Процес організаційного проектування та раціоналізації виробничих систем

Методичні основи проектування. Мета створення підприємства (виробничої системи) пов’язана з вибором елементів, масштабом, організаційним типом виробництва та іншими чинниками.

Цілі та підцілі створення і функціонування виробничої системи різ­номанітні і численні. Тому використовують системне формулювання цілей і підцілей для забезпечення побудови дерева цілей. Дерево цілей дає змогу оцінити ймовірність досягнення цілей вищого та нижчого рівня відповідно до ресурсів, а також установити пріоритет цілей.

При створенні виробничої системи, а також в процесі її функціонування необхідне чітке виконання вимог до продукції, послуг:

· відповідність технологічного процесу властивостям сировини, матеріалу, продукції;

· відповідності виробничих потужностей усіх складових елементів системи, що забезпечує результативність у цілому.

При цьому треба визначити спеціалізацію закріпити її за кожним робочим місцем. За спеціалізацією робочих місць визначають їх підбір згідно з технологією виготовлення виробів чи надання послуг.

Вибір виду організації праці та системи обслуговування робочих місць здійснюється стосовно устаткування і технологічного процесу.

Властивості виробничих систем зумовлюють їх складність, особливо взаємодією головних її елементів — людей та технічних засобів праці. Виходячи з конструктивно-технологічних характеристик будь-якого нового багатофункціонального виробу, підприємство як система теж має свої властивості і принципи побудови.

Системний методологічний підхід до визначення суті організаційних процесів в управлінні виробничими системами дає змогу чіткіше визначити галузі організаційної діяльності у виробничих си­стемах: це встановлення і забезпечення доцільних зв’язків у сфері руху і використання засобів виробництва, живої праці та управління.

Проектування організації виробництва — це процес розроблення організаційної, технічної і планово-економічної документації, за якою створюється і реалізується (матеріалізується) на практиці виробнича система.

Узагальнений алгоритм організаційного проектування виробничої системи наведено на рис. 14.6.

Передпроектний етап проектування. Головною метою оргпроектування на ранніх стадіях є побудова структури ВС і визначення основних параметрів її функціонування, що розглядається як зовнішнє проектування.

Зовнішнє проектування передбачає: 1) проведення комплекс­ного техніко-економічного обстеження виробництва; 2) розроблення технічного завдання.

Мета передпроектного обстеження полягає в усвідомленні ролі і місця об’єкта оргпроектування в системному оточенні, фор­мулюванні вимог зовнішнього середовища, яким він має відповідати; виявленні недоліків базового варіанта організації об’єкта (діючого чи аналогічного виробництва), їх причин і шляхів усунення; намічанні організаційно-технічних заходів і формулюванні вихідних вимог на проектування.

Загальна характеристика об’єкта обстеження (оргпроектування) охоплює такі питання: призначення виробництва; показники призначення продукції, що випускається; зовнішні зв’язки і сполучені виробництва; техніко-економічна характеристика виробництва.

Аналіз діючого (базового) варіанта організації об’єкта містить аналіз: конструктивно-технологічних та організаційно-планових характеристик продукції; технологічних процесів і засобів технологічного оснащення; виробничої структури і виробничого процесу; соціальних характеристик праці; основних техніко-еконо­мічних показників виробництва.

Рис. 14.6. Загальний алгоритм оргпроектування виробничої системи

За результатами проведеного обстеження та аналізу його даних мають бути сформовані такі рішення:

· основні цілі та завдання створення, функціональне призначення ВС;

· напрям і ступінь охоплення комплексною автоматизацією виробничого процесу за його стадіями і складовими;

· форма спеціалізації та ступінь концентрації виробництва у ВС однотипних деталей (робіт);

· переважний тип виробництва, необхідна виробнича потужність, номенклатура деталей «першого запуску» та її розбивка на групи;

· припустимий діапазон зміни конструктивно-технологічних характеристик деталей (технологічний потенціал ВС);

· динаміка відновлення номенклатури як за рахунок параметричної, так і структурної гнучкості;

вимоги до: організаційної, функціональної та елементної структури ВС; характеру зовнішніх і внутрішніх зв’язків (планування, розміри транспортних партій, ритмічність, час функціонування, фор­ми постачання і вивозу інгредієнтів виробництва); складу завдань, що розв’язується АСУ; системи документообігу; охорони праці і техніки безпеки; техніко-економічні показники оцінки роботи ВС.

Структурна модель процедури організаційного проектування наведена на рис. 14.7.

Рис. 14.7. Структурна модель процесу організаційного проектування виробничої системи

Продовження рис. 14.7

Закінчення рис. 14.7

Вибір форми організації виробництва.Вибір форми організації виробництва передбачає виконання таких завдань:

1. Обґрунтування типу виробництва. Тип виробництва визначається окремо для деталей кожного найменування або через коефіцієнт масовості, або за коефіцієнтом закріплення операцій, для чого розрахункові значення коефіцієнтів зіставляються з нор­мативними.

2. Обґрунтування складу підрозділів та їх спеціалізації. Виходячи з типу виробництва, на основі групування деталей за спільністю конструктивно-технологічних і організаційно-планових ознак визначається склад основних виробничих підрозділів та їх спеціалізація: предметна (подетальна) або технологічна.

3. Обґрунтування форм організації підрозділів. З огляду на прийнятий склад і спеціалізацію підрозділів для кожного з них визначається форма організації: технологічна, предметна (предметно-замкнута, предметно-групова) чи змішана.

4. Побудова організаційної структури виробництва. У результаті узагальнення та узгодження на системному рівні проект­них рішень, що прийняті в п. 1—3, здійснюється:

· уточнення рівня організаційної структури та адміністративного статусу спроектованої ВС;

· побудова зв’язків та ієрархічного співпідпорядкування елементів оргструктури;

· виділення спеціалізованих підрозділів на кожному рівні та їх опис;

· побудова моделі (схеми) оргструктури виробництва.

Структурно-функціональна організація виробництва.Виходячи з прийнятих технологічних процесів перетворення матеріальних та інформаційних потоків, виконується процедура синтезу функціональної структури ВС як основної робочої структури проектування, призначеної для визначення складу структуроутворюючих елементів ВС і взаємозв’язків між ними на віртуальному рівні. На її основі здійснюється вибір технологічного й інформаційно-керуючого устаткування (синтез елементної структури ВС), а також розроблення алгоритмів її функціонування (алгоритмічної моделі ВС).

Взаємозв’язок елементів ВС реалізується за допомогою руху матеріалів виробництва та інформації, який завершується виробництвом продукції. Зв’язки елементів можуть бути відображені матеріальними та інформаційними потоками. Самі елементи визначаються через функції, які ними виконуються і які описані в термінах операцій перетворення матеріальних та інформаційних потоків.

Наявність корисної функції є підставою для створення структурного елемента для її виконання. Задаючи вимоги до виконання функцій елементами (тобто якісних і кількісних характеристик елементів), можна здійснити вибір складу, кількості і компонування технологічного й інформаційно-керуючого устаткування ВС, а також складу та кількості працюючих, тобто синтезувати елементну структуру системи на фізичному рівні.

Основні напрями розроблення структурно-функціональної організації виробництва:

1. Склад зовнішніх зв’язків та їх параметри. Внутрішні матеріальні та інформаційні потоки реалізують цілеспрямовану взаємодію елементів структури ВС, а зовнішні потоки здійснюють взаємодію елементів структури із системою вищого рівня ієрархії та зовнішнім середовищем.

Усі зв’язки ВС розрізняються за спрямованістю на вхідні і вихідні, характеризуються складом потоків, адресацією, засобами реалізації, змістом, формою, характером та взаємозумовленістю інформаційних і матеріальних потоків. За результатами комплексного техніко-економічного обстеження виробництва вирішується завдання організації зовнішніх зв’язків ВС на якісному рівні.

2. Склад функцій. У синтезі функціональної структури першим етапом є визначення складу функцій, що забезпечують здійснення виробничого процесу. Застосовується в цій процедурі метод послідовної деталізації цілей. Дерево цілей (функцій) являє собою рекурсивний, з послідовним уточненням, деталізацією проміжних цілей, граф (дерево), кінцевими «гілками» якого є елементи елементарних виробничих функцій.

Спочатку необхідно виділити головну виробничу функцію системи, яка визначає її функціональне місце в структурі виробничої системи вищого рівня ієрархії, а потім визначити основні допоміжні та обслуговуючі виробничі функції.

Другим етапом є визначення складу структурно-функціональних елементів ВС шляхом порівневого призначення реалізуючих елементів (віртуальних) відповідно до побудованого дерева функцій (рух по дереву «знизу нагору»). Ієрархію рівнів складу функцій на першому етапі доцільно вводити таким чином, щоб при виконанні другому етапу на кожному формувалася ВС визначеного організаційного рівня.

3. Склад структурно-функціональних елементів. Внутрішні і зовнішні матеріальні потоки ВС утворюють разом замкнутий контур, що характеризується послідовною зміною стану в процесі їх перетворення згідно з технологічним процесом. Зміна має кількісний характер, коли перетворення стосується самого потоку, і якісний, коли перетворень зазнають предмети, що входять до складу даного потоку. Необхідно описати функції перетворення матеріальних потоків, що виконуються кожною структурно-функ­ціональною одиницею ВС. Матеріальний потік характеризується різним станом на вході і виході кожної структурно-функціональ­ної одиниці. Склад функцій визначається функціональним призначенням структурної одиниці. Структурно-функціональні одиниці ВС доцільно розділяти на пункти перетворення і пункти збереження.

При організації структури ВС особливе значення має сполучення зовнішніх і внутрішніх зв’язків системи, яке має бути забезпечене: загальним обсягом матеріалів виробництва за плановий період; якісним станом матеріалів; способами орієнтації і розташування в просторі; розмірами транспортних партій і ритмічністю їх руху; режимами змінності функціонування потоків. Слід ураховувати також можливі затримки руху матеріалів виробництва як поза, так і у ВС. Функції сполучення в часі і за кількісними параметрами виконують пункти приймання/відправлення на вході-виході ВС та склади.

4. Склад внутрішніх зв’язків. Для внутрішніх інформаційних зв’язків характерна передача інформації прямими каналами зв’язку (інтерфейсами, телефоном, системами радіомовлення, сигналізації). Інформаційне обслуговування, управління технологічними процесами та ОУВ забезпечує АСУ. Зв’язок між рівнями управління здійснюється по інтерфейсних каналах зв’язку. На різних рівнях використовуються відеотермінали і дисплеї для роботи персоналу в діалоговому режимі із системою управління.

Внутрішні матеріальні зв’язки ВС здійснюється транспортними засобами, які розрізняють на автоматизований лінійний і загальносистемний транспорт, а також неавтоматизований внутрішньоцеховий і міжцеховий. Транспортування інгредієнтів виробництва в межах ВС і підрозділів її забезпечення здійс­нюють лінійні та загальносистемні комплекси, що працюють в автоматичному режимі.

У процесі зміни станів матеріального потоку потрібне послідовне використання кількох типів тари, що обслуговує один потік. Обов’язкова організація кільцевих маршрутів транспорту. За характером внутрішні зв’язки є стійкими і можуть бути описані з визначеною періодичністю та інтенсивністю.

5. Побудова функціональної структури виробництва. Являє собою узагальнення та узгодження на системному рівні проектних рішень, прийнятих у п. 1—4. Процедура синтезу функціональної структури ВС здійснюється за принципом «чорного ящика»:

а) формуються вимоги до об’єкта як елементу системи більш високого рівня і загальні вимоги, яким він має відповідати, включаючи визначення його головної функції;

б) формуються його зв’язки з іншими елементами системи (зовнішні зв’язки об’єкта) з урахуванням їх динаміки.

Далі формуються вимоги до об’єкта як системи елементів, що забезпечують виконання головної функції; визначаються основні та допоміжні функції, якісний склад елементів системи і формуються їх зв’язки (внутрішні зв’язки об’єкта); формуються основні кількісні характеристики елементів та їх зв’язків.

Процедура синтезу функціональної структури ВС завершується її структурно-функціональної схемою — схемою матеріальних та інформаційних потоків із зазначенням пунктів їх перетворення (віртуальних чи фізичних елементів функціональної структури), що узагальнює попередні результати просторової організації виробничого процесу в єдності його складових, а також комплект специфікацій до схеми, що містять якісні і кількісні характеристики основного, допоміжного та обслуговуючих підпроцесів у просторово-часовому вимірі.

Розроблення такої схеми дає можливість докладно описати роботу ВС, вивчити її поведінку при різних режимах роботи та виробничих ситуаціях, з великою ймовірністю визначити склад технічних засобів і робочих місць персоналу ВС, їх розташування, а також маршрути транспортних засобів та конфігурацію ліній інтерфейсу. Схема може бути основою для побудови графоаналітичних моделей з метою вибору оптимального складу, кількості та компонування устаткування ВС у рамках макропроцедури системотехнічного синтезу; схема коректується і деталізується в процесі оргпроектування та нарешті оформляється як транспортно-технологічна схема ВС чи організаційно-технологічне планування.

Обґрунтування виробничої структури. Передбачається елементне наповнення функціональної структури та обґрунтування виробничої структури підрозділів основного виробництва ВС. Реалізація процедури потребує послідовно-паралельного вирішення проектних завдань за тим самим алгоритмом відносно:

· кожного підрозділу окремо та основного виробництва в цілому (на даному етапі);

· кожного підрозділу окремо та в цілому кожної з підсистем обслуговування виробництва (на наступному).

Алгоритм проектування визначає послідовне структурування предметів праці, засобів праці та живої праці, конкретний зміст яких визначено на етапі структурно-функціональної організації ВС.

Основні завдання обґрунтування виробничої структури:

1. Визначення складу та обсягу робіт, їх розподіл між виконавцями. Завдання визначення обсягу робіт полягає в тому, щоб, виходячи з потреби в предметах праці (матеріалах, роботах, послугах) та норм трудомісткості на їх одиницю, розрахувати загаль­ну трудомісткість робіт з покриття цієї потреби (у розрізі видів робіт або операцій, виконавців або підрозділів, що їх виконують). У багато номенклатурних виробництвах розрахунок ведеться стосовно кожної детале-операції.

2. Визначення складу та кількості устаткування, його розміщення. З урахуванням трудомісткості виробничої програми (обсягу робіт) по операціях техпроцесу (підрозділам, видам робіт) та дійсному фонду часу одиниці устаткування розраховується кількість одиниць устаткування за кожну операцію (підрозділ, вид робіт). Розміщення устаткування та компонування технологічних комплексів (групи устаткування) здійснюється після розрахунку кількості його одиниць за всіх операціях техпроцесу (видах робіт).

3. Визначення складу та чисельності виробничого персоналу, його закріплення за робочими місцями. Чисельність робітників, зайнятих експлуатацією та обслуговуванням устаткування, розраховується з огляду на кількість установлених одиниць устаткування, коефіцієнт його завантаження, діючі норми обслуговування та змінності роботи. Як правило, для верстатників задаються нор­ми багатоверстатного обслуговування, для наладчиків — норми обслуговування верстатів (на людину в зміну), для робітників з техобслуговування устаткування — норми техобслуговування в ремонтних одиницях.

Чисельність робітників, зайнятих на ручних роботах (наприклад, ремонт устаткування), визначається виходячи з трудомісткості всього обсягу таких робіт та дійсного фонду часу роботи одного робітника. Розрахунок чисельності допоміжних робітників може також виконуватися методом співвідношення у процентах до загальної чисельності основних робітників (за професіями).

4. Побудова технологічних планувань, розрахунок площ. На плані в графічному вигляді в масштабі та з зазначенням розмірів подається просторове розташування виробничих приміщень, зон та пунктів (зберігання, контролю тощо); одиниць та груп устаткування, у тому числі підйомно-транспортного; робочих місць, постів та зон обслуговування персоналу; проходів і проїздів; інженерних об’єктів та комунікацій. Доцільно також вказати рекомендоване трасування маршрутів руху транспортних засобів, які обслуговують основний виробничий процес.

Аналогічно, але стосовно обробки інформації, здійснюється обґрунтування структури інформаційно-керуючої системи (ІКС) у рамках самостійного підпроекту комплексного проекту ВС.

Етап робочого проектування.Мета оргпроектування на етапі робочого проекту полягає в тому, щоб детально опрацювати в робочій документації схеми функціонування всіх елементів (підсистем) ВС та їх взаємодії між собою і з зовнішнім середовищем.

Організація основного виробництва. Уточнюються і конкрети­зуються питання просторово-часової організації основного виробничого процесу, а також здійснюється оптимізація його параметрів.

Основні завдання організації основного виробництва: визначення складу, інтенсивності і трасування матеріальних потоків; визначення складу,пропускної спроможності та розташування виробничих підрозділів; визначення складу, продуктивності і зон обслуговування бригад;побудова транспортно-технологічних схем виробництва, моделювання роботи, оцінка ефективності.

Доцільна така послідовність виконання проектних рішень з основного виробництва:

· установлюється режим роботи та укрупнений регламент обслуговування ВС та її структурних одиниць;

· розробляються циклограми обробки, роботи автоматичних одиниць і груп устаткування гнучких виробничих модулів (ГВМ), робототехнологічних комплексів (РТК), персоналу (багатомодульного обслуговування), детальні організаційно-технологічні плани з зазначенням робочих зон;

· здійснюються розрахунки потрібних площ під зони зберігання предметів виробництва, відходів і пустої тари у ВС;

· здійснюються уточнені розрахунки потрібної кількості тари всіх видів і розмірів, страхових запасів тари;

· визначається склад організаційних заходів, спрямованих на забезпечення раціональної організації виробничого процесу у ВС;

· визначаються цілі, завдання, критерії та обмеження ОУВ у ВС;

· вибирається схема організації виробничого процесу в цілому для ВС і детерміновано для структурно-функціональних одиниць;

· здійснюються дослідження функціонування ВС у вибраному варіанті організації з метою оптимізації параметрів процесу і структури ВС.

Організація обслуговування виробництва.Вирішуються такі основні завдання: визначення видів забезпечення виходячи зі складу допоміжних функцій ВС; поділ функцій забезпечення між структурно-функціональними одиницями ВС, що проектується, і ВС вищого рівня оргструктури; визначення складу функцій кожної одиниці та її структурування; організація забезпечення кожного виду, організація допоміжних виробничих процесів і функціонування підрозділів забезпечення.

1. Організація обслуговування виробництва здійснюється за напрямами: інструментального обслуговування; технічного обслуговування та ремонту, енергетичного обслуговування; матеріально-технічного забезпечення; транспортного обслуговування; складського обслуговування; технічного контролю; технічної підготовки виробництва.

Завдання організації кожного виду забезпечення ВС вирішується за тим самим алгоритмом, що й для основного виробництва, і передбачає розроблення таких питань:

· визначення уточненого складу (номенклатури) допоміжних предметів і послуг, що необхідні для підтримки функціонування ВС;

· визначення потреби ВС у допоміжних предметах і послугах за етапами: пуск першої черги ВС, перехідний період (поступового нарощування структури ВС та її виробничої потужності), вихід на проектну потужність (предмет проектування);

· визначення оптимальних розмірів запасів предметів;

· визначення потрібних площ під зберігання запасів предметів;

· установлення порядку приймання і здавання допоміжних предметів представникам загальнозаводських служб, видавання та обліку, внутрішньоцехового транспортування (засилання), підтримки запасів у заданих розмірах, підготовки, відновлення та утилізації;

· установлення порядку надання послуг (виконання ремонтних робіт, технічного обслуговування, підтримки операційної системи, програмного забезпечення, кваліфікованого консалтингу, діагностики і т. д.);

· установлення порядку забезпечення і контролю забезпеченості ВС;

· установлення порядку зовнішнього забезпечення ВС і поновлення запасів.

Оперативне управління виробництвом. Основні напрями: оргструктура і функції апарату управління; оперативно-кален­дарне плануваннявиробництва; диспетчерування виробництва; організація інформаційних зв’язків і документообіг.

Для здійснення безпосереднього керівництва персоналом, виробничою і господарською діяльністю ВС формується адміністративний апарат управління. Він будується, як правило, за лінійно-функціональним принципом. У високоавтоматизованих ВС ураховуються особливості в складі функцій адміністративно-управлінського персоналу.

Характерною рисою управлінської праці у ВС із комп’ютер­ним керуванням є широке використання можливостей ВТ, що є в цехах. Більшість функцій управління мають виконуватися адміністративно-управлінським персоналом у діалоговому режимі із СУ найвищого рівня. На вимогу персоналу може автоматично видаватися звітність за певний період, статистика про відмови в системі, поточна інформація про стан запасів, устаткування і т. д.

Організація функціонування комплексу технічних засобів.Проектні рішення призначені для постановлення завдань інформаційно-управлінської системи (ІУС) та використання як вихідних матеріалів для розроблення посадових і робочих інструкцій персоналу ВС при проектуванні організації праці.

Мета полягає у визначенні порядку виконання тих чи інших функцій залежно від виробничої ситуації, тобто в розробленні алгоритмів функціонування за напрямами: організація роботи транспортно-накопичувальної системи; організація функціонування комплексу засобів технологічного оснащення; організація роботи місць персоналу, що оснащені технічними засобами, побудова алгоритмічної моделі функціонування комплексу технічних засобів.

Доцільна така послідовність виконання проектних рішень: 1) складання узагальнених інформаційно-логічних схем функціонування ВС з реалізації виробничих процесів (виготовлення продукції; підготовки і використання інструменту; підготовка, заміна
і відновлення деталей устаткування, які змінюються ); 2) визна­чення складу виконавців, виконання трудових функцій, яких потребує діалоговий режим із СУ; 3) визначення переліку виробничих ситуацій для кожного виконавця, які зумовлюють їх різні режими роботи в умовах інтерфейсу із СУ; 4) визначається перелік документів і повідомлень щодо кожного режиму роботи кожного виконавця; 5) визначаються структура переданої інформації, порядок її використання і формування; 6) оформляються блок-схеми алгоритмів роботи персоналу і зведені пояснювальні таблиці до них; узагальнюються алгоритми роботи персоналу окремих структурно-функціональних одиниць ВС для їх участі в основному і допоміж­них виробничих процесах; 7) визначається перелік виробничих ситуацій, що потребують втручання диспетчера ВС; 8) визна­чається перелік управлінських рішень, що приймаються ним у кожній ситуації; 9) визначаються структура і порядок використання інформації, необхідної диспетчеру для прийняття управлінських рішень та їх реалізації; 10) оформляються блок-схема алгоритмів роботи диспетчера ВС і пояснювальні таблиці до них; 11) складаються об’єднані блок-схеми узагальнених алгоритмів функціонування системи машин і персоналу ВС, включаючи диспетчера, у нормальному та аварійному режимах при різних видах відмовлень; 12) визначається перелік функцій, виконання яких диспетчером недоцільне в умовах АСУ і які можуть бути нею реалізовані в автоматичному режимі; 13) уточнюються критерії, обмеження і методи для реалізації завдань виробничого диспетчерування в АСУ (для розроблення програми-диспетчера).

Організація праці персоналу.Уточнюються і конкретизуються питання організації праці персоналу, усі проектні рішення доводяться до рівня робочої документації, що призначена для використання персоналом у процесі експлуатації ВС.

Основні завдання організації праці персоналу:

1. Нормування праці (розробляється згідно з методиками та рекомендаціями з нормування праці).

2. Склад і спеціалізація бригад, зони обслуговування (визначається особливостями технології, виробничих процесів та нормативів).

3. Оснащення та обслуговування робочих місць (визначається спеціалізацією, змістом праці, організацією виробництва).

4. Оплата праці (ґрунтується на законодавчих та нормативних документах з питань праці).

5. Охорона праці і техніка безпеки(розробляється відповідно до вимог чинних законодавчих, нормативних документів та стандартів).

6. Підготовка, перепідготовка кадрів.Доцільно здійснювати зміни в професійно-кваліфікаційній структурі персоналу за рахунок працюючих у цехах відповідної кваліфікації і професії, а також шляхом організації перепідготовки інших з метою оволодіння новою професією чи підвищення кваліфікації. Перепідготовку бажано проводити без відриву від виробництва.

Розробляючи графіки перепідготовки, необхідно враховувати план поетапного введення в експлуатацію окремих черг організаційного проекту виробничої системи, що спроектована.

Як приклад на рис. 14.8. наведена структура організаційного проекту механічного цеху, яка характеризується сукупністю взаємопов’язаних організаційних проектів його підсистем.

Рис. 14.8. Структура організаційного проекту механічного цеху

Досвід організаційного проектування виробничих систем показав, що концептуальні рішення з визначення якісного складу структуроутворюючих елементів ВС, формуванню їх взаємозв’язків та зв’язків із зовнішнім середовищем приймаються на ранніх стадіях в процесі синтезу функціональної структури.

Концепція організаційного проектування характеризується тим, що розглядає виробництво як виробничу систему; має цільову спрямованість на забезпечення ВС сукупності властивостей, які визначаються зовнішнім середовищем; використовує для цього комплекс засобів організаційного проектування; виходить з необхідності виконання цих робіт починаючи зі стадії проектування ВС.

В умовах ринкової системи господарювання для кожного товаровиробника дуже важливе значення має підвищення ефективності виробництва, його гнучкості, забезпечення якості виробничих процесів і продукції, укріплення конкурентоспроможності підприємства в цілому. На виконання цих завдань і спрямоване організаційне проектування, як інструмент реінжинірингу.