Типологія конфліктів у класичній конфліктологічній науці

Об’єднана типологія конфліктів

Проблема класифікації конфліктів стала привертати увагу дослідників з того моменту, коли з’ясувалося, що конфлікти у різних сферах життя об’єднує деяка сукупність однакових рис. Американські дослідники Т.Парсонс та Л.Козер у своїх класифікаціях виходили з того, що групи конфліктів по-різному проявляють себе у різних соціальних системах, а останні вони поділяли на закриті та відкриті. У закритих або ригідних соціальних системах за типом тоталітарних суспільств конфлікти, здебільшого, вирішуються через насильство, у той час, як у відкритих демократичних системах – через спеціалізовані інститути, задля цієї мети. Так, конфлікти між організованими через профспілки робітниками та керівництвом у колишньому СРСР старанно замовчувалися, а насправді вирішувалися жорсткими методами включно до розстрілу робітників у Новочеркаську у 60-х роках ХХ століття, у той час, коли подібний конфлікт у Великій Британії за часів правління Маргарет Тетчер вирішувався методом довготривалих переговорів між професійними спілками та урядом. Таким чином, конфлікти можна згрупувати за типами суспільства, у яких вони існують і вирішуються. Т.Парсонс, крім того, виділяв конфлікти всередині соціальної системи та конфлікти між системами. Р.Даль за основу класифікації конфліктів поклав рівень напруженості, боротьби, навіть антагонізму у відносинах між сторонами. Згідно з цією класифікацією конфлікти поділяються на конфлікти з низьким та високим рівнем антагонізму, а також кумулятивні конфлікти, у яких рівень напруженості поступово зростає. За чисельністю антагоністів (тих сторін, які непримиренно борються) ним виділено біполярні, мультиполярні конфлікти, а також ті, де сторони перехрещуються, тобто змінюють свою позицію на протилежну, до переходу у протилежний табір. Є. Гіденс класифікував конфлікти за типом «експлуатації» на конфлікти міждержавні, міжетнічні, сімейні. Малось на увазі, що конфлікт віддзеркалює ненормальні, напружені відносини між сильнішою та більш слабкою стороною. Класифікація конфліктів Л.Козера передбачає реалістичні (предметні) конфлікти, які викликані незадоволенням певних вимог сторін чи розподілом переваг та спрямовані на виправлення цієї ситуації. Нереалістичні (безпредметні) конфлікти мають на меті відкритий прояв негативних емоцій, образ, ворожості, тобто конфліктна взаємодія стає не засобом, а самоціллю. Однак розпочавшись, предметний конфлікт може перетворитися у нереалістичний, якщо емоційна напруженість така, що заміщує предмет боротьби.

Класифікація конфліктів Н. Смелсера побудована за рівнем зростання складності суб’єктів:

•міжіндивідуальні;

•міжгрупові за інтересами, етнонаціональними ознаками,

соціальним становищем;

•міжпартійні чи між асоціаціями;

•внутрішньо-інституціальні конфлікти;

•між секторами розподілу праці;

•між державами,

•міжкультурні чи між типами культур.

У популярній у США книзі американських авторів Дона Гелрігела, Джона Склокума, Річарда Вудмена, Сью Бренінг «Організаційна поведінка» вказано на 4 типи ( автори називають їх «формами ») конфліктів:

•конфлікт цілей, у якому відбито несумісність бажаних для сторін цілей або очікуваних результатів;

•конфлікт уявлень, у якому вступають у суперечку протилежні уявлення та думки сторін;

•конфлікт емоцій (смисл конфлікту у першоджерелі не прояснений);

•конфлікт процедур, який відбувається в результаті співставлення різних поглядів та те, як вирішити те чи інше виробниче питання.

Серед дослідників типів конфліктів на теренах СНД перевагу надають «змішаній» системі типологізації. Так Є. Уткін пише, що у виробничих колективах виділяються такі типи конфліктів:

•Функціональні конфлікти, викликані протиріччями виробничого характеру;

•Психологічні конфлікти, які виникають на основі несумісності соціально-психологічних характеристик: потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій окремих осіб і груп;

•Конфлікти норм на основі сприйняття поведінки деяких членів колективу як такої, що суперечить прийнятому кодексу норм.

Серед вітчизняних конфліктологів найбільш універсальним підходом до типології конфліктів відзначається Марія Пірен.

Вона справедливо вказує, що типологія може бути здійснена за різними ознаками (критеріями), однак поряд з суттєвими ознаками, такими, як кількість сторін конфлікту, предмет розбіжностей, сфера прояву, спосіб ведення боротьби, – вона застосовує і малозрозумілі критерії – «об’єм», «об’єм впливу», «тип».

Таким чином, ми переконуємося, що в конфліктологічній літературі відсутня універсальна науково-практична класифікація конфліктів, що приводить до звуженої або занадто розширеної типологізації.