Елементи структури та їх типи

Після картографування позиційно-динамічної ЛТС стало видно, що її територіальні одиниці, оточуючи каркасні лінії динаміки ландшафту, здебільшого мають форму смуг. Тому Г.І.Швебс і назвав їх ландшафтними смугами, хоч у деяких випадках вони набувають ізотермічної, кільцевої та інших типів форми (як, наприклад, на плоских слабко дренованих рівнинних, болотяних масивах, подах).

Ландшафтна смуга – це група геотопів, які мають спільне положення відносно меж зміни інтенсивності горизонтальних речовинн-енергетичних потоків (розташовані між двома суміжними каркасними лініями динаміки ландшафту). У межах однієї ландшафтної смуги горизонтальні потоки односпрямовані і в усіх геотопах мають однаковий градієнт. Внаслідок цього геотопи однієї смуги ідентичні за набором, інтенсивністю та іншими параметрами сучасних ландшафтних процесів, пов’язаних з площинним стоком, кріпом, латеральною геохімічною міграцією, а деякою мірою- і з ґрунтовим стоком.

Морфологія рельєфу значною мірою визначає особливості поверхневого стоку і тому за нею ландшафтні смуги доцільно поділяти на рівнинні, схилові, терасові, заплавні, та інші морфологічні типи. Їх можна поділити й більш детально, особливо схилові. На схилі за його частиною доцільно виділяти смуги верхньоприбовочні, середньо- та нижньосхилові; за стрімкістю схилу – пологі, слабко похилі, похилі, відносно стрімкі та стрімкі; за формою схилу – прямі, слабко увігнуті, слабкоопуклі.

Дуже ємна типологія ландшафтних смуг за ландшафтно-геохімічними особливостями міграції речовин. Залежно від переважаючого напрямку потоків (вертикального низхідного, вертикального висхідного і горизонтального) і процесів виносу або нагромадження речовин у геохімії ландшафту розроблено схему типів елементарних ландшафтів (Б.Б.Полинов, М.А.Глазовська, 1953;1968) – рис.19.

Межі між градієнтами горизонтальних динамічних потоків проводяться по каркасних лініях рельєфу (рис.20).

У ландшафтних смугах, розташованих у певному діапазоні висот, подібні морфологія рельєфу, набір сучасних екзогенних факторів рельєфоутворення та осадконагромадження, грунтово-фітоценотичні процеси. Це зумовлює ярусну диференціацію не тільки гір, а й рівнин. З цією метою виділяють ландшафтні яруси – одиниці позиційно-динамічної ЛТС, які складаються з групи територіально суміжних, пов’язаних односпрямованими горизонтальними потоками ландшафтних смуг, що мають спільну позицію відносно гіпсометричних меж факторіф ландшафтної динаміки.

Гіпсометричні межі зміни факторів ландшафтної динаміки, що визначають виділення і конфігурацію ландшафтних ярусів, у багатьох випадках зумовлені ярусною будовою рельєфу (геоморфологічними рівнями), стадійністю рельєфоутворення та осадконагромадження і пов’язаними з ними ґрунтовими та фітоценотичними процесами. Межі між окремими ярусами рельєфу (поверхнями вирівнювання або рівно висотними комплексами форм рельєфу) часто збігаються з тектонічними межами (лініями розломів, насувів тощо), а також кліматичними та біогеографічними. У сукупності це зумовлює чітку ярусну диференціацію практично всіх геокомпонентів та сучасних фізико-географічних процесів (рис.21, табл..10).

Ландшафтні яруси пов’язані між собою горизонтальними потоками. За одно спрямованістю цих потоків їх об’єднують у вищу одиницю позиційно-динамічної ЛТС –парадинамічний район. Це сукупність ландшафтних ярусів, пов’язаних горизонтальними потоками, які починаються від спільного “центрального місця” – ярусу, що займає панівне висотне положення. Від цього ярусу радіально розходяться потоки, які об’єднують у єдину динамічну систему схилові, терасові, заплавні та інші ландшафтні яруси. Виділення пара динамічного району нагадує процедуру виділення басейну річки, але з

тією різницею, що за центральну вісь інтеграції тут прийнято не водозливну лінію (русло), а вододільну (рис.22).

Ландшафтні яруси в одному пара динамічному районі, що мають одну макроекспозицію, можна об’єднати в парадинамічний підрайон. Ці одиниці здебільшого збігаються з частинами (правою та лівою) басейнів річок, розділених спільним вододілом.