Картографування і типологія геосистем за їх стійкістю

Визначивши дані ймовірності відмов та відновлення для всіх видів геосистем досліджуваного регіону, можна скласти серію карт, що характеризують його стійкість до антропогенних впливів. Цю серію складають карти окремих видів відмов (рис. 47,48) [1], а також інтегральна, основою якої є значення показника локальної стійкості (рис.49). За цими картами чітко виділяться ареали, нестійкі до антропогенних навантажень, конфліктні з точки зору їх сучасного функціонального використання. Ці ареали потребують особливої регламентації природокористування (введення жорстких норм на антропогенні впливи, функціональної переорієнтації, особливих природоохоронних заходів, більш ретельного моніторингу тощо).

При типології геосистем за їх стійкістю слід виходити з тог, що вони відрізняються одна від одної, по-перше, характерними процесами, які визначають стійкість (за найбільш ймовірними видами відмов), по-друге, ступенем стійкості (за значенням показника Р_l). Геосистеми, що мають однакові кількісні оцінки стійкості, можуть суттєво відрізнятися за

факторами, які її визначають. Наприклад, мала стійкість до впливів, пов’язаних із зрошенням, для одних геосистем може бути зумовлена процесами підйому рівня ґрунтових вод і вторинним засоленням грунтів внаслідок цього, а для інших – інтенсифікацією площинної ерозії, процесами суфозії тощо. Проектування природоохоронних заходів, необхідних для цих геосистем, також буде різним.

ЛЕКЦІЯ №17