Структуроформуючі відношення.

Концентрований поверхневий стік води з розчиненими та завислими в ній речовинами є структуроформуючим для басейнової ЛТС. Концентрація площинного стоку в лінійний можлива за певної мінімальної площі, з якої поверхневі води збираються до лінійної ерозійної форми. Це призводить до формування басейнів – територій, поверхневі води з яких стікають лише до одного водостоку. Останній можна розглядати як індикатор багатьох динамічних процесів, що мають місце в межах усього басейну. Річкову сітку можна розглядати як кінцеву ланку процесу взаємодії кліматичних, гідрологічних та геоморфологічних факторів, як своєрідний інтегральний показник цього процесу.

Структуроформуючими басейнову ЛТС є не всі водостоки, а лише ті, що мають фіксоване в просторі положення, яке, в свою чергу визначається глибиною врізу ерозійної форми. З цієї точки зору, ерозійні борозни, в які безпосередньо концентрується площинний стік і які існують короткий час (до чергової обробки грунту), структуроформуючими вважати не можна. За цей період вони не встигають сформувати ЛТС хоричного рівня, і лише при їх переході до наступної фази розвитку ерозійної форми – промоїни формуються невеликі елементарні водозбори. Водостоками, що визначають басейнову ЛТС, є річки, сухоріччя, балки, лощини та яри.

Важливими елементами гідрографічної сітки є точки злиття двох водостоків. Тут відбувається стрибкоподібна зміна руху потоку й розвитку руслового процесу, хімічного складу води тощо. На цьому грунтується виділення порядків водостоків і підпорядкованих ним басейнів. Принципи визначення порядків, за Р.Хортоном-А.Стралером, показано на рис. 23. З порядком басейну пов’язано багато його важливих особливостей. Для деяких з них знайдено й формальні залежності. Вибірку цих залежностей, найбільш суттєвих з погляду ландшафтно-екологічного, наведено в табл..11.