Розробка програми санації

Розробка програми санації здійснюється, як правило, фінансовими службами підприємства, яке перебуває у фінансовій кризі, представниками потенційного санатора, аудиторськими фірмами.

Програма санації складається із вступу та 4 розділів.

У вступівідображається загальна характеристика підприємства, а саме:

• правова форма організації бізнесу та форма власності;

• організаційна структура;

• сфера діяльності;

• історична довідка.

І розділ відображає вихідну ситуацію на підприємстві. Аналіз вихідних даних включає такі підрозділи:

• Оцінювання зовнішніх умов — оцінювання зовнішніх умов, у яких функціонує підприємство, є основою стратегічного планування і включає вивчення загальних політико-економічних тенденцій, що впливають на діяльність підприємства, аналіз галузі та ринкового сегмента. Під час вивчення загальної політико-економічної ситуації розглядаються розвиток економіки в цілому, демографічна ситуація, технологічні новації, зміна політичного середовища. Головною метою оцінювання навколишнього середовища є оцінювання можливості адаптації стратегії розвитку підприємства до змін у суспільно-політичному житті країни.

• Аналіз фінансово-господарського стану — проводиться за двома напрямками:

• аналіз виробничо-господарської діяльності;

• аналіз фінансового стану.

У ході аналізу з'ясовується фактичний фінансовий та майновий стан підприємства (фактичний обсяг реалізації, величина при­бутків (збитків), рівень заборгованості, коефіцієнти платоспромож­ності, ліквідності, фінансового лівериджу тощо).

• Аналіз причин фінансової кризи та слабких місць — полягає всистематизації та оцінюванні причин фінансової кризи та наслідків їхнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Аналіз причин фінансової кризи проводиться з метою їхньої локалізації та усунення. Виявлення симптомів кризи робиться на підставі аналізу слабких місць на підприємстві. Обмежувальні чинники (слабкі місця) можуть виявлятися в таких сферах: .

• залучення капіталу (наприклад, утрата довіри кредиторів);

• ринок (бар'єри на шляху входження чи виходу з ринку);

• персонал (позиція профспілок, висока мобільність, психологічні фактори);

• законодавство (податки, заборона звільнення працівників).

У разі тривалої фінансової кризи фактори, що забезпечують потенціал підприємства, поступово вичерпуються. Як наслідок, позиції підприємства слабшають.

• Наявний потенціал— тут вивчаються сильні сторони підприємства, можливі шанси та наявний потенціал у кадровій, виробничій, технологічній, маркетинговій та інших сферах. Наявний підприємства потенціал розвитку визначається такими основними факторами:

• фінансове забезпечення та можливості залучення додаткового капіталу;

• наявність кваліфікованого персоналу;

• наявність надійних та дешевих джерел постачання сировини та матеріалів;

• наявність ринків збуту продукції;

• виробничий потенціал;

• ефективна організаційна структура;

• висока якість менеджменту.

На підставі аналізу вихідної ситуації робиться висновок про доцільність санації підприємства чи про необхідність його ліквідації.

У II розділі програми санації сформульовано стратегічні цілі санації, цільові орієнтири, а також розробляється стратегія санації підприємства.

Крім цього розділ має запропонувати оперативну (СгазЬ-) програму з відображенням заходів, спрямованих на покриття поточних збитків, відновлення платоспроможності та ліквідності підприємства. Лише за умови успішного виконання цієї програми підприємство може отримати можливість реалізувати план санації, тобто здійснити заходи для відновлення прибутковості та досягнення стратегічних конкурентних переваг. У каталозі санаційних заходів у рамках СгазЬ-програми можуть бути запропоновані такі, наприклад, заходи:

• рефінансування дебіторської заборгованості (форвейтинг, факторинг, звернення до арбітражного суду);

• мобілізація прихованих резервів через продаж окремих позицій активів;

• зменшення та збільшення статутного капіталу;

• реструктуризація кредиторської заборгованості;

• заморожування інвестиційних вкладень;

• зворотний лізинг;

• розпродаж за зниженими цінами товарів, що користуються низьким попитом.

IIIрозділє основною частиною плану санації. Це контактний план заходів для відновлення прибутковості та конкурентоспроможності підприємства в довгостроковому періоді. Складовими цього розділу є:

• План маркетингу та оцінка ринків збуту продукції. У цьому підрозділі визначають ринкові фактори, які впливають на збут продукції та місткість ринку; мотивацію споживачів; умови збуту; галузеві ризики; ситуацію на суміжних товарних ринках. Кількісне оцінювання частини ринку, яка належить підприємству, проводиться за основними споживачами готової продукції з посиланням на поточні обсяги реалізації та на перспективи її збільшення. Крім того, наводяться перелік можливих конкурентів, їхніх переваг та недоліків, а також схема реалізації продукції, методи стимулювання
реалізації та пропозиції щодо оптимального співвідношення реалізованої ціни й собівартості. Визначаються можливості та способи розширення ринків збуту. Дається оцінка діяльності підприємства з погляду антимонопольного законодавства.

• План виробництва та капіталовкладень — містить дані про використання обладнання, його знос, витрати, пов'язані з відновленням (придбанням нового обладнання, ремонтом та реконструкцією), можливості оренди чи лізингу. Також характеризується виробничий процес, його "вузькі" місця, комерційні зв'язки з постачальниками факторів виробництва, зазначаються конкретні заходи щодо поліпшення асортименту продукції та підвищення її якості з тим, щоб досягти конкурентних переваг.

• Організаційний план — тут відображають організаційну структуру підприємства, можливості реструктуризації (реорганізації) та перепрофілювання, аналізують управлінський та кадровий склад, фактичну кількість працівників і пропозиції щодо її зменшення, пропонують заходи для посилення мотивації працівників та поліпшення організації менеджменту. У разі необхідності вивчаються можливості злиття, приєднання чи розукрупнення з урахуванням вимог антимонопольного законодавства.

IV розділмістить розрахунок ефективності санації, а також перелік організаційних заходів щодо реалізації плану та контролю за ходом реалізації. У цьому розділі деталізуються очікувані

результати використання проекту, а також прогнозуються можливі ризики та збитки.

Основними критеріями оцінювання ефективності санації є:

• ліквідність та платоспроможність;

• прибутковість;

• додаткова вартість, створена в результаті санації;

• конкурентні переваги.

Якщо брати за основу критерій прибутковості, то ефективність санації (Е) можна визначити за такою формулою:

Прогнозований обсяг додаткового прибутку

Е = (11.1)

Розмір вкладень проведення санації

Результати санаціїможна оцінити через додатковий прибуток підприємства, тобто різницю між сумою прибутків після санації і розміром прибутків (чи збитків) до її проведення.

Мета санації вважається досягнутою, якщо за допомогою зовнішніх і внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних та виробничо-технічних удосконалень підприємство виходить з кризи і забезпечує свою прибутковість та конкурентоспроможність на довгостроковий період.

11.5. Санація шляхом реорганізації (реструктуризації)

Одним із інструментів фінансового оздоровлення підприємств є реструктуризація, використання якої передбачено Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та іншими нормативними актами. Реструктуризація — це один з найефективніших засобів відновлення платоспроможності підприємства, який рекомендується включати до плану санації.

Реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-господарських, фінансово-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на реорганізацію підприємства, зміну форми власності, управління, організаційно-правової форми, що сприятиме оздоровленню підприємства, збільшенню обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, підвищенню ефективності виробництва та задоволенню вимог кредиторів.

Поняття "реструктуризація" є ширшим за поняття "реорганізація", оскільки включає в себе заходи (поряд з іншими), спрямовані на реорганізацію виробництва.

Отже, основний зміст поняття реорганізації полягає в повній або частковій зміні власника статутного фонду певної юридичної особи та в зміні організаційно-правової форми організації бізнесу.

Форми реструктуризації (залежно від застосовуваних заходів):

1. Реструктуризація виробництва — передбачає зміни в організаційній та виробничо-господарській сфері підприємства за рахунок таких заходів:

• зміна керівництва підприємства;

• введення нових, прогресивних, форм управління;

• диверсифікація асортименту продукції;

• підвищення ефективності маркетингу;

• зменшення витрат на виробництво;

• скорочення чисельності робітників.

2. Реструктуризація активів — включає заходи, результатом яких є зміни у структурі та складі активної сторони балансу:

• продаж частини ОФ, зайвого обладнання, запасів сировини, меблів тощо;

• продаж окремих підрозділів підприємства;

• зворотний лізинг;

• рефінансування дебіторської заборгованості, тобто переведення дебіторської заборгованості в інші, ліквідні, форми оборотних активів (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення тощо).

3. Фінансова реструктуризація — пов'язана зі зміною структури та розмірів власного і позиченого капіталів, а також зі змінами в інвестиційній діяльності підприємства. При цьому використовуються такі заходи:

• реструктуризація кредиторської заборгованості;

• одержання додаткових кредитів;

• збільшення статутного фонду;

• заморожування інвестиційних вкладень.

4. Корпоративна реструктуризація —пов'язана з реорганізацією підприємства. До заходів, які вживаються в рамках корпоративної реструктуризації належать:

• застава, або нова приватизація;

• поділ великих підприємств на частини;

• виокремлення об'єктів соцкультпобуту;

• приєднання, злиття з більш потужними підприємствами.

За формальними ознаками розрізняють 3 види корпоративної реорганізації (рис. 11.4).

Рис. 11.4. Види корпоративної реорганізації

Міністерством економіки України затверджено методичні рекомендації щодо проведення санаційної реструктуризації підприємств.

Перед здійсненням санаційної реорганізації проводиться поглиблений аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства, яке перебуває у стані кризи. За його результатами роблять висновок щодо ліквідації підприємства чи доцільності його реорганізації.

План реорганізації (реструктуризації) повинен містити:

1) економічне обґрунтування необхідності реструктуризації;

2) визначення форм і методів реорганізації;

3)суму витрат на проведення реструктуризації і джерела їх фінансування;

4)інші конкретні заходи, спрямовані на реалізацію плану.

Така форма реорганізації, як злиття, здійснюється об'єднанням підприємства, яке перебуває у стані фінансової кризи, з іншим, фінансово стійким підприємством. Після злиття підприємств всі майнові права та обов'язки переходять до підприємства, яке виникло внаслідок злиття. Бухгалтерські баланси обох підприємств консолідуються.

При приєднанні одного підприємства до іншого до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства. Після приєднання підприємство-боржник виключається з державного реєстру і втрачає свій юридичний статус.

Поглинання відбувається шляхом придбання підприємством-санатором фінансово неспроможного підприємства.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникають у результаті цього поділу, переходять роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства.

Якщо підприємство зловживає монопольним становищем на ринку, то може бути прийнято рішення про примусовий поділ цих монопольних утворень. Реорганізація такого підприємства здійснюється монополістом самостійно за умови, що після реорганізації монопольне утворення зникне з ринку.

При виділенні з підприємства одного чи кількох підприємств до кожного з них переходять за роздільним балансом майнові права та обов'язки реорганізованого підприємства.

Вибір умов реорганізації юридичної особи залишається за підприємством-боржником, коли воно самостійно звернулося до арбітражного суду із заявою про визнання його банкрутом. Мета цієї пільги — стимулювати керівництво неплатоспроможного підприємства стосовно врегулювання своїх боргів до того, як вони стануть безнадійними.