ЛЕРНЕОЗ

Лернеоз - небезпечне інвазійне захворювання сріблястого й золотого карасів, коропа, сазана й чорного амура, товстолобиків, буффало. При якому уражуються покрови тіла риб.

Поширений в будь-якій країні світу. Сильна інвазія викликає загибель риб.

Етіологія. Збудником лерніозу частіше є Lernaea cyprinacea й завезена із рослиноїдними рибами Lernaea ctenopharyngodonis.

Тіло статевозрілої самки лернії довге, не сегментоване, сірувато- зеленого кольору. Довжина 10-16 мм. На голові розміщена пара розгалужених і пара нерозгалужених виростів. Черевце закінчується вилкою. Яйцеві мішки видовжені, в кожному міститься від 300 до 700 яєць. Розвиток відбувається за допомогою складного метаморфозу з численними линьками.

Епізоотологічні дані. Паразити зустрічаються на рибах впродовж цілого року, проте, висока інтенсивність зараження риби, що супроводжується її загибеллю відмічена в теплу пору року. Найбільш чутливими до захворювання є мальки й цьоголітки, старші вікові групи риб заражаються рідше. Джерелом виникнення інвазії є личинкові стадії лерній, які попадають в ставки із проточною водою із головних ставків або інших джерел водопостачання. Перші ознаки ураження риби починають реєструвати в кінці квітня. Кількість інвазованих риб зростає до серпня, після чого спостерігають зниження інтенсивності інвазії. Риби, що були уражені лерніозом стають розповсюджувачами захворювання лерніозу на наступний рік. Зараженість тільки одним рачком викликає загибель цьоголітка буффало масою більше 10 г, інвазовані двохрічні ставкові риби втрачають свої товарні якості і знижують інтенсивність росту на 30%

Патогенез. Патогенна дія приводить до порушення функції тканин, запальних процесів у м’ язах, внутрішніх органах, особливо печінці. Секрет, який виділяє отруйна залоза рачків впливає на загальний фізіологічний стан риби і зміни які відбуваються в складі крові. Знижується кількість гемоглобіну, підвищується ШОЕ, збільшується кількість моноцитів.

Клінічні ознаки й перебіг захворювання. Потрапляючи на тіло риби лернії глибоко проникають в шкіру. На місці прикріплення паразита утворюється виразка з білим, вузьким обідком. Довкола виразки розвивається набряк, відбувається куйовдження луски, яка поступово руйнується під впливом ферменту, що виділяється паразитом. Із середини виразки стирчить рачок. В уражених ділянках розвивається мікрофлора. Риба відмовляється від корму, худне й гине.

Патологоанатомічні зміни. Спостерігають руйнування тканин в окремих ділянках ураженої печінки. Розвивається вогнищевий травматичний гепатит із переродженням печінкової тканини в фіброзну що веде до розвитку цирозу й жирової інфільтрації.

Діагноз й диференційний діагноз. Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками й виявленні на тілі риби рачків. Мальки гинуть при паразитуванні на них 2-3 рачків. Цьоголітки сріблястого карася - при паразитуванні 15 й більш рачків.

Заходи боротьби і профілактики. Основні заходи боротьби з лерніозом риб проводять згідно „Временному наставлению по борьбе с лернеозом рьіб в прудовьіх хазяйствах (в порядке широкого производственного опьіта)”. В якості лікувальних заході застосовують ванни з розчином калію марганцевокислого в співвідношенні 1:50 000 протягом 1-2 год. При температурі 15-20оС.

Для профілактики захворювання ставки обробляють розчином дитрофона або фібула з концентрацією 0,5-1 г/м3 води в період викльовування личинок паразита (березень-квітень). При 1-2 разовій обробці ставків спостерігають загибель личинок і зупинку розвитку самок паразита першого й другого поколінь (травень-липень).

Для профілактики лерніозу рекомендують обробку риби барвниками фіолетовим „К” в зимувальних в ставах весною і восени. В концентрації 0,1-0,2 мг/л фіолетовий ,,К” знищує личинкові стадії рачків, а дорослі самки втрачають здатність продукування яєць.

Використовують комплекс загальноприйнятих профілактичних заходів направляються на недопущення ввезення в господарство хворої риби.