. Малювання передувало розвитку писемності, достатньо часто в багатьох мовах слова малювати і писати мають спільний корінь. Імовірно, що печерні мальовані образи і петрогліфи є магічними знаками первісних мисливців. (Петрогліфи – вирізьблені на поверхні скель зображення). Перші малюнкові зображення датуються періодом 60 – 40 тисяч років тому. Малюнки червоно-коричневою вохрою і чорно-синьою мінеральною фарбою знайдено на Півдні Франції в печері Ласко, завдяки радіо вуглецевому аналізу датуються 15 тисяч р. до н. е. (мадленський період). Опанувавши принцип малювання людина не задовольнилась його образотворчими можливостями і емоційним впливом, постала вимога підпорядкувати малюнок потребам закріплення думок, повідомлень.

Це спричинило до утворення піктографічного письма. Воно складалося з малюнків, поданих у формі спрощених понять, але ці малюнки вже мали зв’язок із звуками мови. Даний тип комунікації дозволяв уже передавати інформацію не лише через іменники, але й через дієслова. З піктографії постає ідеографічне письмо. Один і той же знак був багатозначним, для розмежування понять застосовували додаткові знаки – детермінутиви.

Ієрогліфічне письмо виникає в четвертому тисячолітті до нашої ери. Сам термін ієрогліф походить від грецьких слів і означає ієро – священний, гліфо – вирізувати (вперше термін вжив Климент Олександрійський у 150 р до н. е.). папірус було винайдено у ІІІ тисячолітті до н.е. Також в цей період виникає ієратичне (священне, до речі авторство терміна теж Климента Олександрійського) письмо. Воно мало силабічний, тобто складовий характер. У VІІ ст. до н.е. у Єгипті винаходять демотичне(абетково-фонетичний скоропис, термін ввів Геродот) письмо. Чорнило готували з сажі, води , живиці, деревного вугілля.

Перші спроби читання ієрогліфів належать монаху – єзуїту Антоніо Кірхеру, але він вважав ці знаки ідеограмами. Розетський камінь і написи ієрогліфічним, ієратичним та давньогрецьким письмом, знайдений солдатами армії Наполеона під час Єгипетського походу у 1799 р. Розшифрував Франсуа Шампольйон (1790 – 1832), У 1815 р. на острові Філе було знайдено другий напис двома мовами з іменами Птоломея і Клеопатри. Початок розшифрування ієрогліфів. По смерті Шампольйона було укладено граматику давньоєгипетської мови у 1836 р.

Месопотамія і винахід клинописного письма у IV тисячолітті до н.е. (фонетичний тип письма). Китайське ієрогліфічне письмо. Фінікійське фонетичне письмо виникає приблизно у ІХ ст. до н.е., за легендою фонетичне письмо в Європу переніс Кадм, син фінікійського царя, який заснував колонію в Беотії. Найдавніший фінікійський алфавіт налічував 22 літери. Перші фонетичні системи як правило були консонантними (тобто майже не мали голосних звуків). Греки удосконалили алфавіт ввівши голосні літери.

Найдавніші відомі пам’ятки написані латиницею датуються VI – V ст. до н. е.

Свідчення матеріальної і духовної культури, іноземні джерела говорять про те, що писемність у східних слов’ян існувала задовго до прийняття християнства. У сказанні Чорноризця Храбра «Про письмена» є вказівки на те, що слов’яни користувались фігурним письмом, Костянтин Філософ згадує руське фонетичне письмо. Літописи згадують про укладання договорів з Візантією в X ст. двома мовами, в тому числі й руською. Знайдені археологом Д.Авдусіним слов’янські письмена на глиняному посуді належать до першої половини X століття і нагадують кирилицю. У другій половині X століття існування писемності у слов’ян стверджують арабські автори Ібн Якуб Надім, Ахмед Ібн Фадлен, Аль Масуді. До XI і пізніших століть належать берестяні грамоти, знайдені археологічними експедиціями А.Арциховського і В.Яніна у межах Пскова і Новгорода, на яких написи є зразками кириличного письма. Кілька берестяних грамот знайдено в Звенигороді, поблизу Львова. Можливі й інші місця знахідок берестяної писемності у майбутньому, достатньо невелика кількість берестяних знахідок може бути обумовлена несприятливими кліматичними умовами та численними війнами і руйнаціями. На Русі було два ранньослов’янських алфавіти — кирилиця і глаголиця. Дослідники цього питання до цих пір дискутують щодо історії їх виникнення і часу використання. У IX ст. Великоморавське князівство прийняло християнство. Населення Моравії стало вимагати богослужіння своєю мовою, а не латиною, яку не розуміло. Моравський князь Ростислав в 862 році звернувся до візантійського імператора Михайла і патріарха Фотія з проханням прислати таких людей, які змогли б перекласти церковні книги на слов’янську мову. Ними стали брати Костянтин Філософ і Мефодій із Солуні (тепер м. Фессалоніки), які добре знали болгарську, близьку до інших слов’янських мов. У 863 році вони впорядкували слов’янський алфавіт. Але який із них, кирилицю чи глаголицю, щодо цього є багато гіпотез:

1) Найбільш давньою є глаголиця, створена Кирилом і вдосконалена Климентом Охридським — його учнем. Такої думки дотримувались В.Григорович, П.Шафарик, В.Щепкін, Ч.Лоукотка, О.Селишев, Г.Хабургаєв.

2) Кирило створив глаголицю, а кирилиця є видозміненим грець­ким письмом, існувала у дохристиянський період і витіснила глаголицю як простішу. Це думка В.Міллера, П.Голубовського, Є.Георгієва.

3) Глаголиця, була у слов’ян дохристиянський період V-VІ століть, і на її основі створена кирилиця. Гіпотеза належить К.Лінгардту і К.Антону.

4) Глаголиця виникла на основі кирилиці як тайнопис під час переслідування німецько-католицьким духовенством книг, писаних кирилицею. Доводили це І.Добровський, І.Срєзнєвський, О.Соболевський, Ю.Карський.

5) Кирилиця і глаголиця існували у слов’ян, в тому числі й східних, ще до прийняття ними християнства як місцеві різновиди письма. Цю думку висунув Д.Лихачов.

6) Гіпотетично припускають, що нібито слов’яни своє письмо - «черти» і «рєзи» у VII — VIII століттях пристосовують до грецької абетки і фонетики своєї мови. Таким чином виникає протокириличне письмо, а під впливом хозарського - протоглаголичне. Обидва різновиди виступали на різних слов’янських територіях, поки основною не стала кирилиця, вважав В.Істрін (1961).

Існуючі вище вказані гіпотези не заперечують існування глаголиці та кирилиці, тим більше, що дослідникам необхідно працювати з різними текстами.