АНІЗАКІДОЗ МОРСЬКОЇ РИБИ

У багатьох видів морської та океанічної риби (тріскових, ставридових, камбалових, оселедцевих) виявляють личинки нематод із роду Anisakis. Личинки великі, до 1,5-2,0 см у довжину, білого або червоного кольору. Вони згорнуті в спіраль або мають вигляд коми і знаходяться в інкапсульованому стані.

Частіше личинки локалізуються на брижах, у печінці, пілоричних придатках, на серозних покривах порожнини тіла, у стінці кишечнику, нирках, мускулатурі. Ураженість цих органів досягає 53-94%, а інтенсивність інвазії становить від десятків до декількох сотень і тисяч личинок у рибі. В оселедців личинки, як правило, зустрічаються у мускулатурі.

Донедавна вважали, що личинки анізакід нешкідливі для людини, оскільки в її організмі вони не здатні розвиватися до дорослих нематод. Встановлено, що личинки, які паразитують в організмі риби, досить стійкі до різних фізико-хімічних впливів. Так вони зберігають життєздатність після витримування їх протягом 20 год. при температурі 15-17°С нижче нуля. Слабке засолювання убиває личинок тільки на 7-8-й день, а при середньому засолюванні - на 3-5-й день.

У 1960 р. у Голландії, а потім у Данії, ФРН, Японії та ін. з’явилися дані, що вказують на патогенне значення личинок анізакід для людини. До 1975 р., за літературними даними, було зареєстровано вже близько 300 випадків захворювання людини внаслідок вживання риби, інвазованої личинками. З 1975 р. захворювання людей, викликане личинками анізакід, частіше стали реєструвати в Японії. Причому в цій країні, із традиційними звичаями вживання сирої прісноводної і морської риби, дане захворювання стали називати "Herring worm disease".

Патогенез. Личинки анізакід потрапляють в організм не тільки облігатного хазяїна, але й в організм випадкового, факультативного хазяїна - людини.

Відомо, що личинкові форми гельмінтів менш вимогливі до середовища існування, ніж дорослі, і тому коло хазяїнів, у яких вони можуть паразитувати (хоча б тимчасово), значно ширше. Личинки анізакід, потрапляючи в шлунково-кишковий тракт людини з непровареною чи непросоленою рибою, проникають у стінку кишечнику, викликаючи значні запальні процеси. Відзначається геморагічний діатез, набряк слизової оболонки, порушення секреторної та моторної функції кишечнику. Порушується процес травлення і засвоєння їжі, відзначається розлад шлунково-кишкового тракту.

Дослідження показали, що личинки анізакід, потрапивши до невластивого їм хазяїна, виявляють тенденцію до міграції в стінку кишечнику. Там вони певний час залишаються життєздатними. Потім личинки в організмі неспецифічного хазяїна гинуть. Інвазія може нашаровуватися за рахунок повторного вживання в їжу сирої риби, ураженої личинками анізакід.

У літературі є повідомлення про летальні випадки в людей при захворюванні на анізакідоз. Зареєстровано один випадок, коли личинка в шлунку людини розвинулася в молоду нематоду.

Зовсім незрозумілим залишається питання про патогенний вплив личинок анізакід, що паразитують у риби, на організм тварин, особливо хутрових звірів, яким згодовують сиру морську рибу.

Санітарна оцінка. Рибу, уражену личинками анізакід, вживають у їжу з обмеженнями. При інтенсивному ураженні (сотні і тисячі личинок у м’ язовій тканині) риба підлягає термічній утилізації або переробці на рибне борошно.

При невисокому ступені інвазії рибу заморожують при температурі -18 — 20°С. При цьому личинки нематод уже через добу гинуть. При температурі -5 —10°С личинки анізакід залишаються життєздатними. Уся заморожена риба, що надходить у торговельну мережу з місць вилову, практично знешкоджена. Не можна вживати сиру рибу. Свіжоморожену рибу на підприємствах громадського харчування проварюють або прожарюють протягом 20-25 хв.