Екологічні ризики та проблема їх оцінки

Екологічний ризик – нове для ландшафтної екології і поки що не досить чітко визначене поняття. Під ризиком здебільшого розуміють ймовірність виникнення в геосистемах вкрай небажаних змін, особливо пов’язаних із загрозою для здоров’я людини. Як екологічні ризики розглядаються небезпека різко токсичного забруднення екосистем та їх окремих середовищ, вимирання окремих видів тварин, рослин, опустинення, дегуміфікація, засолення грунтів, стихійні лиха тощо. Добре видно, що екологічний ризик у такому розумінні збігається з поняттям відмови геосистеми, і всі методи визначення ймовірності її виникнення є водночас і методами оцінювання ризику.

Більш глибокий аналіз екологічного ризику передбачає не тільки визначення можливості (ймовірності) його виникнення, а й оцінку втрат, які можуть бути з ним пов’язані. Дійсно, такі види відмови геосистеми, як осолонцювання нижніх горизонтів грунту та усього його гумусового горизонту, можуть мати однакові ймовірності виникнення, проте вони розрізняються за ступенем зміни структури геосистеми, що виникають через ці відмови. Різні й їх економічні наслідки: першої відмови – зниження врожайності здебільшого мало суттєве, другої – геосистема повністю втрачає свій агро потенціал.

Оцінка екологічного ризику, крім визначення ймовірності події, яка вважається ризикованою (тобто ймовірності відмови геосистеми), передбачає ще чотири складові: природно-ландшафтну (як ступінь зміненості геосистеми внаслідок відмови); соціоекономічну (як розмір економічних втрат, спричинених відмовою); антропоцентричну (як рівень загрози для здоров’я та самопочуття людини); естетичну (як втрату естетичної привабливості ландшафту).

Усі ці складові можна оцінити в балах експертним шляхом, і тоді інтегральний показник екологічного ризику певного виду буде визначений як добуток цих оцінок (балів) та ймовірності його виникнення. Проте в загальній теорії оцінки ризику встановлено, що по відношенню до сприйняття ступеня різних видів небезпеки експерти (тобто люди) дуже розрізняються в оцінках і тому експертний метод у даному разі не дає належного результату (Е.Хенлі, Х.Кумамото, 1987).

Природно-ландшафтну складову ризику можна оцінити за значенням дистанційного коефіцієнта між станом геосистеми до відмови та після неї. Найпростішим показником такого типу є:

де D_J – ступінь зміненості геосистеми внаслідок відмови j – го виду;

n – число ознак, якими характеризується геосистема;

α_і – “вага” і – ої ознаки (коефіцієнт її суттєвості);

х_і - значення і – ої ознаки геосистеми до її відмови;

х_відм.j.i – те ж після відмови і – го виду.

За соціоекономічною складовою ризику можна знайти кількісну оцінку у вигляді: вартості тієї частини корисного продукту, що втрачається внаслідок відмови геосистеми (наприклад, для агрогеосистем – вартість врожаю, недоотриманого внаслідок відмови); вартості заходів, необхідних, щоб відновити початковий стан геосистеми після відмови; величини природного потенціалу, що знижується через відмову, та ін.

Методи оцінювання антропоцентричної складової екологічного ризику потребують своєї розробки.