ЕРГАЗИЛЬОЗ

Ергазильоз - захворювання, що протікає в гострій та хронічній формі в коропа, карася, щуки, окуня, лина, райдужної форелі й характеризується ураженням зябер риби. Реєструється в Україні, Білорусі, Латвії, Литві, Естонії та різних регіонах Росії. Захворювання здатне викликати масову загибель риб.

Етіологія. Збудник ергазильозу є представником двох видів веслоногих рачків: Ergasilus sieboldi й Ergasilus briani.

Ergasilus sieboldi - має грушоподібне тіло, сильно розширене в передній частині й звужене до заднього кінця. Довжина - тіла 1-1,5 мм. На статевому сегменті, на задньому краю черевних члеників та на деяких члениках плавальних ніжок є дрібні шипики.

Ergasilus briani - має, скрипкоподібне тіло довжиною 0,7-1 мм. Збудник подібний до попереднього виду, від якого відрізняється меншими розмірами, формою тіла та відсутністю шипиків.

Рачки є теплолюбними паразитами. Із квітня по вересень у самок періодично утворюються яйцеві мішки, наповнені яйцями. З яєць викльовуються личинки - наупліуси, які продовж 1-2 днів здатні плавати у воді, линяючи декілька разів і перетворюючись у копеподітів. На цій стадії самці запліднюють самок, які за допомогою антен прикріплюються до зябер риб. Самці гинуть. Терміни розвитку рачків безпосередньо залежать від температури води. Оптимальною температурою є 22-25оС. Впродовж трьох тижнів самки можуть відтворити два покоління личинок.

Епізоотологічні дані. Спостерігають масове ураження риби влітку, рідше восени. До захворювання сприйнятливі всі вікові групи риб, проте найбільше риби старшого віку. Цьоголітки й річники практично не хворіють. Зафіксовано випадки коли на одній рибині нараховують від декількох десятків до 3000 рачків.

Патогенез. Рачки спричиняють механічну й токсичну дію на риб. Вони руйнують зяброву тканину, викликаючи її запалення. У крові збільшується кількість нейтрофілів.

Клінічні ознаки й перебіг хвороби. Рачки локалізуються на зовнішній стороні та між пелюстками зябер, викликають зниження вгодованості, затримку росту й загибель риб. Уражені частини зябрового апарату некротизуються, погіршується газообмін. Хворі риби скупчуються в місцях припливу води. На вражених ділянках як правило розвивається мікрофлора.

Діагноз і диференційний діагноз. Хворобу діагностують за клінічними ознаками, результатами мікроскопічного дослідження зіскрібків із зябрових пелюсток й виявленні на них рачків. Відпрепаровані зябра спочатку розглядають у воді в чашках Петрі, збирають рачків, підраховують та фіксують.

Заходи боротьби й профілактики. Профілактичні заходи повинні бути направлені на попередження та недопущення завозу ергазилюсів із рибою, що перевозиться та дикою.