Вихідні характеристики людської особистості. Відношення "Я і Ти", "Я та Інший" у особистісному окресленні

Людська особистість окреслюється перед нами, як концентрація тих якостей, які ми традиційно пов'язуємо із людським початком буття, тобто саме особистістю визначаються прояви людини як людини. Людська особистість займає певну "нішу" в цілісному універсумі людства. Тому, виходячи із розуміння людини як особистості, можна впевнено стверджувати, що кожна людині є унікальною та незамінною, і навіть мати підстави для тверджень про незнищуваність людини як особистості: адже, якщо вона займає певне місце в цілому універсумі можливих людських проявів, то означене місце нічим і ніколи не можна замістити.

проявляється, зокрема, і в тому, що вона, усвідомлюючи свою смертність, не живе гак, як приречена За своєю структурою особистість постає, з одного боку, як самотність, внутрішня концентрація людських якостей, з іншого боку - як духовний світ (або універсум) людини.

Відповідно, і характеристики особистості можуть бути розкритими в двох аспектах. Як самотність особистість виявляється через:

^ самосвідомість: із всього розглянутого раніше, випливає, що не можна бути особистістю, не замислюючись над тим, що таке людина, що вона привносить в цей світ, що вона може і що повинна робити; відповідно, все це особистість переносить і на себе. Це не значить, що всі свої дії вона обов'язково планує та розраховує, але це значить, що вона не відбудеться поза самоусвідомленням та самовизначенням;

^> самовизначення: тут важливо збагнути, що лише самовизначення врешті дозволяє людині перебувати у творчому відношенні до дійсності та до себе самої; якщо би людина визначалася чинниками ззовні, вона була би простою часткою загального природно-космічного процесу.

* Загострюючи означену характеристику людської особистості, М.О.Бердяев наполягав на тому, що як особистість людина володіє абсолютною свободою; без припущення останньої у нас не буде ніяким підстав приписувати людині свободу хоч в якійсь мірі, бо чого ж тоді це буде міра?

% самодостатність: варто усвідомити, що характеристики людської особистості надають людині величезні переваги перед всіма іншими видами сущого, проте вони вводять її і в ситуацію певного жиггєвого драматизму: особистість, за великим рахунком, може покладатися лише на саму себе. Людина як особистість завжди самотня і тою чи іншою мірою це відчуває.

до страти, а може радіти життю, переживати щасливі моменти особливого відчуття повноти бутля, повністю зливатися свїми почуттями із плинними миттєвостями життя. Ще Ар-істотель писав про те, що здатність сміятися прирівнює людину до Бога. До інших яскравих проявів д ької самодостатності можна віднести гру (у будь-яких її варіантах), твор їсть, бажання людини йти на ризик, на само-випробовування, внутрішнє переконання у своїй незнищуваності, у здатності здолати всі та всілякі біди, негаразди життя;

^ сенсопокладання: люди давно помітили, що для внутрішнього стану людини надзвичайно небезпечною постає втрата смислової перспективи; безглуздість дій та життєвих ситуацій руйнує людину. В Стародавній Греції був міф про Сізіфа, якого боги покарали у деже своєрідний спосіб: вони змусили його вкатувати кам'яну брилу на гору, то, проте, як тільки мета досягалася, брила неминуче зривала і скачувалася вниз. Таке покарання було подане як найтяжче з усіх можливих. Але французький філософ-екзистенціаліст та видатний письменники. Камю переосмислив цей міф: він змалював цю ситуацію так, що дане покарання дійсно може виявитися страшним та руйнівним лише за умови його внутрішнього прийняття; якщо ж Сізіф внесе свій власний сенс у цю, ніби-то зовсім безнадійну справу, він не лише не втратить своєї мужності, а й яскраво виявить себе як особистість. Розглядаючи цю характеристику особистості, ми повинні звернути увагу на принципову відмінність сенсопокладання від цілепокладання. Ціль, мета - це також важливі характеристики людини та людської діяльності, проте, як свідчать дані науки, цільова діяльність притаманна всім живим організмам. Більше того, в своїх цілях кожна істота демонструє свою визначеність, видову обмеженість: хижаки полюють тільки на певних тварин, птахи шукають лише певних умов для побудови гнізда та ін. І людина, коли вона ставить перед собою якусь мету і прагне її реалізувати, постає безумовно обмеженою, обмеженою саме лише тими діями, які ведуть до такої реалізації. Зовсім інша ситуація виникає тоді, коли йдеться про сенс: якщо мета передбачає ціле-узгодження (тобто узгодження із цілями), то сенс передбачає ціло-узгодження (тобто узгодження із цілим). Коли людина діє із прагненням реалізовувати себе як особистість, завжди залишатися вірною своїй самосії, вона діє на основі сенсу, тобто цілісно, орієнтуючи всі свої дії та вчинки на єдиний центр.

"^ самодетермінація (самовизначення): ця характеристика особистості логічно випливає із попередніх і постає ніби їх завершенням: як особистість людина сама визначає себе, своє життя, свою долю, свій буттєвий статус і свою настроєність щодо буття і життя. У вимірах духовного світу людська особистість характеризується тими рисами та ознаками, які вже певною мірою розглядались та окреслювались у попередніх темах та питаннях: це перш за все, ідеали, мотиви та цінності (1); принципи, переконання, вірування (2); вищі почуття, погляди, інтелектуальна ерудиція.