Структуроформуючі відношення

Групування геотопів у територіальні одиниці позиційно-динамічної ЛТС грунтується на їх відношенні до ландшафтних рубежів, вздовж яких змінюються інтенсивність та напрямок горизонтальних речовинно-енергетичних площинних потоків. Носіями цих потоків можуть бути мобільні геокомпоненти – вода, повітря та живі організми. Разом з ними відбувається міграція й інших речовин, зокрема техногенних забруднень.

Біогенні горизонтальні потоки мають риси територіальної впорядкованості, аналіз яких приводить до виділення біоцентрично-сітьової ЛТС. Вітропотік мінливий за напрямком і лише в деяких регіонах або місцевих умовах переважають вітри певного румбу. Вітропотік може здійснювати величезну роботу в ландшафті, проте через мінливість його напрямку стійкі зв’язки між геотопами здебільшого не формуються, тобто він не може бути структуроформуючим. Горизонтальні ж потоки води в ландшафтні стійки за напрямком і здатні односпрямованими зв’язками інтегрувати геотопи в територіальні структури.

З потоком води по земній поверхні переміщуються частки грунту (площинна ерозія), хімічні елементи та сполуки (в тому числі добрива, отрутохімікати), мікроорганізми, змивається насіння культурних рослин. Ці процеси охоплюють великі площі, а їх екологічні наслідки вельми суттєві. Так, в сучасних умовах господарювання в лісостепових та північно-степових ландшафтах України щорічно змивається 15-30 т/га грунту. З цією масою втрачається 0,5-1,0 т/га гумусу, або 3-5·10⁶ кал/га корисної енергії. Із змивом 1 мм чорнозему типового втрачається більш як 60 кг/га азоту, 40 фосфору, 300кг/га калію, що становить від 20 до 40% їх валової кількості. Загалом з поверхневим стоком втрачається до 30% добрив, які вносяться на схилові землі, 10-20 пестицидів, 8-15% насіння культурних рослин. Крім того, що втрачається врожай (на середньозмитих грунтах – до 60%) та погіршується його якість, знижуються родючість грунтів та продуктивність геосистеми в цілому. Акумуляція мігруючих речовин у водоймах призводить до їх замулення, нітрифікації, дефіциту кисню, концентрації забруднень більше від токсичних меж, зменшення рибопродуктивності тощо.

Територіальні одиниці позиційно-динамічної ЛТС виділяють так, щоб інтенсивність сучасних та потенційно можливих процесів, зумовлених горизонтальними речовинно-енергетичними потоками на них, була майже однаковою. Тому межі між ними проводять вздовж ліній стрибкоподібної зміни градієнтів горизонтальних потоків. Такі лінії можна назвати каркасними лініями динаміки ландшафту. Ними є всі каркасні лінії рельєфу – вододільна, тальвегу, підошви, бровки схилу, лінії його перегинів. Вздовж цих ліній стрибкоподібно змінюються значення топографічного градієнта, а між ними ці значення лишаються незмінними. Оскільки інтенсивність поверхневого стоку суттєво залежить від стрімкості схилу, то в геотопах, розташованих між двома каркасними лініями рельєфу, вона буде в цілому однаковою.

Роль каркасних ліній динаміки ландшафту відіграють також межі між геотопами, що відрізняються фільтраційними властивостями грунтів та порід зони аерації. Вздовж цих меж різко змінюється інтенсивність фільтрації води та умови міграції хімічних елементів (у ландшафтно-геохімічному відношенні ці лінії відповідають латеральним механічним бар’єрам). Фільтраційні каркасні лінії часто збігаються з каркасними лініями рельєфу.

Межі між грунтами з різною протиерозійною стійкістю також приймаються за каркасні лінії динаміки ландшафту. Протиерозійна стійкість грунту – складна функція, чка залежить від генетичного виду грунту, його механічного складу, вмісту гумусу, СаСО₃ та інших властивостей. З геотопів, подібних за рельєфним фактором стоку, але різних за протиерозійною стійкістю грунтів, змивається неоднакова кількість грунту. Серед типів грунтів, поширених на Україні, найбільше піддаються змиву опідзолені грунти Полісся, а найбільш стійкими виявляються чорноземи типові та звичайні.

На горизонтальні потоки значно впливає сучасний рослинний покрив. Різні типи природних та агроценозів неоднаково гальмують поверхневий стік. Так, змив грунту під багаторічними травами майже в 100 раз менший, ніж під просапними культурами; під лісовими фітоценозами з добре розвинутою повстю змиву навіть із крутих схилів може не бути зовсім. Тому межі між фітоценозами що мають різну ґрунтозахисну здатність, відіграють суттєву роль у просторовій диференціації площинного стоку і приймаються за важливі каркасні лінії динаміки ландшафту.

У сучасному ландшафті роль таких ліній відіграють також і деякі антропогенні лінійні елементи, вздовж яких змінюються параметри стоку (дороги на насипу, канали, лісосмуги тощо)

Таким чином, позиція геотопів щодо каркасних ліній динаміки ландшафту визначає їх динамічні особливості, зумовлені горизонтальними потоками. Власне це й дало підстави назвати тип ЛТС, що розглядається, позиційно-динамічним.