Особливості методів і прийомів навчання під час вивчення природознавства. Значення природничої бесіди та вимоги до її використання

Метод – (від грец. metodos – шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти.

Кожний метод навчання вимагає активності не тільки вчителя, але й учнів. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіда може бути застосована з метою засвоєння нових знань, і з метою повторення чи перевірки. Природно, що в різних випадках даний метод має свої особливості реалізації. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності учнів, можливість застосовувати знання на практиці.

На сучасному етапі розвитку шкільної практики при вив­ченні природознавства розроблені й широко використовуються різноманітні методи навчання. Слід відмітити, що у сучасній дидактиці виділяють кілька класифікацій методів:

-за джерелами отримання знань та взаємопов’язаної діяльності учнів і вчителя М.М.Верзилін);

- за рівнями пізнавальної самостійності учнів (М.М. Скаткін, І.Я. Лернер);

За джерелами отримання знань існують такі методи: словесні, практичні та наочні.

Словесні методи навчання є дуже важливими у початковій школі. Учитель застосовує їх з метою усного викладу навчального матеріалу для створення проблемних та навчальних ситуацій, а також для активізації пізнавальної діяльності та логічного мислення молодших школярів на уроках природознавства. Під час словесних методів знання учням передаються через слово і підкріплюються ілюстрацією наочних засобів у ході пояснення навчального матеріалу вчителем. При словесних методах наочність є ілюстрацією до слова вчителя або засобом підсилення образності його розповіді. Діяльність учнів виражається переважно у слуханні, осмисленні та усних чи письмових відповідях.

До словесних методів навчання належать: бесіда, розповідь, пояснення, читання статей підручника чи довідкової літератури. Основним джерелом знань словесних методів є слово. Учні набувають знань, слухаючи вчителя, з підручника або з книг.

Бесіда – це діалог учителя й учня. Вона проводиться за наперед продуманим планом і реалізує певну навчально-виховну мету. Цілеспрямованість бесіди визначається тими питаннями, які потрібно розкрити, актуалізувавши знання учнів. З бесіди учні під керівництвом учителя повинні зробити висновки та узагальнення. Бесіда активізує педагогічний процес, збуджує мислення учнів, підвищує працездатність.

Запитання природничої бесіди треба ставити так, щоб вони збуджували думку, мислення, спонукали до відповіді. Питання мають бути конкретними, точними, чіткими, послідовними, логічно пов’язаними. Готуючись до природничої бесіди, учитель повинен враховувати вік учнів, їхній розумовий розвиток, рівень знань з раніше вивчених тем. У 1-2 класах зміст запитань стосується в основному зовнішнього вигляду об’єкта природи – його назви, форми, величини, кольору, частин тощо. У 3-4 класах зміст запитань ускладнюється: починаючи із зовнішнього вигляду предмета або явища природи, вони повинні привести до розкриття внутрішньої суттєвості, пояснити причинно-наслідкові зв’язки. Запитання повинні бути точними, сформульованими коротко, без зайвих слів. Недоцільно ставити запитання, які потребують складних і довгих відповідей. Однак не треба ставити і таких запитань, на які можна дати тільки короткі відповіді: «так» чи «ні». У деяких випадках треба ставити навідні запитання. Послідовність постановки запитань природничої бесіди має бути такою: від неживої (стан неба, вітер, температура, опади) до живої (рослинний та тваринний світ) природи та про працю людей у різні пори року; обов’язково мають бути запитання про охорону та збереження природних об’єктів. У кінці бесіди запитання повинні привести до відповідного висновку.

У початкових класах природничу бесіду можна застосовувати на основі раніше вивченого матеріалу – під час екскурсій, спостережень, дослідів, практичних та лабораторних робіт; за планом, картою, ілюстраціями, підручником, екранними засобами, натуральними посібниками. Бесіди проводять на різних етапах уроку.

За дидактичними функціями бесіди з природознавства можуть бути підготовчими, пояснювальними, контролюючими, підсумковими. Підготовча бесіда сприяє актуалізації тих знань учнів, які стануть опорою в процесі опрацювання нової теми уроку. Пояснювальна бесіда спрямована на організацію та засвоєння нового навчального матеріалу через діалогічне спілкування учителя з учнями. Підсумкова бесіда проводиться як під час засвоєння змісту окремої частини навчального матеріалу, так і після опрацювання всієї теми. Вона виконує також функцію узагальнення, систематизації і підсумку вивченого. Контрольною бесідою вчитель фронтально перевіряє якість та рівень засвоєння навчального матеріалу на уроках природознавства. Школярам пропонуються питання як репродуктивного, так і творчого характеру. Цінними є питання на знаходження причинно-наслідкових зв’язків, на визначення, порівняння, узагальнення, класифікацію та систематизацію.

Розповідь – це монологічна форма усного викладу навчального матеріалу. У початкових класах найбільш поширеними є описова розповідь, художня, розповідь з елементами бесіди, розповідь - пояснення.

Під час описової розповіді дається чітка й конкретна інформація про предмети і явища природи, їхні ознаки і властивості.

Художня розповідь використовується під час образної характеристики навколишнього середовища, природних угруповань, сезонних явищ, рослин, тварин та окремих об’єктів природи.

Розповідь з елементами бесіди проводиться під час демонстрування наочних засобів, а також тоді, коли вчитель може спиратися на знання учнів, які вони отримали під час спостережень, екскурсій, практичних та лабораторних робіт.

Пояснення – це послідовний логічний виклад змісту навчального матеріалу на основі аналізу предметів, явищ, процесів, способів дій під час спостережень, дослідів, практичних робіт.Цей метод поєднується зінструкцією, за допомогою якої вчитель скеровує самостійну пізнавальну діяльність учнів під час проведення дослідів, лабораторних та практичних робіт з природознавства.

Наочні методи передбачають використання ілюстрацій і демонстрацій з метою доказовості словесних тлумачень. Наочний метод – це спосіб наочно-почуттєвого ознайомлення учнів з різними предметами, явищами, процесами, що є об’єктами навчання. Наочні методи використовуються у тісному взаємозв’язку із словесними. Їх специфічною особливістю є розвиток спостережливості учнів.

Ілюстрування – наочний метод навчання, який передбачає показ і сприйняття предметів, процесів і явищ в їх символьному зображенні за допомогою плакатів, карт, портретів, фотографій, схем, репродукцій, звукозаписів тощо.

Демонстрування – метод навчання, який полягає у наочно-чуттєвому ознайомленні учнів з явищами, процесами, об’єктами в їх природному вигляді. Цей метод використовують не тільки для розкриття динаміки явищ, що вивчаються, але й для ознайомлення із зовнішньою і внутрішньою будовою предметів.

У зв’язку з інтенсивним використанням у навчальному процесі сучасних джерел інформації (телебачення, відео, комп’ютери та ін.) виділяють окремий метод навчання – відеометод. Його застосовують для формування нових знань, їх контролю, закріплення, узагальнення, систематизації. Водночас кіноекран та телевізор слабко стимулюють розвиток абстрактного мислення, творчості і самостійності. Тому, щоб ефективно використовувати цей метод, необхідна спеціальна організація навчання.

Відеометод за умов його доцільного використання в навчальному процесі може ефективно вирішувати основні завдання освіти, виховання і розвитку учнів:

­- забезпечити учнів новою і достовірною інформацією про явища і процеси природи, які вивчаються;

- навчити алгоритму виконання різних видів діяльності;

- задовольнити бажання та інтереси учнів;

- забезпечити контроль і корекцію знань, умінь і навичок, ефективний зворотній зв’язок;

­- організувати тестові випробування;

­- раціоналізувати навчальний процес, підвищити його результативність тощо.

Ефективність відеометоду залежить не тільки від майстерності вчителя, але й від якості всіх технічних засобів, які використовуються; організації навчального процесу, його цілеспрямованості, чіткості; урахування індивідуальних особливостей учнів.

Практичні методи навчання охоплюють різні види діяльності учнів і спрямовані на формування навичок та умінь застосовувати знання в стандартних чи змінених умовах з метою досягнення їх вищого рівня. У системі практичних методів навчання використовуються такі основні прийоми: постановка завдання, планування його виконання, управління процесом виконання, оперативне стимулювання, регулювання, аналіз результатів. Практичні роботи, які проводяться під час або після вивчення великих розділів і тем. Практичний метод, насамперед, передбачає застосування теоретичних знань на практиці. Основними етапами здійснення пізнавальної діяльності учнів на практичних заняттях є:

1. Теоретичне осмислення основних положень теми чи розділу (пояснення вчителя).

2. Детальний інструктаж учнів (показ дій) щодо виконання роботи.

3. Проба (виконання окремими учнями дій, аналіз ступеня їх правильності).

4. Самостійне виконання роботи.

5. Контроль та оцінювання результатів практичної роботи.

Навчальний дослід – це елементарний навчальний експеримент, який дає змогу відтворити явище або процес у спеціально створених умовах, простежити за його ходом, побачити ті ознаки, які у природі сприйняти безпосередньо неможливо. Обов’язковим елементом досліду є створення спеціальних умов для проходження явищ, процесів та добір засобів для цілеспрямованої зміни об’єктів або середовища їх існування. Виконання дослідів вимагає певного обладнання. Структура досліду:

1. Осмислення власне предметних цілей досліду. Актуалізація знань про об’єкт, з яким проводиться дослід.

2. Планування досліду і визначення практичних дій, їх послідовності, вибір обладнання.

3. Проведення досліду.

4. Осмислення результатів досліду.

5. Закріплення результатів проведення досліду.

Тип пізнавальної діяльності характеризує рівень пізнавальної активності і самостійності учнів у навчанні. Кожен із методів цієї групи (пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемного викладу, частково-пошуковий, дослідницький) може проявлятися у словесній, наочній і практичній формах. Палітра цих методів розкриває динаміку пізнавальної активності учнів від сприймання готових знань, їх запам’ятовування, відтворення до творчої пізнавальної праці, яка забезпечує самостійне оволодіння новими знаннями.

Пояснювально-ілюстративний метод характеризується переважанням таких пізнавальних процесів, як увага, сприймання, пам’ять і репродуктивне мислення. Пояснювально-ілюстративний метод широко використовується в сучасній школі тому, що забезпечує системність знань, послідовність викладу, економічність часу. Водночас він має й окремі вади, бо обмежує навчальну діяльність учня процесами запам’ятовування і відтворення інформації, не розвиває в достатній ступені його розумові здібності.

Репродуктивний метод спрямований на відтворення учнем способів діяльності за визначеним учителем алгоритмом і використовується для формування умінь і навичок.

Метод проблемного викладу є перехідним від виконавської до творчої діяльності. Він застосовується переважно з метою розвитку навичок творчої навчально-пізнавальної діяльності, осмисленого і самостійного оволодіння знаннями. Названий метод навчання застосовується у тих випадках, коли зміст навчального матеріалу спрямований на формування понять, законів чи теорій, а не на повідомлення фактичної інформації; коли зміст не є принципово новим, а логічно продовжує раніше вивчене, і учні можуть зробити самостійні кроки в пошуку нових елементів знань.

Частково-пошуковий метод навчання вимагає від учнів прояву більш високого рівня пізнавальної самостійності й активності. Назва методу відображає рівень пошукової діяльності вчителя й учнів на різних етапах навчального процесу: окремі елементи знань повідомляє педагог, а частину – учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв’язуючи проблемні завдання.

Дослідницький метод навчання передбачає творче застосування знань, оволодіння методами наукового пізнання, формування досвіду самостійного наукового пошуку.

Будь-який метод реалізується за допомогою прийомів. Методичні прийоми – це елементи того чи іншого методу, які відображають окремі дії вчителя та учнів у процесі викладання та навчання. Класифікація прийомів, яка розроблена М.М. Верзіліним, виділяє такі групи: організаційні, технічні та логічні.

Організаційні допомагають вчителю організувати застосування певних методів. Організаційні прийоми – спрямовують увагу на сприймання і роботу учнів. Сюди належать індивідуальні, фронтальні, групові види проведення робіт; різні типи завдань.

Технічні пов’язані з використанням різних допоміжних засобів. До технічних належать прийоми, якими досягається підготовка робочого, місця, використання різного обладнання, допоміжних матеріалів і засобів поводження з об’єктами, що вивчаються. Варіанти поєднання різких прийомів можуть бути різними, залежно від змісту навчального матеріалу.

Логічні – прийоми збудження і розвитку пізнання, виявлення істотних ознак об’єктів або явищ, порівняння об’єктів (виявлення і відмінних рис) висновки, узагальнення. Логічні прийоми мають особливий вплив на розвиток мислення учнів. Дидактичний прийом – порівняння, протиставлення. Крім того, це аналогія, узагальнення та інші. Особливого значення набуває такий логічний прийом, як створення проблемної ситуації.

Дидактичний прийом - це засіб, за допомогою якого вчитель досягає якоїсь певної навчальної мети. Зміст прийому визначають: конкретна дидактична мета, специфіка предметного змісту, реальні засоби навчання, якими володіють учитель та учні. До прийомів відносять: роботу з підручником, малюнком на дошці і в зошиті, демонстрацію дослідів (всі досліди, пов’язані з вогнем, речовинами, які можуть нанести шкоду дитині, вчитель проводить сам, при цьому він користується демонстраційним лабораторним обладнанням), спостереження (короткочасні (екскурсія, предметний урок, хвилинка спостережень на уроці), тривалі (проростання насіння, вирощування кімнатних рослин), використання дидактичного матеріалу (гербарії, картки, роздатковий матеріал, живі об’єкти тощо).

Необхідною умовою навчання є правильне поєднання різних навчальних прийомів, які зможуть забезпечити навчальний і виховний ефект.