РАФІДАСКАРИДОЗ

Збудниками рафідаскаридозу є личинкові і статевозрілі стадії нематоди Raphidascaris acus із родини Anisakidae. Статевозрілі гельмінти паразитують у кишечнику хижих риб, переважно щук (остаточний хазяїн), а личинкові стадії в інцистованому стані у внутрішніх органах мирних риб - переважно коропових (додаткових хазяїнів).

Опис збудника. Статевозрілі гельмінти білого або злегка жовтуватого кольору, самка досягає довжини до 35 мм, а самець - 18,0-19,5 мм. Кутикула гельмінта поперечно покреслена. У передній частині тіла кутикула утворює добре помітні шийні крила, що простираються до рівня шлуночка. Рот оточений трьома губами. Стравохід циліндричний, у задній частині він утворює один сліпий виріст, спрямований назад. Дві спікули в самців рівні довжиною 0,64­1,02 мм, вентрально вигнуті. Рульок відсутній. У самки вульва розташована в передній третині середини тіла. Личинки шилоподібної форми 3-3,5 мм довжини, локалізуються в стінці кишечнику, печінці, очеревині, гонадах, брижах риб.

Розвиток збудника. Дорослі паразити, що живуть у кишечнику щук, відкладають яйця округлої чи овальної форми розміром 0,072­0,118 мм. Яйця з екскрементами риб потрапляють у воду й осідають на дно водойми. В яйці розвивається личинка, що незабаром розриває яйцеву оболонку і виходить назовні.

Швидкість розвитку личинок і вихід їх з яєць залежить від температури води. У весняно-літній період, коли температура води досягає 23-25°С, розвиток личинок і їх вихід завершується за 3-5 днів. При зниженні температури води розвиток личинок сповільнюється до 17-25 днів. Личинки, що розвинулися в яйцях, можуть зберігатися в них до 35-45 днів.

Личинки, що вийшли з яєць, у вільному стані залишаються життєздатними до 3-7 днів, після чого гинуть. За цей час вони потрапляють в організм проміжного хазяїна, яким є личинки хірономід (комарів-дергунців), малощетинкові черви і мокреці. Ці безхребетні, що живуть на дні водойми, харчуються детритом, при цьому заковтують яйця з розвиненими личинками рафідаскарисів або личинками, що вже вийшли з яєць. Личинки з кишечнику безхребетного проникають у порожнину тіла, де і відбувається подальший їх розвиток протягом 20-35 діб, що також залежить від температури води. У проміжному хазяїні личинка досягає довжини 0,365-0,575 мм, ширини - 0,019-0,025 мм.

У порожнині тіла хірономід личинки зберігають життєздатність до 10 місяців. Коропові й інші бентосоїдні риби, поїдаючи хірономід, олігохет і мокреців, інвазованих личинками, у свою чергу заражаються рафідаскаридозом.

Личинки, що потрапили в кишечник риби, проникають у його стінку. Потім вони мігрують по кровоносних судинах у брижі, печінку, очеревину, гонади (основні місця існування) у мирних риб, а в хижих риб личинки залишаються в стінці кишечнику.

У додаткових хазяїнів личинки виростають до 3-3,5 мм довжини й інцистуюються. При поїданні інвазованих мирних риб хижими (в основному щуками) в останніх у кишечнику з личинок розвиваються статевозрілі гельмінти.

Джерелом поширення інвазії в природі є щуки (остаточні хазяїни), що виділяють яйця паразита, мирні риби (додаткові хазяїни), заражені личинками, і проміжні хазяїни - олігохети, хірономіди і мокреці, інвазовані личинками.

Епізоотологія. Хворобу реєструють у прісноводних водоймах. Частіше виявляють її в цьоголіток у середині літа, коли вони переходять на харчування зообентосом. До цього часу личинки в організмі безхребетних тварин уже досягають інвазійної стадії, а молодь риб активно їх поїдає. Екстенсивність і інтенсивність інвазії наприкінці серпня-вересні досягає максимуму - 80-90%, при інтенсивності - сотні личинок у внутрішніх органах. З віком риб екстенсивність і інтенсивність інвазії зростає. Осінній спалах інвазії відбувається за рахунок яєць, відкладених інвазованими щуками у весняний період. Щуки в цей час розсіюють величезну кількість яєць. Період розвитку паразита при весняно-літньому зараженні риб, завершується за 4-5 місяців. З відкладених наприкінці літа яєць дорослі паразити, пройшовши стадії розвитку в організмі проміжного і додаткового хазяїнів, розвиваються лише навесні наступного року, тобто повний їх розвиток завершується за 6-8 місяців. До зараження личинками рафідаскарисів сприйнятливими є лящ, сазан, карась, язь, плотва, чехоня, червоноперка, жерех, шемая й ін. Личинок рафідаскарисів виявляють і в хижих риб - щуки, окуня, сома, судака, але статевозрілої стадії вони досягають тільки в щуки.

Клінічні ознаки і патогенез. Хворі риби виснажені, з непропорційно великою головою, ребрами, що виступають з-під шкіри і дряблими м’язами. Личинки, локалізуючись у печінці, руйнують печінкові клітини (гепатоцити), що веде до порушення процесу виділення жовчі. Жовч не надходить у травний канал, а виливається прямо в порожнину тіла. Печінка бурого кольору, щільна.

Під впливом личинок стінка кишечнику стає тонкою і порушується процес травлення, відбувається атрофія гонад.

У сильно інвазованих лящів і сазанів у внутрішніх органах іноді нараховують до тисячі і більше личинок рафідаскарісов. У щук статевозрілі гельмінти закупорюють просвіт кишечнику.

Діагноз ставлять на основі даних розтину риб і виявлення у внутрішніх органах личинкових стадій або в кишечнику щук статевозрілих форм гельмінтів.

Заходи боротьби і профілактика. Необхідно запобігати потраплянню збудника із проміжними чи додатковими хазяїнами з неблагополучних джерел у вирощувальні і нагульні ставки. При заселенні хижою рибою ставків або при акліматизаційних перевезеннях риби її необхідно ретельно досліджувати на наявність рафідаскарисів. Заражену рибу до перевезення не допускають.

При встановленні рафідаскаридозу рибу виловлюють, ставок спускають і просушують. У водоймах, що не спускаються, виловлюють усіх хижих риб, їх заселення в цю водойму допускається не раніше ніж через рік.

У природних неблагополучних водоймах найбільш раціональним методом боротьби з рафідаскаридозом є вилов щук (остаточних хазяїнів). Зниження їх популяції може привести і до зниження зараженості мирних риб. Виловлюють також і мирних риб, інвазованих личинковими стадіями гельмінта, у результаті чого знижується можливість зараження остаточного хазяїна - щук.

При вирощуванні щук у полікультурі ставкових господарств стежать, щоб у нагульні ставки не потрапляли дорослі щуки.

Зазначені заходи дозволяють проводити профілактику і знижувати поширення цього небезпечного захворювання риб як у природних, так і в штучних водоймах - ставкових господарствах.