Рівні та види девіантної поведінки дітей та молоді

Девіантну поведінку поділяють на два рівні:

· докриміногенний (делінквентний), коли людина не стала суб'єктом злочину;

· криміногенний, який виявляється у злочинно-каральних діях, коли людина стає суб”єктом злочину, які розглядаються слідчим та судовими органами та являють собою велику суспільну небезпеку.

Виділяють такі види девіантної поведінки:

· делінквентна поведінка (порушення дисципліни, проступки, злочини);

· адиктивна поведінка (тютюнопаління, алкогольна залежність, токсикоманія, наркотична залежність);

· психопатологічна поведінка;

· проституція;

· суїцидальна поведінка.

Делінквентна поведінка - поведінка індивіда, що порушує норми громадського правопорядку, загрожує благополуччю інших людей або суспільству взагалі та може бути правомірно покараною. У широкому значенні делінквентна поведінка - це злочинна (кримінальна) поведінка, правопорушення некримінального характеру, порушення офіційно визначених правил поведінки та дисциплінарних вимог. У вузькому значенні делінквентною поведінкою в літературі називають некримінальні правопорушення чи протиправну поведінку дітей та підлітків. Протиправну дію, що лежить в основі делінквентної поведінки, називають деліктом, а особу, якій властива така поведінка, - делінквентом.

Делікт ( від лат. delictum – провина, правопорушення ) – будь-яке правопорушення, тобто вчинення дії, що суперечить законові.

Делінквент ( від лат.delinquens(delinquentis) – той, що вчиняє провину; в англо-амер. праві означення правопорушника) - неповнолітній з соціальними відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені діючим законодавством та іншими нормативними актами. Це в основному психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованими соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, ;зіпсований неправильним вихованням чи асоціальним впливом певного середовища.

До протиправних дій зараховують проступки (провини), правопорушення та злочини.

Проступками називають протиправні винні діяння, які є суспільно шкідливими.

Види проступків:

· конституційне правопорушення, яке завдає шкоди конституційному ладу. Його об'єктом є закріплені Конституцією України права громадянина, порядок організації і діяльності органів державної влади, форма правління та устрій держави, державний режим;

· цивільне правопорушення, яке завдає шкоди майновим та пов'язаним з ними особистим немайновим інтересам суб'єкта. Об'єкт цього правопорушення — майнові або пов'язані з ними немайнові цінності;

· адміністративне правопорушення — протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок, суспільні відносини у сфері державного управління, права та законні інтереси громадян і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність;

· дисциплінарне правопорушення — правопорушення, яке заподіює шкоду внутрішньому порядку підприємств, установ, організацій і тягне за собою дисциплінарну відповідальність.

Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування ( наприклад, жбурляння з балкона в перехожих різних предметів; дзвінки телефоном до незнайомих осіб тощо).

Види проступків неповнолітніх:

· агресивно-насильницька поведінка (кривдження інших, бійки, лихослів'я тощо);

· корислива поведінка (здирництво, дрібні крадіжки, викрадання автотранспорту тощо);

· бродяжництво.

Правопорушення - це недотримання правил поведінки, встановлених законом та іншими нормативними актами. Воно може полягати у здійсненні забороненої дії або, навпаки, у виконанні передбаченого законом обов'язку. Це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство.

Кримінальна (злочинна) поведінка — протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень тощо). Зі злочинами пов'язана найбільша небезпека для суспільства й особи, бо вони посягають на суспільний лад, власність, економічні, політичні, культурні та особисті права людини.

Злочин— це скоєне суспільненебезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), заборонене кримінальним правом під загрозою покарання.

Серед підлітків, які здійснили правопорушення, А. І. Долгов Є. Г. Горбачовська, В. А. Шумілкін виокремлюють такі типи:

· послідовно-криміногенний - криміногенний «внесок» особистості в злочинну поведінку при взаємодії із соціальним середовищем є вирішальним, злочин випливає із звичного стилю поведінки, він обумовлюєте специфічними поглядами, установками і цінностями суб'єкта;

· ситуативно-криміногенний - порушення моральних норм, правопорушення незлочинного характеру і сам злочин у значній мірі обумовлені несприятливою ситуацією; злочинна поведінка може не відповідати планам суб'єкта, бути з його точки зору ексцесом; такі підлітки здійснюють злочин часто в групі у стані алкогольної сп'яніння, не будучи ініціаторами правопорушення;

· ситуативний тип - незначна вираженість негативної поведінки; вирішальний вплив ситуації, що виникає не з вини індивіда; стиль життя таких підлітків характеризується боротьбою позитивних і негативних впливів.

За детермінацією поведінки виокремлюють декілька основин груп делінквентних особистостей:

· ситуативний правопорушник (протиправні дії якого переважно спровоковані ситуацією);

· субкультурний правопорушник (порушник, який індетифікувався з груповими антисоціальними цінностями);

· невротичний правопорушник (асоціальні дії якого виступають наслідком інтрапсихічного конфлікту і тривоги);

· «органічний» правопорушник, який здійснює протиправні дії внаслідок мозкових ушкоджень з переважанням імпульсивності, інтелектуальної недостатності і ефективності);

· психотичний правопорушник (який здійснює делікти внаслідок тяжкого психічного розладу - психозу, помутніння свідомості);

· антисоціальна особистість (антисуспільні дії якої викликані специфічним поєднанням особистісних рис: ворожістю, нерозвиненістю вищих почуттів, нездатністю до близькості).

Поведінка, що передує різним видам хімічної залежності називається адиктивною поведінкою (addictive behaviour з англ. - хибна залежність, негативна пристрасть, залежна (нід наркогенних засобів) поведінка). Ця поведінка виникає в результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов'язаних із цим проблем. При адиктивній поведінці неповнолітнього негативна пристрасть його до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадій індивідуальної психічної або фізичної залежності, тобто певних стадій захворювань. У результаті такої поведінки людина існує у своєрідному «віртуальному» світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує.

Розрізняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

· нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп'ютерна адикція, трудоголізм);

· проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булімія - прагнення до постійного споживання їжі);

· хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії).

Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла стадії фізичної залежності, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм та токсикоманію.

Розрізняють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків: полісубстантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так званого пошукового «полі наркотизму», коли вживаються і алкоголь, і токсичні речовини, і окремі наркотики. Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині, що означає перехід до етапу фонового «полі наркотизму». При моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю для підлітків певного наркогенного засобу.

Наркоманія – це хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенцією ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України, і характеризується психічною та фізичною залежністю від них.

В статті 1 Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» дано офіційне тлумачення ряду термінів, зокрема:

Наркотики- речовини (офіційно, в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію па нервову систему та організм людини в цілому, понад усе - на розвиток певних відчуттів, особливих станів наркотичного сп'яніння та зміну свідомості.

Наркотичні засоби - це рослини, сировини і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я.

При визначенні поняття «наркотичний засіб» застосовується три взаємопов'язані критерії: медичний, соціальний і правовий.

Медичний критерій - це лікарський препарат, який впливає на центральну нервову систему та викликає, стимулюючу, депресуючу або галюциногенну дію.

Соціальний критерій - це немедичне, тобто без необхідності, застосування наркотика, який завдає шкоди як самій людині, так і суспільству в цілому.

Правовий, юридичний критерій - при наявності медичного і соціального критерію, цей засіб включається в список наркотиків і визначається наркотиком.

Нині у більшості країн світу до наркотичних відносять наступні речовини:

· алкоголь;

· маріхуану, план, анашу, гашиш, виготовлені з каннабіса;

· опіати (морфій, героїн, кодеїн);

· кокаїн;

· галюциногени (ЛСД, мескалін, псилоцибін тощо);

· амфетаміни (амфетамін, метамфетамін);

· барбітурати;

· транквілізатори;

· кофеїн;

· нікотин;

· речовини типу ефірних розчинників.

Всі ці речовини діють на головний мозок або прискорюючи передачу сенсорних сигналів, або блокуючи, видозмінюючи їх, заважаючи деяким нервовим центрам повноцінно виконувати свою функцію.

Токсикоманія - захворювання, яке викликане психічною та фізичною залежнісію внаслідок вживання речовин, які не включені до офіційного списку наркотиків, а також вдиханням парів речовим побутової хімії (клей, ефір, розріджувачі, аерозолі).

Алкоголізм - хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості.

Всесвітня організація охорони здоров'я розглядає алкоголізм, токсикоманію та наркоманію як різновиди хімічної залежності.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють аутоагресивну поведінку, дисморфоманічну поведінку, гебоїдну поведінку, Ромоманію, патологічну сором'язливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється в двох формах: самогубство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид).

Розрізняють три типи суїцидальної поведінки:

· «аномічний», пов'язаний з кризовими ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями;

· «альтруїстичний», який здійснюється заради блага інших людей;

· «егоїстичний», обумовлений конфліктом внаслідок неприйняття індивідом соціальних вимог та норм поведінки.

Суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінкі відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальнок спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобамі позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що включає в себе сприймання людиною значення життя і смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні та фізичні обставини, як роблять акт самодеструкції можливим. Відносно категорії мети розрізняють: справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлення себе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка - мета якої є лише демонстрування цього наміру самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В. О. Тихоненка ґрунтується на категорії особистісного смислу і складається з п'яти мотивів:

· протест, помста. Суб'єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об'єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах на зразок: «ніхто мене не розуміє», «усі проти мене», «справедливості немає», «більше немає сил боротися»;

· заклик. Вербальні показники такої поведінки: «я нікому не потрібен», «за що ви мене так мучите». Мотивація – «коли ж ви звернете на мене увагу?!», «я благаю допомоги»;

· суїцидальні «ухилення» виникають при загрозі особистісному або біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність. Людина не може витримати такої загрози та вибирає самоусунення: «далі буде ще гірше», «діватися нема куди», «мені не витримати цієї ганьби»;

· «самопокарання» відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: «Я – суддя» та «Я – підсудний». Причому самогубство може бути як з точки зору «судді» (знищення ворога у собі), так і з боку «підсудного» (покутування провини), як-то «ніколи не пробачу собі»;

· при самогубстві «відмова», ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю – позбавлення себе життя. Вербально це може висловлюватися як «ніколи не повернути минулого», «все втрачено», «це – кінець».

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є:

· переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим іншими; переживання втрати батьківської любові, або неподільне кохання, ревнощі;

· переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків; почуття провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою;

· страх ганьби, глузування, приниження, покарання; любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність; почуття помсти, протесту; бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

Виділяють чотири типи підліткових аутоагресій:

· суїцидальна поведінка;

· суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, відійти від неприємностей);

· аутодеструкції - неусвідомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичного та психічного здоров'я (наприклад ризиковані вчинки, ігри, види спорту);

· несуїцидальні агресивні прояви і різноманітні форми самотравмувань (самопорізи, самоопіки хімічними речовинами, сигаретами тощо).

Суїцидальну активність підлітків умовно можна поділити на три фази. Перша фаза - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом ці роздуми виходять з-під контролю і стають імпульсивними, тобто з'являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стає замкненим; не цікавиться справами родини; роздає друзям (або навіть малознайомим людям) дорогі йому речі; його більше не приваблюють заняття, які захоплювали раніше, раптово змінює свої міжособистісні стосунки (їх характер або коло друзів); стає агресивним, схильним до бійки; відокремлюється від однолітків та ізолює себе. Змінюється зовнішній вигляд: підліток, який завжди ретельно підбирав одяг, слідкував за собою, втрачає інтерес до цього і навіть, стає неохайним; змінюється маса тіла (через переїдання, або навпаки, анорексію); змінюється форма поведінки, яка нагадує «втечу» (іноді підліток дійсно тікає з дому); стає неуважним, тому з ним може трапитись нещасний випадок.

Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза — фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні загрози або ділитися своїми намірами з кимось із найближчого оточення, але цей «крик про допомогу» не завжди чують і не завжди розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: «Я вже не дуже довго буду з вами; вам вже недовго мною опікуватись; життя того не варте; життя таке паршиве; я не можу більше нічому дати ради; тобі не треба буде про мене дбати; скоро ви будете вільні; я б хотів заснути і ніколи не прокидатися; я б хотів убити себе, і тоді мої батьки пожалкують про те, що...»

Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати. Але на жаль, таку допомогу отримує далеко не кожен потенційний суїцидент. Настає час третьої фази суїциду - фази спроби. Відомо, що смерть можна вважати самогубством, якщо вона має принаймні дві ознаки: по-перше, скоєна своїми руками, по-друге, наміри передують спробі. У більшості випадків людина намагається якимось чином повідомити про свої наміри тих, хто її оточує.

Описаний розвиток подій є найбільш характерним саме для молодих людей. Проте це лише основні тенденції, певна типологія. А індивідуальні особливості у кожному випадку унікальні. Для підлітків характерним є дуже швидке «проходження» другої фази і перехід до третьої. Тому суїцидальна спроба здійснюється досить швидко, на противагу тому, як це відбувається у випадках алкогольної та наркотичної залежності у більш зрілому віці, коли третя фаза (фаза спроби) може бути розтягнута на роки. Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 2 тижнів. Але підлітковий період - це період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість усіх трьох фаз може бути дуже короткою, навіть дорівнювати одній годині.

Дисморфоманія базується на хибній впевненості підлітка про наявність у нього фізичних недоліків. Психічний стан таких підлітків характеризується комплексом неповноцінності, прагненням кардинально змінити свою зовнішність за допомогою радикальних засобів (пластична операція, постійне голодування, надмірні фізичні навантаження тощо). У поведінці таких підлітків спостерігається різке обмеження кола спілкування, занурення у власну проблему, постійний аналіз своєї зовнішності.

Гебоїдна поведінка підлітків характеризується інфантильним егоцентризмом, надмірним прагненням до самоствердження з грубою опозицією до оточуючих, повним ігноруванням моральних норм та цінностей, схильністю до імпульсивної агресії, відсутністю відповідальності, інтересу до продуктивної позитивної діяльності при посиленому патологічному прагненні до всього, що пов'язано з насильством, знущанням, терористичними актами.

Дромоманія характеризується втечами дитини з дому чи школи, поїздками в інші райони міста або населені пункти, прагненням до подорожування, бродяжництва.

Одним з типових для підліткового віку явищ є гіперсором'язлива поведінка. Вона проявляється несміливістю, страхом перед спілкуванням, нездатністю ефективно діяти в присутності незнайомих осіб, відмові від знайомства з новими людьми, страхом бути не зрозумілим іншими.

Проституція(від лат. рrostitutio) - різновид девіантної поведінки, що виявляється у позашлюбних, випадкових, нерозбірливих сексуальних стосунках не заснованих на особистій симпатії чи потягу за плату.

Причини підліткової проституції:

1. Генетичні:

· вплив спадкових факторів;

· порушення гормонального обміну в організмі;

· морфоконституційні особливості людини (переважання лицьових розмірів голови над структурою тіла).

2. Психолого-педагогічні:

· бажання виглядати дорослою;

· несформована система моральних цінностей;

· форма самоствердження;

· низька статева культура особистості;

· орієнтація на задоволення вітальних потреб;

· деморалізація в сфері статевої поведінки;

· конфлікти а сім'ї;

· постравматичний синдром сексуального насильства;

· бажання стати матеріально незалежною.

3. Соціальні:

· лібералізація статевої моралі в суспільстві;

· послаблення соціально-правового контролю з боку держави;

· падіння престижу інституту сім'ї та материнства;

· негативний вплив засобів масової інформації;

· безконтрольність та байдужість адміністрації шкіл та батьків до позанавчальних занять дітей;

· низький матеріальний рівень окремих сімей.

Особливості підліткової проституції:

· неусвідомленість власних вчинків. У переважній більшості у сексуальній поведінці підлітків домінують не матеріальні, а психологічні мотиви;

· одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіваленті (їжа, одяг, косметика, наркотики, випивка тощо);

· відсутність постійного місця для надання секс-послуг (найчастіше - це машини, під'їзди, горища та місця на запрошення клієнта);

· сексуальні контакти неповнолітніх в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння;

· шантаж та залякування підлітків розголошенням таємниці їх статевої поведінки;

· правовий нігілізм підлітків (вони не пов'язують себе зі злочинним світом);

· підвищений рівень тривожності у неповнолітніх дівчат-повій.