Підстави для виділення типів конфліктів

Для правильного початку процесу типологізації конфліктів, на нашу думку, слід звернутися до теоретичних засад цієї логічної операції, до визначення суттєвих характеристик конфлікту, від аналізу яких залежить майбутній процес їх об’єднання в групи, встановлення спільних ознак та подальшого розв’язання.

Типологізація(грець. відбиток, форма, зразок) – це метод наукового пізнання конфліктів, в основі якого лежить роз’єднання систем об’єктів та їх подальше групування за допомогою ідеалі-

зованої моделі чи типу.1 Проблеми типологізації виникають у всіх науках, які мають справу з украй різнорідними за складом множинами об’єктів та вирішують завдання упорядкованого опису і пояснення цієї множини.

Мислення, яке спрямоване на утворення типів, є доволі давнім, бо воно відповідає намаганням людини до стислого, образного викладення думок щодо групи однакових явищ. Слід враховувати, що «чистих типів» серед реально існуючих об’єктів не існує, є тільки змішані, що знижує певним чином наукову цінність процедури типологізації. Типологізація спирається на виявлення схожості та відмінності об’єктів (конфліктів) між собою, на пошук надійних способів їх ідентифікації, а також дозволяє передбачити існування ще невідомих типів.

За способом побудови розрізняють емпіричну та теоретичну типологізацію. В основі емпіричної типологізації лежить кількісна та якісна обробка всього масиву існуючого матеріалу, узагальнення досвідних даних, фіксація усталених ознак схожості та розрізнення, систематизація, інтерпретація отриманих даних. У нашому навчальному курсі ми будуємо емпіричну типологізацію соціальних конфліктів.

В основі теоретичної типологізації лежить побудова ідеальної моделі об’єкта та віднесення конкретного матеріалу до цієї моделі.

З’ясувавши теоретичні засади типологізації конфліктів, визначимо ті групоутворючі ознаки, за якими ми зможемо диференціювати та об’єднувати в групи соціальні конфлікти.

1. Функції,які виконують конфлікти у макро- та мікросередовищ і, показують функціональність конфліктів у тому смислі, що конфліктна взаємодія змінює як поведінку, психіку, діяльність опонентів, так і ту сукупність зв’язків, яка існувала в доконфліктній ситуації у соціальному середовищі.

2. Суспільні сфери,де виявляється конфлікт, значною мірою модифікують конфліктну взаємодію, визначають стратегію і тактику поведінки сторін, пред’являють вимоги до наступного переговорного процесу. Саме в цих сферах формується об’єктивний аспект конфлікту та предмет переговорів. Так, зокрема, спеціалісти-політологи (М.Томенко та інші) вважають, що політична сфера суспільства принципово конфліктна, бо завдання політичної влади – приводити до покори непокірних.

3. Кількістьта якістьсторін конфлікту у більшості джерел з конфліктології ставиться на перший план, адже учасники конфлікту формують об’єктивний і майже повністю суб’єктивний аспекти конфлікту. Багатосторонні конфлікти у сфері міждержавних відносин та зовнішньоекономічній сфері являють собою особливо складну проблему при визначенні стратегії їх вирішення.

4. Провідні та другорядні причиниє важливими типоутворюючими чинниками, а знання причин дозволяє ефективно регулювати конфлікти або запобігати їх появі.

5. Динамічні характеристики:характер виникнення, особливост і перебігу, спосіб затухання або вирішення свідчать про те, що конфлікт, крім статики, має й динаміку, розгортається у напрямку загострення (ескалації) чи затухання (реескалація).

6. Ступінь тривалостіта напругипоказує, наскільки непримиренними стали позиції сторін, які наслідки, від трагічних у міжнаціональних, міжетнічних конфліктах, до емоційно нейтральних у конфліктах по горизонталі в наукових установах слід очікувати.

7. За станом ділових відносинконфлікти можуть значно варіювати і водночас демонструвати досконалість, узгодженість чи навпаки – показувати необхідність змін у середовищі, де виник конфлікт.

ВИСНОВОК:типологізація спирається на вияв схожості та відмінності характеристик конфліктів між собою, на пошук надійних способів їх ідентифікації, а тому дозволяє передбачити існування ще невідомих типів. До основних типоутворюючих чинник ів віднесено функції конфліктів, кількість сторін – учасників конфлікту, динаміку, причини, ступінь тривалості та напруженості відносин.