Ідеологічна основа психології часів Київської Русі

Східнослов'янські народи перебували на перетині важливих світових шляхів — географічних та ідеологічних. Тогочасні друковані й рукописні книги свідчать про велику роботу наших предків з ознайомлення зі здобутками світової культури, роботу оригінальну, зокрема в дослідженні психології людини.

Період Київської Русі та наступних трьох віків постає в ідеологічному протистоянні язичницьких (політеїстичних) вірувань, на основі яких і всупереч яким розвивалася практично-моральна народна психологія, та християнської ідеології, яка, зрештою, на даному ґрунті суто християнською ніколи не була. У такому протиборстві формувалися моральний кодекс поведінки та уявлення про його носія — людину даної епохи.

Заперечення фаталізму язичництва розгорталося поволі. «Слово о полку Ігоревім» іще показує людину як повністю занурену в обставини, що визначають її поведінку, і ніякі зусилля не можуть відвернути її від того, що має трапитися. Такий самий смисл історії з «віщим» Олегом. Люди, котрі не зважають на пророцтва і знамення, зазнають великого лиха.

Водночас людина бачить себе як певну ланку в безмежному ланцюгу подій, переконуючись, що кожна з таких ланок може бути вихідною. Вона вдається до активної дії, вважаючи себе початком учинку, і бачить, що цей початок зумовлює стан усього ланцюга залежностей. Отже, людина поводить себе так, ніби має право починати з себе, зі своїх інтересів, та потрапляє у велике ситуаційне і мотиваційне напруження. «Інша» людина чинить на основі такої самої установки. Неминуче виникає боротьба. У конфлікті між поганським і християнським віруваннями розкривається справжня психологія людини, сповнена драматизму.

На політеїстичний грунт нашаровується християнська мораль монотеїзму. З погляду психологічного вона робить людей надто схожими, формуючи певний ідеал поведінки, характеру, особистості. Схема цього ідеалу проста. Він утілюється в численній кількості життєписів, які починаються зі створення світу (за біблійними переказами), і вся індивідуальна історія життя доводиться до того часу, коли з'являється саме ця людина, чинить якісь неподобства, а потім зненацька в осяянні опановує нову мораль і до смерті веде праведне життя.

Назагал у християнстві є певний ситуативний, навіть мотиваційний, фаталізм: адже, зрештою, вибирати людині нема з чого. Гоніння на язичництво лише підбурюють учасників релігійних свят, які шукають виходу до розкутості, самовизначення. Це не тільки потреба зберегти стародавні традиційні ритуали. Це незгода зі смиренністю, що її вимаає державна монотеїстична релігія. Розкутість поведінки переступає межі навіть язичництва; розкривається природа людських учинків, яка спрямовується стихією несвідомих сил. У ній — мішанина еротичних дій, залишків обрядовості, розгул гедоністичних мотивацій, несумісних з удаваним благочестям, фарисейством.

Звільнена певним чином від умов соціального життя, людина виявляє себе відповідно до природних начал. Коли ж вона стикається з конкретними обставинами, природне має подолати природне «іншої» людини. Кожна з них застосовує певну стратегію і тактику поведінки, спрямовану на забезпечення вияву власного природного і на руйнування будь-яких перешкод до його вияву. Природне несвідомо втілюється не лише у страхітливих фольклорних образах деструкції, смерті, жаху, а й у вчинках реальних людей (того самого змісту, що й у фольклорі). Такі картини перевершують реальним жахом жах вигаданий, адже в останньому усвідомлюється стихія людської фантазії, і фантазія бере на себе всю відповідальність за уявні злочини. Людина забуває, що ця фантазія є її «теоретичним» продуктом.

Літописи сповнені картин підступного й немилосердного поодинокого та масового знищення людей, інколи на «благородних» підставах: помста Ольги, убивство Бориса і Гліба, осліплення Василька Теребовлянського, знущання над полоненими після битви на Калці тощо. Художні фантазії виявляються блідими порівняно з реальністю. Все це відображається в літературному творі, сповненому психологізму, з розкриттям екзистенційних ситуацій, учинків людей перед диханням смерті.