Ознаки конфліктів

1) конфлікт можливий лише за наявності двох і більше сторін, причому в процесі розвитку конфлікту виникають тенденції до поляризації сторін на суб'єктів, що протистоять один одному.

2) По-друге, необхідною умовою конфлікту є наявність «дефіциту», тобто обмеженої кількості матеріальних чи духовних благ, коли всі бажаючі не можуть задовольнити своєї потреби в них. Дефіцит може бути у вигляді речей, матеріальних чи духовних цінностей, престижних занять, професій, робочих місць та ін.

3) По-третє, конфлікт виникає лише тоді, коли сторони намагаються досягти мети за рахунок одна одної. Досягнення однієї сторони означає невдачу іншої.

4) По-четвер­те, важливим аспектом конфліктних відносин є влада, бо, лише маю­чи її, можна контролювати і спрямовувати поведінку іншої сторони.

В процесі переходу суспільства із одного стану в інший (так званий транзит) конфлікт розвивається на всіх рівнях соціальної ор­ганізації:

- на громадському рівні — це конфлікти, пов'язані з руйнуван­ням застарілих і формуванням нових суспільних відносин на основі демократії і ринкових відносин;

- на рівні культури — затверджується нова система цінностей, стара ж система (ідей, норм) руйнується, але активно чинить опір;

- на рівні соціально-класової структури — формуються нові соціальні прошарки і групи, однак старі сприймають їх боляче;

- на рівні економічних відносин — виникають нові форми організації роботи підприємств, які відповідають ринковій економіці,але дещо зберігаються тяжіння виробників до плановості і регулю­
ючої ролі держави;

- на рівні повсякденного життя — індивіду пропонується са­мому піклуватися про себе і свою долю; суспільство і держава не га­рантують кожному добробут і заможність.

Усе це викликало нові конфлікти, яких раніше не було (відкри­та боротьба за владу, престиж); нарешті, в новому соціальному про­сторі більшість людей похилого віку не знаходять собі місця, а мо­лодь — гідного працевлаштування.

Переплетіння нових видів конфліктів в умовах збереження ста­рих у свідомості людей сприймається як ситуація хаосу і незвич­ності, втрати розумних орієнтирів. На розуміння того, що конфлікт є природним явищем для ринку і демократії, спрямовано предмет конфліктології.

Природа конфлікту. Питання про природу соціального конфлікту пов'язано з розумінням природи людини, її взаємозв'яз­ку з суспільством і державою. Будь-який конфлікт, оскільки він ви­никає в суспільстві та існує між людьми, завжди має суспільний характер, тобто є конфліктом соціальним у широкому значенні цього слова. При такому підході конфлікт виступає як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх соціальних інте­ресів в умовах взаємної протидії. Суб'єктами цих конфліктів можуть бути індивіди, малі і великі групи, соціальні рухи, економічні і політичні угруповання тощо. Одним із різновидів соціального конфлікту в його широкому розумінні є власне соціальний конфлікт або конфлікт в соціальній сфері.

Суперечності взаємовідносин суспільства і людини є постійно актуальними. Європейська традиція лібералізму віддає перевагу вільному вибору особи у вирішенні життєво важливих питань, з яки­ми вона зіткається. Які б не були зовнішні умови, людина сама відповідає перед собою і своїми близькими за досягнення і невдачі, сама досягає тих цілей, які поставила перед собою. Позиція лібе­ральною світогляду найбільш адекватна реаліям ринкових відносин і тим формам демократії, що тісно пов'язані з розвиненим почуттям особистої гідності, особистої незалежності, вільного вибору та свідо­мої відповідальності.

Соціал-демократична позиція орієнтується на зовнішні обста­вини і умови. Для того щоб люди жили заможно, краще, цікавіше, не­обхідно перетворювати суспільний устрій, зробити суспільні відно­сини справедливими; щоб про кожну людину піклувалися колектив або держава. Утвердження цієї точки зору приводить до обмеження особистої свободи і відповідальності, формує утриманські настрої як соціальну норму.

Отже, дві позиції проявилися стосовно питання про співвідно­шення свободи і рівності. Прибічники першої вважають, що коли держава існує від природи, то народ не вільний від її настанов. Але існує нерівність, яку можна пом'якшити за допомогою держави. Прихильники другої позиції — акцентують увагу на рівності, але вона, на їх думку, є не ідеалом, а лише джерелом незлагоди. Укла­даючи суспільний договір, люди віддають своє право на свободу державі, обмежують себе законом. Держава — головний арбітр, суд­дя, який визначає, хто прав, а хто винний у конфлікті. Індивід лише тоді вільний, коли його дії не пов'язані із заподіянням іншим гро­мадянам.

Суперечка про первинність, пріоритетність суспільного або індивідуального актуальна і досі, але в «чистому вигляді» жодна з цих позиції не проявилась: індивідуалізм доповнюється формами співробітництва, а колектив сприяє розвитку особистості.

Нерівність статусів як основа соціального конфлікту.Соціаль­ний конфлікт у вузькому значенні цього поняття є боротьбою соціаль­них спільнот з протилежними інтересами за домінування або підвищення іх соціального статусу в такій суспільній системі, де ці ста­туси розташовані в певній ієрархії. Інтерес як рушійна сила будь-якого соціального конфлікту в цьому разі виступає як прагнення здобути певний статус.

Соціальний статус як основний предмет соціального конфлікту являє собою узагальнений і визнаний суспільством показник того місця, яке певна соціальна спільнота та її представники посідають в даній соціальній системі. Компонентами статуса виступають ті соціальні позиції, що характеризують стан людей в суспільстві на основі певних об'єктивних ознак (рівень доходів, належність до партії, влади, освіта тощо). При цьому слід зазначити, що джерелом конфлікту є не соціальний статус сам по собі, оскільки такий статус має кожен член суспільства. Суперечності виникають на основі нерівності статусів у соціальній системі, яка має ієрархізовану струк­туру. Вони виникають між тими, хто має вищий статус, і тими, кому доля уготувала нижчий або в кращому разі середній статус. Існуван­ня такої суперечності є неминучим хоча б тому, що попит на вищі статуси на багато перевищує можливості суспільства. Отже основ­ною детермінантою соціального конфлікту, що проявляє себе у взаєми­нах між групами і спільнотами людей, е їх фактична соціальна нерівність, що породжує нерівність у соціальних статусах. Це мож­на розглядати як загальну передумову існування соціального конфлікту, а також усіх закономірностей, які регулюють його виник­нення і розвиток на практиці.

Сутність конфлікту.Що ж таке «конфлікт»? Чи можна йому да­ти однозначну оцінку? В соціологічній та психологічній літературі існує декілька визначень конфлікту.

Найбільш поширеним у західній літературі є визначення конфлікту, яке запропонував американський вчений Льюіс Козер. Під конфліктом він пропонує розуміти «боротьбу за цінності і пре­тензії на окремий соціальний статус, владу і недостатні для всіх ма­теріальні блага; боротьбу, в якій цілями конфліктуючих сторін є ней­тралізація, заподіяння шкоди або знищення супротивника».

В «Політологічному енциклопедичному словнику», виданому Національною академією наук України в 1997 р., конфлікт визна­чається як надзвичайне загострення суперечностей сторін, пов'яза­них з особливостями їх становища в суспільстві, а відтак, з реальною чи надуманою протилежністю їх інтересів, цілей, цінностей. Відмінним за формою та з політологічним акцентом е твердження, що «конфлікт — засіб взаємодії людей, при якому превалює тен­денція протиборства, ворожнечі, руйнування досягнутої єдності, зго­ди і співробітництва»¹.

З наведених визначень бачимо, що незалежно від деякого різно­маніття загальним для них є зіткнення двох і більше сторін, розбіжність інтересів і намагань кожної із них досягти успіху в протистоянні.

Психологи розглядають конфлікт як різновид психологічного напруження між двома сторонами, викликаного відкритим анта­гонізмом, ворожнечею. Культурологи розглядають конфлікт як про­тидію чи протистояння культур, розквіт і загибель цивілізацій.

Конфлікт — це реальна боротьба між діючими людьми чи гру­пами незалежно від того, які витоки цієї боротьби та засоби, що мобілізують кожну із сторін (англійський соціолог А. Гідденс). Конфлікт і суперечності є проявом найбільш слабкого місця в соціумі, вказують на поділ інтересів між різними групами людей, в тому числі між класами. Але суперечності не завжди спричиняють конфлікт. Для перетворення суперечностей на конфлікт необхідно усвідомити протилежні інтереси, що переростають у дію. З цієї точки зору конфлікт виступає як усвідомлена, обміркована суперечність розбіжних чи протилежних інтересів сторін, готових здійснити певні дії.

Конфлікт — результат соціального напруження, яке виникло через незадоволення базових потреб людини і соціальних груп, вва­жає Питирим Сорокін, американець російського походження. Кож­ний конфлікт, на його думку, характеризується незадоволеною по­требою і намаганням знайти засоби для її задоволення. Конфлікт ви­никає тоді, коли пригнічується один із інстинктів: травний, самоз­береження, власницький, кожен з яких може бути причиною революції. Глибокий соціальний конфлікт можна відвернути тоді, вважає П. Сорокін, коли ті, хто утримує владу, визнають потреби різних соціальних прошарків, а також знаходять засоби для їх задо­волення або компенсації, підтримуючи соціальну нерівність на рівні соціальної норми. Конфлікт — це результат соціальної нерівності між людьми. Становище людей і рівень соціальних вимог визнача­ються не довічними інстинктами, а зіставленням з іншими людьми. Конфлікт — це результат розбіжності цілей та інтересів людей (нормативно-цінностний підхід — Е. Дюркгейм, Т. Парсонс). Соціальний конфлікт виникає в тому разі, коли дві чи більше сторін переконані в тому, що цілі їх діяльності несумісні. Ця точка зору є найбільш уза­гальненою, адже в будь-якому визначенні конфлікту присутнє питання про розбіжність інтересів, цілей, боротьба за життєві ресурси та інше. З огляду на те, що інтереси людей не стабільні, а скоріше ру­хомі та змінні, запобігання конфліктам можливе при відповідній раціональній політиці і превентивному врахуванні інтересів проти­лежної сторони.

Що ж саме є предметом і об'єктом конфлікту? Під предметом конфлікту розуміється об'єктивно існуюча або уявлювана проблема, яка є причиною незлагоди між сторонами. Кож­на із сторін зацікавлена у вирішенні цієї проблеми на свою користь. Предмет конфлікту — це і є основна суперечність, через яку і зара­ди розв'язання якої суб'єкти вступили в протиборство.

Це може бути проблема поділу влади, оволодіння тими чи інши­ми цінностями, проблема першості або сумісності.

Пошук шляхів розв'язання конфлікту починається з визначен­ня його предмета, а зробити це часто дуже важко. Багато конфліктів мають таку заплутану і складну передісторію, що спеціаліст-конфлікто-лог мусить, як археолог, піднімати один пласт за іншим. Конфлікт мо­же мати основний предмет, який поділяється на часткові предмети, чис­ленні «хворобливі точки». Прикладом цьому є перманентне тривалі сімейні чвари або затягнуті міжнаціональні конфлікти.

Об 'єкт конфлікту — це матеріальні або духовні цінності, до ово­лодіння чи використання яких прагнуть сторони конфлікту. Об'єктом конфлікту можна вважати будь-який елемент матеріального світу і соціальної реальності, здатний слугувати предметом особистих, гру­пових чи державних інтересів. Щоб стати об'єктом конфлікту, цей еле­мент повинен знаходитися на перехресті інтересів різних соціаль­них суб'єктів, які прагнуть до одноособового контролю над ним. Причому зіткнення інтересів має бути усвідомлено сторонами конфлікту, які повинні розуміти їх зміст і сприймати як особисті.

Об'єкт конфлікту — це завжди якийсь дефіцитний ресурс, на­приклад, певна посада голови або директора, на яку претендують декілька людей; останній квиток на концерт «зірки» естради; один Чорноморський флот, на який є дві держави — претенденти, тощо. Якщо є можливість компенсації дефіциту ресурсів, то в багатьох ви­падках можна усунути конфліктну проблему.

Розглянувши об'єкти рядових, типових конфліктів, неважко виз­начити коло загальних проблем. Справа може бути в об'єктивній «неподільності» об'єкта між двома сторонами, або навпаки, можли­вості його поділу за згодою сторін. Конфлікт може бути і без наяв­ного об'єкта. Існують «бсзоб'єктні» конфлікти, які не базуються на взаємних прагненнях до контролю над чимось, наприклад, інтелек­туальні конфлікти — спори навколо теоретичних питань тощо. Ти­повим для практики кримінального судочинства є випадок, коли конфлікт виникає через те, що випадковий перехожий робить заува­ження хулігану. Тут також немає бажаного об'єкта користування, але один порушує моральні уявлення іншого, через це і виникає конфлікт.