Незбалансована їжа спонукає до вживання психічних і хімічних стимуляторів

Центр задоволення в мозку тягне людину до того, що начебто необхідно їй для виживання ‒ ситної їжі або щось інше, він просто виконує свою функцію. Але солодка, жирна, апетитна їжа збиває людину з пантелику. Так, героїн, кокаїн, алкоголь, нікотин і всі так звані «рекреаційні наркотики» впливають на центр задоволення в мозку, провокуючи підвищений викид дофаміну. Проте солодко-жирні ласощі теж здатні стимулювати ту ж частину мозку, яка відгукується на вплив героїну. Саме тому вони можуть викликати звикання. Обробляючи продукти харчування до такої міри, що вони тепер несуть організму масу задоволення і мізерно мало поживної цінності, люди примудрилися перехитрити самі себе.

Тяга до шоколаду обумовлена не його смаком або ніжною текстурою. Шоколад впливає на мозок і викликає звикання настільки ж психічне і фізичне, як і наркотики ‒ хоча і не настільки руйнівне. Те ж відбувається у випадку з морозивом та іншими ласощами. Вся справа в силі стимуляції опіатних рецепторів мозку. Ефект впливу теж варіюється в різних людей. Одні перед сиром не можуть встояти, інші ‒ на нього і не глянуть. Деякі люди байдужі до алкоголю, в той час як інші не можуть жити без нього [Барнард].

Відзначимо також, що штучні вуглеводи та інші стимулюючі речовини викликають високий підйом рівня інсуліну, а це призводить також до значного викиду серотоніну (гормону настрою). Але таке поліпшення самопочуття триває недовго, і незабаром, щоб не було депресії, мозок вимагає наступної порції стимуляторів, що сприяє формуванню залежності від них. Так, інсулін, зазвичай, захищає мозок від надмірної кількості цукру, що руйнує клітини. А при тривалому надлишку інсуліну клітини закриваються від нього, щоб не перевантажуватися. Так виникає резистентність (нечутливість) до інсуліну, який починає надлишково вироблятися підшлунковою залозою, щоб подолати цей бар’єр. Крім того, надлишковий інсулін потім будь-який цукор у крові швидко перетворює на жирові запаси, які в першу чергу відкладаються на животі і навколо талії (що є ознакою включеного «лічильника» хронічно підвищеного рівня інсуліну в крові). Рівень інсуліну в першу чергу підвищують: надмірне вживання вуглеводів, особливо рафінованих; часті дієти; обмеження природних жирів в раціоні; вживання продуктів з хімічними харчовими добавками, гідрогенізованих жирів, кофеїну, спиртного, паління, наркотиків; часте відчуття стресу; малорухомий спосіб життя; стероїдні гормони; пігулки для схуднення. Ці чинники мають кумулятивну (накопичувальну) дію щодо порушення обміну речовин і створюють передумови для різних хвороб [Шварцбейн].

Слід звернути увагу на те, що на схильність до переїдання також впливає генотип. У схильних до ожиріння є патологія, яка полягає в більш слабких сигналах дофаміну в нейронних ланцюгах задоволення, що в свою чергу викликає переїдання, як прагнення досягти певного рівня концентрації дофаміну. Крім того, у людей з надмірною вагою фіксується підвищена активація центрів задоволення перед прийомом їжі. А очікуване задоволення від прийому їжі у них значно вище, ніж у здорових людей. При цьому переїдання ‒ це лише один з можливих видів компульсивної та залежної поведінки людей, які знаходяться в групі ризику схильних до наркотичної залежності, алкоголізму, пристрасті до азартних ігор та ін. [Бадертдинов].

Відзначимо, що багато сучасних люди народжуються зі зниженим числом дофамінових (допамінових) рецепторів у мозку. У порівнянні з мозком інших людей їх мозок містить на 30‒40 % менше рецепторів, що відповідають за задоволення і ця особливість має генетичну обумовленість. В результаті чого вони перебувають у постійному пошуку шляхів досягнення нормального стану задоволеності, звичного для середньої людини. Недолік гена рецепторів дофаміну добре помітний у алкоголіків, особливо тих, чия залежність розвинулася в більш ранньому віці, і наркоманів, які зловживають рекреаційними наркотиками. Ті курці, яким не вдається кинути шкідливу звичку, мають більш низький рівень рецепторів дофаміну, порівняно з тими, які кинули палити.

А серед людей, які страждають ожирінням, особливо любителів вуглеводів, недолік рецепторів дофаміну зустрічається так само часто, як і у алкоголіків, наркоманів і завзятих курців, що дозволяє припустити, що на деяких індивідів їжа діє як наркотик. Вчені виявили, що реакцію мозку на наркотики, алкоголь та інші речовини, включаючи їжу, визначають ті ж гени.

Схильність до алкоголізму, наркоманії і харчовим маніям часто передаються у спадок. У таких людей відсутня не частина мозку, пов’язана з опором виникненню залежностей. У них відсутня необхідна кількість мозкових рецепторів для отримання нормального почуття задоволеності. У підсумку, вони ласі на все, що може заповнити цей недолік. Один член сім’ї може пристраститися до вина, інший ‒ до наркотиків, третій ‒ до обжерливості, причому будь-який з них може одночасно мати і не одну хворобливу пристрасть. Залежним стає той, хто вперто не розлучається зі згубними звичками навіть у ситуації реальної загрози власному здоров’ю та благополуччю.

Деякі люди спочатку схильні до прояву слабкостей, які не усвідомлюють ні оточуючі, ні вони самі. Вивчення хворих на рак легенів, наприклад, показує, що багато з них народилися з недоліком гена рецепторів дофаміну ‒ особливістю, яка підштовхує їх до зловживання тютюном та, власне кажучи, і алкоголем, наркотиками, їжею або будь-яким «стимулятором» мозку. Хворі ніколи не здогадувалися про те, чому кинути палити їм так важко. До жахливого, але передбачуваного результату їх привела комбінація двох чинників: речовина, що викликає швидке звикання ‒ нікотин ‒ і генетична схильність до формування залежності. Якщо б не були винайдені сигарети, вони знайшли б інші джерела стимуляції, можливо здорові, такі як спортивні заняття або змагання, а можливо і небезпечні, як алкоголь і наркотики.

Харчові пристрасті шкідливі, особливо в довгостроковій перспективі. Сучасні люди різних країн звикають до нового раціону, багатого сиром, м’ясом, цукром і жиром так само легко, як вони могли б звикнути до тютюну, алкоголю і наркотиків. Так, якщо раніше в Азії традиційний раціон харчування становив рис, а також локшина, овочі і бобові, то тепер там діти їдять гамбургери і смажену картоплю. Сьогодні Японія виховує покоління дітей, які страждають зайвою вагою, а в найближчому майбутньому ‒ ожирінням. Перехід на західний стиль харчування призвів до того, що діти в Азії зовні все більше починають походити на своїх огрядних американських однолітків, а також викликав грандіозний ріст захворювань ожирінням, діабетом, гіпертонією, раком і серцево-судинними захворюваннями, які давно переслідують західний світ. При цьому частина людей, що живуть і борються з цими хворобами, могли мати погану генетичну схильність. Самі того не підозрюючи, вони потрапили на гачок їжі і спровокували свої хвороби. А якби вони трималися подалі від нездорової їжі, то цілком ймовірно, що проблем зі здоров’ям у них би не виникло [Барнард].

Люди їдять кожен день, але мало хто замислюється, як компоненти їжі і процес харчування впливають на багато сфер нашого життя, а саме:

1. На здоров’я (хворіємо або не хворіємо).

2. На почуття (відчуваємо ми радість чи злість).

3. На думки (негативне або позитивне мислення).

4. На поведінку (розкидаємо ми речі і з усіма скандалимо чи спокійно, вдумливо аналізуємо і приймаємо рішення).

5. На інтелект (пам’ять і концентрацію уваги).

Сучасні люди живуть у світі все зростаючих залежностей, які чим далі «молодшають». Так, дослідження показують, що середній вік початку вживання алкоголю знижується. Теперішні діти вперше пробують алкоголь у 8‒9 років.

Світова тенденція на зниження віку прилучення до психічно активних речовин (ПАР) пов’язана з проблемами нинішнього харчування. Далі наведемо деякі факти, які свідчать про взаємозв’язок особливостей сучасного харчування і тенденції до омолодження алкоголізму та інших залежностей.

Особливості сучасного харчування такі, що середньостатистична людина щодня вживає до 80% хімічних видів білків, жирів і вуглеводів, чого раніше не було. Найбільше відсотків припадає в щоденному раціоні людини на штучно створені цукор і жири. А такі сиропи як, фруктозно-глюкозний, інвертний, кукурудзяний сприяють розвитку цукрової залежності набагато швидше, ніж від звичний цукор-рафінад. Ці добавки використовуються у всіх готових продуктах харчування і навіть у широко розрекламованому дитячому харчуванні. І від значних доз уживаних таких цукрів дітьми (починаючи з прикорму) у них досить швидко формується цукрова залежність (до 2‒3-річного віку). А механізм утворення будь-якої залежності універсальний. Різниться тільки речовина. І в більш старшому віці, цукор часто замінюється алкоголем, нікотином або іншим стимулятором. Є й інші хімічні речовини в сучасному харчуванні, які є каталізаторами процесу формування залежної поведінки, наприклад, глутамат натрію, транс-жири і т. ін.

Дуже часто поведінка сучасних батьків і оточуючих людей також сприяє прискоренню формування залежної поведінки у підростаючого покоління. Наприклад, за допомогою їжі, особливо солодкого і джанк-фуду, тобто сміттєвої їжі (це чіпси, жуйки, мармеладки, шоколадні яйця, печиво, снеки тощо) можна дуже ефективно маніпулювати дітьми. Більше того, часто дорослі цим користуються несвідомо і «садять» дітей на «джанк-фуд» мало не з пелюшок. Наприклад, щоб малюк з’їв кашу, або не плакав на вулиці, чи прибрав за собою іграшки, замовк і т. ін. то мама чи родичі терміново «вирішують проблему» пообіцявши або даючи цукерку, булочку, чіпси чи іншу «смачну» винагороду [Козырева].

Схожі проблеми пов’язані також з поведінкою і успішністю в школі. Штучні продукти впливають на загальносвітові тенденції, знижуючи інтелектуальний потенціал дітей і посилюючи в них поведінкові труднощі (некерованість, агресивність, гіперактивність, синдром дефіциту уваги, тощо). Так, дослідження, проведені у багатьох країнах світу в школах, де були «проблемні» учні, погана успішність, конфлікти, бійки, виявили, що діти харчувалися в основному фаст-фудом і джанк-фудом, у них був відсутній повноцінний сніданок. Але буквально через місяць після того, як був введений повноцінний сніданок (білок, але не соя) + фрукти або овочі + крупи (за бажанням), успішність учнів, особливо з точних наук, покращилася на 30%, кількість бійок, конфліктних ситуацій зменшилася.

Тому для забезпечення успішного процесу навчання дітей необхідно правильно харчувати їх організм і мозок. При цьому особливо важливо мати збалансований повноцінний сніданок з натуральних продуктів. Адже людський мозок на 60% складається з жирів, а саме поліненасичених жирних кислот омега-3, які сприяють поліпшенню пам’яті, концентрації уваги (омега-3 міститься в олії з лляного насіння, сільських яйцях, цільних молочних продуктах, морській рибі і риб’ячому жирі) [Козырева].

Отже, їжа впливає на поведінку дітей ‒ може як викликати агресію, дратівливість, посилювати страхи або, навпаки, заспокоювати, так і сприяти вдумливій та адекватній поведінці, успішності в школі. А наші далекі предки вважали їжу ліками, використовуючи певні корінці, плоди та інші їстівні продукти при лікуванні тих чи інших відхилень. В еру технічного прогресу люди про це забули і все частіше йдуть на поводу своїх смакових рецепторів та реклами, роблять вибір продуктів очима, ніж головою, і, повільно, але вірно руйнують себе зсередини. Так, після зимових канікул в кабінетах невропатолога і отоларинголога ‒ черги ‒ не проштовхнутися. Адже у свята діти їли солодощі з надлишком. І, як наслідок, ставали некерованими, гіперактивними, перезбудженими, такими, що батьки не впізнавали своїх дітей і не знали, що робити. А відразу після свят вели до невропатолога чи отоларинголога за рятівним засобом (надлишок солодкого стимулює запальні процеси різних органів). Але таблетка не усуне причину хвороби, а лише тимчасово гасить наслідки її.

В сучасних дітей після солодких вихідних часто істерики і примхи. Просто так, на порожньому місці! А різні солодощі (всілякі батончики, печиво, вафлі, мармеладки, пластівці, тортики, газовані напої) ‒ це бич нашого часу. Найчастіше вони і стають основною їжею протягом дня. В школу, як реклама каже, треба дати дитині солодкий молочний батончик (чи круглий льодяник, шоколадне яйце або бісквіт у формі ведмедика) ‒ вони ж такі поживні, а те, що після цього дитина буде гірше міркувати і вирішувати приклади ‒ не сказано.

Майже всі такі готові продукти містять добавки типу фруктозного, кукурудзяного або інвертного сиропу, які спричиняють прямий вплив на мозок (особливо дитини). Ці добавки ведуть до розвитку синдрому дефіциту уваги і гіперактивності, погіршення пам’яті, дратівливості, агресивності та ін. Проте іноді солодощі можуть бути як приємний бонус до основної їжі і не більше того. Процентне співвідношення може бути приблизно таким: 80% їжі (каша, суп, молочна або м’ясна продукція) і максимум 20% (краще менше) ‒ солодощі. [Козырева].

Думка про те, що деякі продукти можуть впливати на нас як наркотики, висловлена вченими приблизно 20 років тому. Адже харчування, як і вживання наркотиків, порушують гомеостаз (стійкість) в організмі, усувається баланс. Все, що люди з’їдають, в результаті виявляється в крові. А організму потрібно, щоб всі показники крові ‒ вміст вуглекислого газу, кисню, солі, натрію, жирів і глюкози ‒ залишалися незмінними. При їжі в кров потрапляють найрізноманітніші речовини, які руйнують гомеостаз. І тіло намагається повернутися до вихідного стану. Наприклад, виробляє інсулін, щоб перемістити цукор з крові в клітини тканин. Те ж відбувається, коли людина приймає наркотики. Вона коле героїн, і тіло реагує ‒ потім запускаються механізми обміну речовин, що дозволяють впоратися з наркотиком.

Найскладніше засвоювати перероблену їжу. Кров переповнюється сіллю, цукром і жирами. Але найцікавіша паралель між їжею і наркотиками відзначається в мозку, особливо якщо їжа солодка, солона або жирна. Після засвоєння використовуються одні і ті ж шляхи ‒ ланцюжки нейронів, які ведуть до відповідальних за задоволення зон мозку. А ті, в свою чергу, винагороджують нас гарним самопочуттям за те, що ми зробили щось корисне для організму. Або те, що мозок помилково прийняв за корисне. Так і споживання солі при перевищенні певної дози стає небезпечним, оскільки викликає залежність і захворювання.

Але в харчовій індустрії намагаються не використовувати слово «залежність». Маркетологи називають напівфабрикати привабливими, смачними або приємними. Адже «залежність» також передбачає юридичні труднощі, які виробникам продуктів харчування ні до чого. Проте, власне самі магазини і є розповсюджувачами наркотичних продуктів.

Якщо людина довго приймає наркотики, то далі вона починає збільшувати дозу не для того, щоб отримати приємний ефект, а щоб уникнути болісної тяги. Коли ми відчуваємо себе голодними, це не означає, що нам терміново потрібні калорії для виживання. Організм подає нам сигнал, що йому неприємне очікування. Багато людей ніколи не відчували справжнього голоду, від якого зводить живіт і який означає, що організму не вистачає поживних речовин. Зазвичай людина може прожити без їжі і пиття цілий день, і це ніяк не позначиться на її здоров’ї. В її тілі вистачить калорій. Однак люди, які не їли протягом доби, часто відчувають себе дуже погано. Наше тіло очікує, що ми будемо його годувати, а якщо ми відмовимося, то воно зможе змусити нас. По суті, ми їмо, щоб не відчувати себе погано [Мосс].

Люди швидко пристрастилися до «швидких» вуглеводних продуктів, які провокують стрибок цукру в крові (типу, печива або картоплі), а не «повільних», які вивільняють цукор повільно (бобові, фрукти, макарони твердих сортів). Основна проблема «повільних» вуглеводів, з точки зору здоров’я, пов’язана не з їх здатністю викидати цукор, а з жирними заправками та інгредієнтами: вершкове масло на хліб, сметана на картоплі, маргарин в печиво та ін. [Барнард].

Слід зазначити, що вибираючи, організм не завжди покладається на власну систему заохочення. Коли людина відчуває спрагу, вона хоче води. Для того, щоб принести задоволення, воді зовсім необов’язково бути особливо смачною. Кисень як частина повітря, яким ми дихаємо, теж не дуже привабливий, поки людина не спробує обійтися без нього хвилину-іншу. У організму є багато способів регуляції задоволення життєво важливих потреб. А система заохочення лише один з них, і, як виявляється, дуже ласий на обман [Барнард].

Але гени ‒ не доля. Підвищуючи фізичну опірність організму, замість того, щоб покладатися на силу волі, люди здатні чинити опір спокусам їжі. Ця стратегія працює незалежно від того, є у людини схильність до формування залежності або немає. Людина може захистити себе від небажаної пристрасті до нездорової їжі. Фактично, здорова їжа теж запускає дофамінову систему, що відповідає за задоволення, хоча і дещо відмінно від того, як це робить шоколад. Те ж відбувається і з фізичним навантаженням. Тобто «кайф бігуна» можна отримати не виходячи з кімнати [Барнард].