Матеріалістичні тенденції в середньовічній науці про душу

За звільнення ідей Арістотеля від теології з критикою схоластики і томізму виступав знаменитий англійський мислитель Роджер Бекон (1214-1292). В протилежність Ф. Аквінському, Р. Бекон перше місце відводив не теології, а природничим наукам, які б спиралися на експеримент і математику. У ряді природничих наук провідне місце відводилося фізиці, а точніше фізичній оптиці. Головну роль, яку Р. Бекон приписував оптиці, він пояснював тим, що лише завдяки зору людина встановлює відмінність предметів, а уміння бачити відмінність в речах лежить в основі всіх наших знань про світ.

Оскільки зір розглядався ним як щонайперше джерело наших знань, то будова і робота ока стали для Р.Бекона центральним питанням, предметом вивчення. Орієнтуючись на досліди і роботи Авіценни і Альгазена, Р.Бекон вважав, що око дійсно є найтоншим оптичним інструментом. Зорові відчуття і сприйняття є результатом дії, заломленням і віддзеркаленням світла. У цьому Р.Бекон цілком йшов за Альгазеном. Йому також належить відомий вислів: «Знанння – сила», що доводить безграничність здібностей та можливостей людського розуму.

У розвитку матеріалістичних тенденцій в середньовічній психології особлива заслуга належить Вільяму Оккаму (1300-1350). Погляди В.Оккама займали проміжну позицію між двома крайніми точками зору, що виникли в середньовіччі у зв'язку з питанням про природу понять. Прибічники першої течії, названої реалізмом, вважали, подібно до Платона, що поняття є єдині реальності буття. Представники іншого напрямку, відомого під назвою номіналізму, навпаки, стверджували, що реальними є самі речі і явища, а загальними поняттями щодо них є лише назви, імена, знаки, мітки.

Не покидаючи цілком грунт номіналізму, В.Оккам зайняв середню позицію між згаданими протилежними течіями. В.Оккамом визнавалася реальність загальних понять або універсалій, але що існують не зовні і незалежно від суб'єкта, а усередині нього у вигляді концептів або розумових образів. У складі душі В.Оккам виділяв перцепти і концепти. Перцепти – це терміни або знаки, що стосуються одиничних предметів; концептами ж є терміни або знаки, що позначають відношення між перцептами і відносяться до багатьох схожих об'єктів. Поняття є похідними від перцептів, які у свою чергу викликаються зовнішніми предметами. Перетворення перцептів (знаки першого роду) в концепти (знаки другого роду) здійснюється за допомогою мови.

Отже, центральним поняттям у вченні В.Оккама є категорія знаку. Знакова теорія чуттєвого і розумового образу була спрямована не тільки проти теологічної інтерпретації психічного, при якій ідеальне, дане спочатку та інтроспективно, ототожнювалося із зовнішнім предметом (поняття кулі – куля), але також проти теорії «ідолів» древньогрецьких матеріалістів, в якій стверджувалося і встанавлювалась повна подібність між об'єктом і його суб'єктивним станом. Відношення між об'єктом і його станом, на думку В.Оккама, має знаковий характер. Чуттєвий образ – це щось наче мітка речі, як, наприклад, дим є знаком вогню. Тобто відчуття, сприйняття, поняття є складовими системи знаків, якою людина оперує для позначення зовнішніх предметів, явищ і зв'язків між ними.

Якщо відчуття і сприйняття суть знаків, що виробляються речами, то психічні явища можуть бути розкриті без залучення активності душі. Положення В. Оккама про те, що слід уникати створення надмірної суті там, де можна обійтися без цього, отримало назву «Бритви Оккама». Цей афоризм зробив значний вплив на розвиток логіки і використовувався в міркуваннях учених Середньовіччя і Нового часу. Це доводило, виходячи з цього, що душа як недоказана суть, що не осягається розумом, має бути виключена з наукового розгляду і віддана чистому богослов'ю.

Таким чином, знання про психіку і шляхи її вивчення збагатилися в середні віки багатьма важливими даними, зокрема методами експериментального дослідження і регуляції емоційних станів, у тому числі й афективних реакцій. В той же час отримані результати вимагали осмислення в нових категоріях, без звернення до схоластичних проблем (зокрема, до проблеми універсалій) і до віри.

Питання на семінар:

1. Загальна характеристика психології в епоху Середньовіччя.

2. Основні відмінності свідомості середньовічної людини.

Питання на самостійну роботу:

1. Психологічні погляди П.Абеляра.

2. Розвиток психофізіології Х – ХІ ст.

3. Сутність експериментів Авіцени.

4. Розвиток взаємостосунків науки та церкви в Середньовіччі.

Література:

1. Аристотель. О душе. Этика ∕ Никомахова ∕ Соч. в 4 т. М.: 1975.

2. Герадот. История.-М., 1993.

3. Гиппократ. Избранные книги. М., 1936.

4. Ждан А.Н. История психологии: от античности к современности.-М., 1999.

5. Ибн Сина. Канон врачебной науки.-Ташкент, 1954.-Кн.1.

6. Марцинковская Г.Д. История психологии: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений. - М.: Издательский центр «Академия», 2001. - 544 с.

7. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. Основы теоретической психологии.- М., 1997.

8. Платон. Отрывки из диалогов. Соч. в 3 т. М., 1968.

9. Роменець В.А. Історія психології: Стародавній світ. Середні віки. Відродження: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005. – 916 с.; іл

10. Роменець В.А. Історія психології: XVII століття. Епоха Просвітництва: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2006. – 1000 с.; іл.

11. Роменець В.А. Історія психології ХХ століття: Навч. посібник / Вст. ст. В.О.Татенка, Т.М.Титаренко. Вид. 2-ге, стереотип. – К.: Либідь, 2003. – 992 с.; іл.

12. Ярошевский М.Г. История психологии. – 2-е изд. – М.: Мысль, 1976. – 463 с.