ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛЬОНУ-ДОВГУНЦЯ

Спостереження і дослідження повинні проводитися безпосередньо на дослідних ділянках відступаючи 0,5 м від захисних смуг.

Для правильного відтворення дійсного стану варіантів, що вивчаються зразки мають бути відібрані безпристрасно за повної відсутності суб’єктивізму.

Виділення майданчиків і відбір проб необхідно проводити через певну відстань (кроки, метри) і лише виключно у рідких випадках (дефекти посіву та ін.) допускаються відхилення. Всі роботи по відбору зразків на дрібноділяночних дослідах повинні проводитися виключно обережно, переміщатися необхідно лише по доріжкам або по захисним смугам.

Фенологічні спостереження

Щоб визначити вплив прийомів, що вивчаються на проходження фаз росту і розвитку льону на всіх дослідах проводять фенологічні спостереження, відмічаючи наступні фази:

а) початок сходів (10%);

б) масові сходи, чітко визначені рядки (80%);

в) «ялинка» (висота льону 5-10 см);

г) бутонізація;

д) початок цвітіння (10 %)

е) повне цвітіння (80%)

ж) кінець масового цвітіння;

з) фази дозрівання: зелена, рання жовта, в насінницьких посівах – жовта стиглості.

Спостереження за цвітінням проводять ранком о 9-ій годині.

Окрім фенологічних спостережень впродовж всього вегетаційного періоду уважно проводять дослідження росту і розвитку льону-довгунця у дослідах. У польовий журнал записують всі помічені ураження і пошкодження льону ентомологічного і фітопатологічного характеру, а також відхилення від нормального росту і розвитку рослин внаслідок аномальних метеорологічних факторів, випадкових біологічних та механічних явищ. Всі пошкоджені місця відмічають і перед збиранням виключають з облікової площі ділянок.

Визначення динаміки сходів льону

Для спостережень за сходами рослин льону за 1-2 дні до сходів на двох несуміжних повтореннях досліду по довгим сторонам ділянки виділяють по 2-3 площадки (30×16,7 = 500 см², або 1/20 м²) на ділянку.

Динаміку густоти стеблостою визначають щоденним зрізуванням їх від початку до повних сходів Розрахунки ведуть у відсотках до загальної кількості посіяного схожого насіння та відносно повних сходів.

Таблиця 8.1

Форма запису динаміки сходів льону

Визначення густоти стеблостою і повноти сходів

Для характеристики стану посівів впродовж вегетаційного періоду залежно від прийомів, що досліджуються проводять підрахунок густоти стеблостою рослин.

Густота стеблостою підраховується на стаціонарних майданчиках, що включають 6 рядків. За ширини міжрядь 7,5 см і 6 рядках, довга сторона майданчика дорівнює 55,5 см (6×7,5×55,5=2500 см²) що становить ¼ м²; за довжини 37 см (6×7,5×37=1665 см²) що відповідає 1/6 м².

Майданчики закладаються після повних сходів не менше ніж на трьох повторностях досліду по 3-4 штуки на кожну ділянку. Підрахунок густоти стеблостою льону проводять двічі: перший раз через 15 днів після повних сходів і другий – перед збиранням.

Різниця між числом рослин першого і останнього підрахунків вказує на число рослин, що загинули впродовж вегетації і виражається у відсотках до числа рослин в період повних сходів.

Польова схожість у відсотках визначається відношенням кількості рослин після повних сходів до кількості фактично висіяних схожих насінин:

Пс = ×100, де

Пс = польова схожість, %

Приріст льону у висоту і накопичення повітряно сухої речовини

Визначення динаміки росту у висоту і маси сухої речовини є необхідними спостереженнями за впливом прийомів що вивчаються у досліді на продуктивність льону-довгунця.

Вимірювання висоти рослин льону і визначення маси сухої речовини проводять також у трьох повторностях досліду. Висоту рослин льону можна визначати трьома способами:

1. На виділених стаціонарних майданчиках, що закладені на визначення густоти стеблостою за кожної фази росту і розвитку вимірюють на корню постійно відмічені рослини (по 5 штук на шести рядках);

2. Навкруги ділянки на відстані витягнутої руки через визначене число кроків набирають пробу у кількості 500 рослин. Рослини старанно перемішують і в 100 з них вимірюють загальну висоту від сім’ядольних листочків до верхівки стебла. Для визначення приросту надземної фітомаси зразок у 500 рослин (після вимірювання висоти ) висушують до повітряно сухого стану і зважують на технічних вагах з точністю до 0,01 г. У випадку вимірювання висоти рослин на корню (метод вказаний вище під номером 1) пробу в 500 рослин висушують і зважують без вимірювання висоти.

3. Більш досконалий метод визначення лінійної швидкості росту запропоновано професором В.Г. Дідорою з використанням методу ауксанографії.

На ділянках площею до 50 м² число рослин у пробі для визначення маси сухої речовини може бути знижено до 250, а для вимірювання висоти до 50 шт.

У пробах для визначення ваги надземної фітомаси у фазу «ялинка»відрізають коріння від сім’ядольних листочків, а у наступні фази росту рослин зважують проби з корінням, так як вони не впливають суттєво на вагу рослин. Висушені зразки льону можуть бути використані для хімічного, а відібрані перед збиранням для морфологічного і анатомічного аналізів.

Таблиця 8.2

Форма запису приросту льону у висоту

Таблиця 8.3

Форма запису приросту повітряно-сухої речовини льону

Спостереження за стійкістю льону до вилягання

Визначення льону до вилягання починають з перших прояв цієї ознаки і до збирання врожаю. Оцінку проводять у день вилягання льону, або ж на наступний день, і потім через 5-10 днів (з метою врахування стійкості окремих сортів до вилягання) та перед збиранням.

За п’ятибальною шкалою льон зовсім не полеглий оцінюють у 5 балів. Стеблостій, що має нахил у 45º і менше або ж такій що поліг лише окремими місцями оцінюється у 4 бали. Льон з середнього ступеня вилягання оцінюють у 3 бали, а за сильного, що ускладнює машинне збирання – балом 2. Льон надто схильний до вилягання, а тому непридатний до машинного збирання оцінюється балом 1.

Облік ураженості посівів льону хворобами

Такий облік в агротехнічних дослідах проводять двічі:

1. Після появи повних сходів.

2. Перед збиранням.

Облік ураженості сходів

Ураженість сходів враховують після їх повної польової схожості, коли рослини льону мають 4-6 листочків. З цією метою по довгим сторонам ділянки беруть 20 проб рослин (по 10 з кожної довгої сторони) на рівних відстанях одна від одної. В загальній пробі має бути не менше ніж 200 рослин. Проби потрібно відбирати на обліковій площі ділянок, на відстані витягнутої руки від сторін ділянки, не менше ніж з трьох повторень.

Проби молодих рослин з корінцями відбирають скальпелем або ножем, обережно струшуючи ґрунт загортають їх у папір. Аналізують рослини у той же або наступний день (допускається зберігання зразків у холодильнику).

Всі рослини проби ретельно оглядають, поділяючи їх на уражені і здорові. У здорових рослин повністю відсутні ознаки хвороб. Сходи з пожовтілими але чистими сім’ядолями, або з проявами механічних пошкоджень також відносять до групи здорових.

За аналізу хворих рослин окремо враховують уражені фузаріозним в’яненням, антракнозом, крапчастістю, пасмо і бактеріозом, виділяючи сильну ступінь ураженості, а також іншими хворобами. Сильно ураженими вважають ті рослини, які мають різко виражені перетяжки, великі (понад 5 мм) плями і виразки різного забарвлення або ж такі рослини, що загинули.

Симптоми вище вказаних захворювань на сходах наступні:

Фузаріозне в’янення – сходи жовтіють, в’януть, буріють і засихають на корню. Коренева система загниває, руйнується, висихає і темніє. Ураження часто проявляється у вигляді бурих плям (рослини, що загинули від засухи мають здорову кореневу систему і т.д.).

Антракноз – на сім’ядольних листочках з’являються різко окреслені іржаво-помаранчеві плями, внаслідок чого ділянки ураженого льону втрачають яскраво зелене забарвлення і мають пожовтілий вигляд. Надалі сім’ядолі жовтіють і відмирають; на підсім’ядольному коліні і корінцях помітні помаранчеві увігнуті плями (виразки), а при сильному ураженні такого ж кольору перетяжки, що призводять до розриву тканин і загибелі сходів. У випадку утворення перетяжки нижче підсім’ядольного коліна у сходів утворюються придаткові бічні корінці. Якщо рослини у цьому випадку виживають то значно відстають у рості.

Крапчастість – виявляється у вигляді цегляно-червоного кольору штрихів і крапок на сім’ядолях, стеблі і корінцях, які зливаються за сильного ступеня ураження у суцільний червонуватий малюнок. Надалі сім’ядолі загнивають і обростають білувато-сірим пушком.

Пасмо – на сім’ядольних листочках у фазі «ялинка» утворюються буровато-коричневі вдавлені плями, які швидко охоплюють всю сім’ядолю, яка набуває коричневого забарвлення і підсихаючи вкривається масою чорних крапок – пікнід (плодоношення гриба) і опадають.

Бактеріоз – на сім’ядолях утворюються скловидні бурі плями і виразки з яскраво-червоною каймою, штрихи й червонуваті плями на корінцях, скручування і відмирання первинного коріння з темно-червоним забарвленням. Бактеріоз може проявлятися як відмирання точки росту й вузлуватості коренів, яка нагадує клубочки на корінні бобових рослин.

Інші непаразитарні хвороби (викликані несприятливими погодними умовами або пошкодженнями антропогенного характеру чи порушенням режиму живлення і т.д.) – виявляються у тому що у фазу сходів спостерігається побіління і відмирання точки росту, потемніння і загибель всієї рослини або слабке побуріння і висихання.

Після розбирання проби кількість хворих і здорових рослин складають, потім обраховують відсоткове відношення кожного захворювання і всього хворих до всіх проаналізованих рослин. Результати аналізу записують за формою таблиці 8.4.

Таблиця 8.4

Ураженість сходів льону хворобами

Облік ураженості посівів перед збиранням

Перед збиранням ураженість льону визначають не раніше як за 2-3 дні до збирання. Так як і на період сходів проби відбирають у трьох повтореннях, проте рослини не викопують а вибирають.

Аналіз передбачає врахування ураженості кожним захворюванням окремо – фузаріозним захворюванням, іржею, поліспорозом, антракнозом, аскохітозом, пасмо і бактеріозом.

Симптоми прояву цих хвороб перед збиранням мають деякі відмінності від їх проявлення у більш ранні фази росту і розвитку льону-довгунця.

Фузаріозне в’янення – після фази цвітіння (початок зеленої стиглості), рослини від в’янення не гинуть, а дещо відстають у рості і повністю буріють. Поряд з побурінням спостерігається передчасне дозрівання льону, а інколи однобічне ураження стебла майже зелених рослин у вигляді темно-бурої смуги, що різко відрізняється від здорової зеленої частини його.Уражені коробочки буріють і залишаються недорозвинутими.

Фузаріозне побуріння. Уражується верхня частина стебла – суцвіття і коробочки. Інколи захворювання розповсюджується далі вниз по всій довжині стебла. Коробочки і суцвіття буріють, а у вологу і теплу погоду вкриваються розовим нальотом спороношень фузаріума. При цьому захворюванні коренева система на відміну від фузаріозного в’янення не руйнується.

Фузаріоз по іржі. У більшості випадків спостерігається одночасно з появою на рослинах зимньої стадії іржі. Навкруги телейтопустул іржі спостерігаються рожеві подушечки спороношень фузаріуму. Великі ущільнені ділянки стебел буріють, а інколи буріє все стебло. При сильному розвитку хвороби кількість уражених зон стебла збільшується, стебло ламке, зруйновані тканини розмолочуються, відділяється кутикула і шкірка, а окремі волоконця розщіплюються до елементарних.

Іржа – на стеблах і суцвіттях з’являються продовгуваті щільні чорні випуклі блискучі плями телейтоспори, які щільно приростають до стебел та залишаються на тресті і волокні у вигляді бурих плям.

Поліспороз – бура вдавлена шорсткувата плямистість на листках, стеблі і суцвіттях, інколи оточена фіолетовою або більш темною каймою. Тканина стебла в межах плям ламка і крихка. Плямистість переходить і на коробочки.

Антракноз – мілка крапкова мармурова плямистість стебла, частіше у його основи. При високій відносній вологості повітря плямистість набуває більш різкого оранжево-бурого забарвлення, розповсюджується вверх і переходить на коробочки. Нижня частина стебла суцільно буріє, інколи утворюються глибокі тріщини.

Аскохітоз. Визначальною особливістю є мілкі чорні випуклі крапки – пікніди серед буро-прозорих ділянок уражених стебел.

Пасмо – буро-коричнева плямистість на листках, стеблі і суцвітті, часто оточена фіолетовою або більш темною каймою. Плями на стеблах поступово світліють в центрі і на них з’являються чорні пікніди. За сильного ступеню ураження все стебло набуває коричневого забарвлення від плям що зливаються і суцільно вкривається пікнідами.

Бактеріоз – верхівка стебел кучерявиться, верхні листки скручуються жовтіють, інколи набувають мідно-червоного або фіолетового забарвлення. В окремих випадках утворюються перетяжки стебла на відстані 5-7 см від верхівки, яка нахиляється вниз і засихає, а бутони опадають. Стебло жовтіє і засихає зверху до низу, проте нижня частина стебла (3/4 його) залишається зеленою, сильно грубіє. Ріст льону у висоту призупиняється.

Інші паразитарні хвороби: сіра і зелена пліснява, повна, коричнева і чорна гнилі, борошниста роса і т.д. та непаразитарні, що викликані несприятливими метеорологічними умовами або порушенням технології вирощування культури, що приводять до загнивання, усихання і загибелі рослин. По фузаріозам, іржі, поліспорозу, пасмо і антракнозу враховується також і сильна ступінь ураження.

Сильно ураженими фузаріозним в’яненням потрібно вважати повністю побурілі і відмерлі рослини. Сильно ураженими іржею, поліспорозом і пасмо потрібно вважати рослини на продуктивній частині яких є не менше 5 плям розміром понад 5 мм кожне або за наявності однієї плями розміром 10 мм і більше, яка охоплює стебло з усіх боків. До сильно вражених антракнозом, фузаріозом по іржі відносяться рослини з плямами, що досягають суцвіть і коробочок, або такі що мають часткове або суцільне побуріння стебел.

Очагову загибель рослин обраховують за формулою:

Г=МН×100/Р, де:

Г – очагова загибель рослин, %

М – середня площа очагів, м²

Н – кількість очагів.

Відсоток очагової загибелі рослин на всьому полі обраховується як середнє арифметичне з даних всіх облікових ділянок.

Забур’яненість

Облік надземної маси бур’янів у досліді проводять кількісним і ваговим методом шляхом виділення стаціонарних майданчиків, на яких враховується видовий склад, кількість і вага бур’янів.

Кількість їх на одну ділянку досліду визначається розміром ділянки і характером її забур’яненості. На сильно і рівномірно засмічених ділянках закладається менша кількість майданчиків, на строкатих і менш забур’янених – більша їх кількість.

Число облікових майданчиків розміром 0,25 м² для визначення забур’яненості на одній ділянці має бути наступним:

до 50 м² – два майданчики на 4-6 повтореннях;

від 50 до 100 м² – два-чотири майданчики на всіх повтореннях;

понад 100 м² – шість-вісім майданчиків на всіх повтореннях.

На ділянках має бути однакова кількість культурних рослин, стаціонарні площадки закладають не менш ніж на трьох повтореннях по довгим сторонам ділянки з таким розрахунком щоб можна було проводити підрахунок рослин льону і бур’янів з захисних смуг.

Площадки накладають на місця, що характеризують середній стан стеблостою бур’янів і льону, а також видовий склад бур’янів. Тому перед накладанням площадки на ділянку потрібно уважно оглянути останню, ознайомившись з її загальною забур’яненістю виявивши типову забур’яненість і густоту стеблостою. В кутах стаціонарних площадок ставлять кілочки і квадратики ретельно обтягують шпагатом, що б легше відшукати їх у посівах, перед збиранням потрібно один з кілочків (квадратик) мати довжиною 1 метр.

Строки обліку

В дослідах з вивчення агротехнічних і хімічних способів боротьби з бур’янами їх кількість потрібно враховувати декілька разів.

Перший раз – перед закладкою досліду, другий раз – через 2-3 тижні після лущення, перед зяблевою оранкою (по мірі появи «шилець» пирію повзучого і сходів дводольних бур’янів).

Навесні – перший раз перед ранньовесняним обробітком ґрунту, другий раз перед передпосівним обробітком ґрунту (після 6-8 денного проміжку між ранньовесняним і передпосівним обробітком ґрунту).

У період вегетації льону бур’яни враховують перший раз перед хімічною прополкою, другий перед збиранням. Для оцінки нових гербіцидів бажано проводити облік бур’янів через 2-3 тижні після хімічного прополювання льону.

В дослідах де визначення забур’яненості є одним з супутніх факторів вивчення, обрахунок може бути проведено один раз в кінці вегетаційного періоду до моменту осипання плодів і насіння головної маси бур’янів. На цей час в основному закінчується розвиток рослин, добре виявляється стан ступеня забур’яненості посівів залежно від прийомів що вивчаються.

У тому випадку, коли посіви таких дослідів піддаються прополюванню і спостерігається різка різниця по забур’яненості між окремими варіантами досліду (наприклад у дослідах з удобренням) облік бур’янів потрібно проводити перед прополюванням і перед збиранням.

Техніка підрахунку бур’янів

При першому обліку (перед прополюванням) культурні рослини і бур’яни обережно, не спричиняючи пошкоджень, підраховують на площадках, а при обліку перед збиранням культурні рослини і бур’яни вибирають з корінням. В обох випадках підрахунок проводять по видам. Причому у тих бур’янів для яких практично складно підрахувати окремі екземпляри (кореневищні, коренепаросткові), підраховують кількість пагонів. Для кожного виду при проведенні декількох обліків впродовж всього досліду на всіх площадках і ділянках ведуть підрахунки по одним і тим же показниками. У таблицях при записах вказують навпроти кожного виду, що підраховувалось число окремих екземплярів або число стебел.

Для правильної оцінки агротехнічних прийомів і хімічного прополювання з точки зору впливу їх на забур’яненість посівів необхідно також враховувати і ваговий відсоток забур’яненості посівів. Тому як правило при підрахунках забур’яненості у дослідах, крім видового складу бур’янів і їх кількості визначають вагу сухої маси бур’янів і льону, при чому найчисельніші і головні види бур’янів зважують обов’язково окремо, а інші другорядні види можуть бути об’єднані в біологічні типи і біологічні групи.

Перед зважуванням кореневу частину у бур’янів і льону відрізають до сім’ядоль і масу сухої речовини встановлюють лише по надземній частині. Облік числа стебел і маси льону проводять одночасно з обліком бур’янів.

Відбір проб з поля для їх подальшого лабораторного аналізу проводять в суху погоду так як сирі проби льону і бур’янів швидко псуються і важко висушуються.

Бур’яни і льон з площадок вибирають з корінцями, загортають з вкладеними етикетками в папір і мішечки, перевозять на місце аналізу, на етикетках вказують назву досліду, номер варіантів і повторень, номер проби, час відбору, прізвище виконавця.

Після встановлення видового складу, підрахунку бур’янів і відрізання їх кореневої частини проби розкладають на папері на поличках і підвішують корінцями вверх у провітрюваному приміщенні.

Таблиця 8.5

Форма запису кількості рослин льону і бур’янів

(по ділянкам і варіантам)

Кожна проба і її окремі пучки за видами повинні мати етикетки. Час від часу зразки передивляються і перегортають. Сушіння проб проводять до повітряно сухого стану.

Швидке в’янення сходів, перемішування їх з ґрунтом (у взятій пробі) не лише ускладнює а часто приводить до неможливості визначення. Тому підрахунки забур’яненості у цьому випадку обмежуються обліком бур’янів безпосередньо на полі шляхом вибирання їх з площадок і визначення за видами.

Облік надземних пагонів коренепаросткових бур’янів

Численні багаторічні (осот рожевий, осот жовтий польовий і т.д.) за характером забур’яненості не можуть бути правильно обраховані методом накладання пробних площадок. Для таких бур’янів експериментальні роботи необхідно проводити як суцільний облік рослин (розеток і стебел) на стаціонарній площадці. При слабкій забур’яненості і невеликій площі ділянки такий обрахунок проводиться на всій площі ділянки. При сильній забур’яненості для обрахунку виділяють стаціонарні площадки розміром 16×20м² за двох-трьох кратного повторення на ділянці. Для того що б повторні обрахунки чітко проводились на відведених для першого підрахунку площадках, необхідно на плані досліду нанести їх розміщення з відміченням відстані від сторін ділянок.

Визначення засміченості лляної соломи

Для визначення засміченості лляної соломи беруть з варіанту дві проби вагою по 1 кг кожна. Потім з цих проб соломи вручну вибирають всі бур'яни. Після відбору бур'янів солому кожної проби окремо знов зважують. Вміст бур'янів (Сн) в льняній соломі у відсотках обчислюють за наступною формулою:

де: C₁ — вага соломи до видалення із зразка бур'янів; С₂ — вага соломи після видалення із зразка бур'янів.

Вага льняної соломи без бур'янів з варіанту або ділянки (Сч) у відсотках обчислюють за формулою:

де: C₁ — вага соломи з бур'янами;

Сн — вміст бур'янів у відсотках.

Обробка дослідних ділянок гербіцидами

При ручному обприскуванні до початку обприскування, в дрібноділянкових дослідах необхідно кожну ділянку навколо обтягнути шпагатом, з метою попередження обробки посіву сусідніх ділянок.

У тих дослідах, де необхідно зберегти бур’яни від сходів до збирання, стаціонарні майданчики в період обприскування слід закрити поліетиленовою плівкою, мішковиною або картоном.

Обробку першої групи дослідів посівів гербіцидами проводять ранцевим обприскувачем а дослідів другої і третьої груп тракторними обприскувачами.

Розчин гербіциду на кожну ділянку готують у відрі або іншій тарі, ретельно розмішують і лише після цього виливають в заповнений обприскувач.

Перед початком роботи слід на захистній смузі або іншому місці, але на такій же площі як ділянка, провести декілька пробних обприскувань потрібною для кожної ділянки кількістю чистої води. Це дає можливість робочому обрати необхідну швидкість руху для рівномірного внесення розчину на ділянку при обробці досліду за допомогою ранцевого обприскувача.

Швидкість руху повинна бути такою щоб в два проходи (вперед і назад) обробити всю ділянку. Якщо після цього в обприскувачі залишається розчин, то необхідно швидко пройти по всій ділянці і рівномірно внести залишок рідини.

Якщо при обробці гербіцидами відбувається знос гербіциду, то сусідню ділянку з підвітряного боку захищають легким фанерним або картонним щитом, який переносять у міру пересування обприскувача.

При використанні тракторних штангових обприскувачів встановлюють норму внесення рідини шляхом пробного обприскування води за прийнятою схемою досліду посіву льону. Шляхом регулювання швидкості руху трактора, тиску в обприскуючій системі, розміру вихідних отворів розпилювачів і їх числа встановлюють необхідну витрату рідини.

Між ділянками повинні бути поворотні смуги, що забезпечують нормальну роботу обприскувача (для ОН-10 не менше 12 метрів, ПОУ—17 метрів).

Якщо в досліді вивчають різні дози внесення гербіциду, то спочатку слід обробляти меншою і закінчувати високою концентрацією. Потім обприскувач промивають і лише після цього приступають до обробки ділянки наступного варіанту. При випробуванні різних гербіцидів після внесення кожного з них необхідно обприскувач також ретельно промивати.

Визначення вирівняності стеблестою льону

Вирівненість стеблестою льону по висоті — істотний показник при визначенні якості соломи, трести і волокна.

Визначення вирівненості рослин льону по висоті під час його росту і розвитку — це спостереження за впливом прийому, що вивчається, на ріст рослин.

Для визначення вирівненості льону на всіх повтореннях варіанту досліду (I—IV) , що вивчається, відбирають середню пробу рослин з кожної ділянки окремо. У лабораторії з кожної взятої в полі проби відбирають середній зразок, для чого пробу розкладають на столі впродовж метра. З розстеленого ряду через 5—10 см набирають зразок в кількості 100 рослин, у яких вимірюють висоту рослин від сім'ядолей до верхівки стебла, а краще використовувати ауксанограф В.Г. Дідори (2008).

Н – невирівняність стеблестою льону (у %) визначають за формулою:

де

Мср — середня арифметична висота вимірюваних рослин (см);

Ммін — середня висота рослин з числа менших, ніж середньоарифметична висота (см);

П — кількість рослин, взятих для вимірювання;

П1 - кількість рослин, висота яких менша, ніж середньоарифметична висота;

Вирівненість стеблестою (В) рівна 100—Н.

Збирання і облік урожаю льону

Вибирання льону-довгунця починають в ранній жовтій стиглості, в дослідах першої групи, вручну, в дослідах другої та третьої груп добре відрегульованою льнобральною машиною. Сушку льону проводять в конусах, шатрах або невеликих снопах діаметром не більше 10-12 см.

За декілька днів до збирання врожаю проводять вибрання захисних смуг. Увесь льон із захисних смуг зносять за межі досліду, щоб уникнути перемішування його з урожаєм облікових площ.

Перед збиранням облікової площі, на підставі спостережень за ростом і розвитком рослин під час вегетаційного періоду на облікових ділянках остаточно виділяють місця ненормального стану посівів абсолютно випадкового характеру і проводять виключення їх з облікової площі.

Збирання врожаю досліду проводять по повторенням в один день. Розрив у збиранні варіантів одного і того ж повторення недопустимий, за винятком випадків, коли, наприклад, через чинник що вивчається дозрівання по варіантах наступає неодноразово.

Відразу після вибирання льону до снопів прив'язують етикетки з назвою досліду, варіанту, повторення № ділянки, дати збирання і кількість снопів. Напис проводять чітко, простим олівцем.

Бажано, щоб льносолома, відібрана для теханалізу. не потрапляла під опади. Тому в дощову погоду сушіння зразків краще проводити під повітом у нещільних поставлених конусах або снопах.

У разі нерівномірного просушування обмолоченої соломи по варіантах досліду у період зважування необхідно узяти з кожної ділянки середню пробу соломи на вологість, яку визначають у відсотках по відношенню до абсолютно сухої наважки. Визначивши вологість, привести увесь урожай льносоломи досліду до стандартної вологості – 19% (див. додаток 8.1).

Облік урожаю насіння у дослідах визначають після доведення до 100% чистоти.

Вологість насіння по варіантах досліду приводять до стандартної вологості — 12% (див. додаток 8.2).

У дослідах 3-ої групи, що проводяться у виробничо-господарських умовах, урожай враховують зі всієї ділянки і доводять до волокна на мяльно-тіпальних агрегатах льонозаводів у двократному повторенні середніх зразків трести по 100 кг.

Відбір і складання середнього зразка льносоломи для визначення її якості

Зразок льносоломи кожного варіанту складається зі всіх повторень середню пробу вагою 12 кг, яка відбирається пропорційно вазі урожаю льносоломи з кожного повторення.

Щоб визначити, яку кількість льносоломи необхідно узяти з кожного повторення для отримання по варіанту зразка вагою 12 кг, середню кількість кілограмів льносоломи з ділянки (при шести повтореннях — 2 кг, при чотирьох — 3 кг) ділять на середній зі всіх повторень урожай льносоломи.

Отриманий показник множать послідовно на величину урожаю кожного з повторень і таким чином дізнаються, скільки кілограмів льносоломи слід узяти з кожного повторення для оцінки якості.

Приклад: Урожай повітряно-сухої льносоломи по повтореннях варіанту отриманий: 1-38 кг, 2-42 кг, 3-38 кг, 4-44 кг, 5-38 кг, 6-40 кг, в середньому по варіанту — 40 кг, ділимо – 2 кг (12: 6 = 2 кг) на 40 отримуємо 0,05 кг. Помноживши 0,05 кг на урожай кожної ділянки, знаходимо кількість льносоломи, яку треба брати для отримання зразка вагою 12 кг

1—0, 05X38=1, 9 кг 2—0, 05X42 = 2, 1 кг

3—0, 05X38=1, 9 кг 4—0, 05X44 = 2, 2 кг

5—0, 05X38=1, 9 кг 6—0, 05X40 = 2, 0 кг

Всього по варіанту 12 кг.

Таку ж кількість льносоломи беруть і для зразка-дублікату. Льносолому в зразок відбирають після обмолоту льону з ділянок. Пробу основних і запасних снопів набирають так, щоб вона була в 3–4 рази більше тієї (2–3 кг), яка необхідна в зразок вагою 12 кг для оцінки льносоломи на якість.

Перед відбором підраховують кількість снопів льносоломи з ділянки і вагу одного обмолоченого снопа. Потім визначають, скільки необхідно відібрати снопів з ділянки в пробу. Наприклад, з ділянки отримано 50 снопів, вага одного снопа після обмолоту 1 кг. У пробу з ділянки необхідно заздалегідь відібрати 10 кг або 10 снопів. Для відбору всі 50 снопів укладають в один ряд і відбирають кожен п'ятий сніп. Цю попередню пробу зважують з точністю до 0,1 кг і розстилають рівним шаром па гребінку (дерев'яну планку з набитими па відстані 20 см один від одного цвяхами). Досконалішим є стіл завдовжки 2 м з 10 відсіками по 20 см кожен, в яких рівними порціями розподіляють льносолому кожного снопа. Після цього дізнаються, скільки льносоломи знаходиться в одному відсіку столу або гребінки, для чого вагу маси проби ділять на 10.

Наприклад: 8 кг льносоломи в зразку ділять на 10 і отримують 800 г. Потім необхідна вага льносоломи з ділянки, наприклад, 3 кг, ділять на вагу соломи одного відсіку і визначають з скількох відсіків необхідно узяти льносолому у зразок для аналізу на якість: у даному прикладі з 4 через рівні проміжки: 2, 4, 6 і 8. Зразок льносоломи по кожній ділянці зважують і у разі відхилення ваги від обчисленого додають те, що не дістає або віднімають зайву кількість льносоломи. Відібрану в зразок льносолому вирівнюють по комлям і зв'язують в снопи. При цьому бур'яни, і гнилу солому та короткі стебла не видаляють.

До снопів прив'язують етикетки (дві: зовнішня і внутрішня) з вказівкою, простим олівцем, назви досліду, варіанту, року урожаю і прізвища виконавця. Для дублікату льносолому беруть з 1, 3, 5, 7 відсіків і оформляють так, як і основний зразок.

У дослідах з площею ділянки 100-200 м² відбір льносоломи в зразок для оцінки якості і на технологічний аналіз проводять снопами — по 10 снопів з ділянки. Потім льносолому снопів розкладають на гребінці і набирають зразок, як описано вище.

У виробничих дослідах з площею ділянки 0,25 га і більш для визначення номера льносоломи відбирають 10 снопів з варіанту, а при необхідності отримання даних по виходу і якості волокна переробляють весь урожай льносоломи у виробничих умовах.

Аналіз рослин

1. У рослинах льону за фазами росту і розвитку визначають загальний азот методом Кельдаля або колориметрично феноловим методом в модифікації Кудеярова, фосфор — на електрофотоколориметрі, калій — на полум'яному фотометрі, кальцій — шляхом осадження щавлевокислим амоніємілі на полум'яному фотометрі.

При цьому необхідно звернути увагу на співвідношення між елементами живлення в рослинах.

При нагоді визначення азоту і зольних елементів в рослинах необхідно проводити з однієї наважки рослин після мокрого озолення.

2. Для з'ясування впливу умов живлення на процеси обміну речовин в рослинах льону по основних фазах росту і розвитку визначають азот загальний білковий, моноцукри, дицукри, полісахариди і аскорбінову кислоту з тим, щоб мати уявлення про вуглеводно-білковий обмін і напруженість окислювально-відновних процесів.

У стеблах льону і волокні визначають вміст целюлози і лігніну.

3. При вивченні різних форм мінеральних добрив проводять анатомічний аналіз стебел за методикою ВНДІЛ.

Для характеристики якості урожаю насінні льону визначають уміст жиру, йодне, кислотне та число омилення.

Морфологічний аналіз рослин льону

Це дослідження дає уявлення про кінцеве формування зовнішніх ознак рослин залежно від елементів технології вирощування.

Морфологічний аналіз рослин льону проводять в зразках, узятих перед збиранням для визначення висоти і приросту органічної маси льону. З узятих рослин методом середньої проби відраховують і виміряють 100 рослин з кожної ділянки, визначають діаметр, загальну і технічну довжину стебел, а в деяких дослідах (наприклад, з нормами висіву) і кількість коробочок.

Для визначення загальної довжини стебел вимірюють відстань від сім’ядольних листочків до верхівки стебла.

Для визначення технічної довжини вимірюють відстань від сім’ядольних листочків до першого розгалуження.

Діаметр визначають в середині технічної висоти стебла, на окремих варіантах досліду розраховують збіг стебел.

Збіг стебла це відношення діаметру нижньої до діаметру верхньої частини стебла.

Анатомічний аналіз стебел льону

Це дослідження дозволяє проаналізувати, за рахунок яких елементів внутрішньої будови стебла відбулася зміна вмісту і якості волокна під впливом агротехнічних прийомів.

Вміст волокна має позитивний корелятивний зв'язок з часткою луб’яної частини стебла і від’ємну з часткою деревини. Якість волокна пов'язана з формою і будовою як елементарних волокон, так і лубяних пучків. Високоякісне волокно дають зразки, що мають луб’яні пучки правильної подовжено-овальної або витягнутої в тангентальном напрямі форми, з рівними краями. Стебла, що мають округлі луб’ні пучки, а також різні за формою пучки з нерівними краями дають низьке за якістю волокно.

Будова елементарних волокон на поперечному зрізі стебла також характеризує якість волокна. Краще за якістю волокно забезпечують дрібні, рівні по діаметру елементарні волокна гранчастої форми, з товстими стінками і невеликим просвітом в середині. Розташування таких волокон в пучку щільне. Чим менше волокон, що одеревіли, тим волокно м'якше, тонше.

Підготовка проб і поперечних зрізів для анатомічного аналізу

Для анатомічного аналізу використовують стебла, які були відібранніі для морфологічного аналізу. З кожного варіанту відбираємо 10 стебел, які мають середні для варіанту показники товщини, довжини і кольору.

Виготовлення зрізів проводять з розм'якшених стебел. Для розм'якшення беруть відрізки з середини стебел завдовжки 2,5–3 см. Відрізки із стебел кожного варіанту зв'язують в один пучок і з пергаментною етикеткою опускають у невелику скляну банку з розм'якшуючою сумішшю. Її складають з рівних об'ємів гліцерину і спирту. Розм'якшення стебел проводять в продовж 10–15 днів в теплому місці. З кожного стебла потрібно зробити один хороший зріз. Поперечні зрізи можуть бути зроблені за допомогою мікротому або гострого леза безпечної бритви. У останньому випадку для зручності приготування зрізів стебло поміщають в серцевину бузини або заливають в парафін.

Якщо після перегляду необхідно зберегти зріз на тривалий час, готують постійні препарати. Для цього зрізи укладають в гліцерин — желатин або в канадський бальзам. Протягом року зрізи можна зберігати на наочному склі в краплі чистого гліцерину під покривним склом.

Для досліджень використовується звичайний біологічний мікроскоп з освітлювачем ОИ-7 або мікроскопи МБР-3, МБИ-3. Зарисовки зрізу можуть бути виконані за допомогою малювального апарату РА-4, а мікрофотографії – за допомогою мікроскопів МБИ-6 і МБИ-12, а також за допомогою мікрофотонасадок.

Визначення щільності лубу і деревини

За допомогою малювального апарату роблять зарисовки зрізів на міліметрівку. Площі окремих частин стебла можуть бути заміряні планіметром. У відсотках до площі всього зрізу розраховують частку лубу і деревини.

Враховуючи трудомісткість описаної роботи, в агрохімічних дослідах можна обмежитися вимірюванням товщини лубу і деревини. Її вимірюють при невеликому збільшенні (обєктивХ8 або Х9, окуляр Х7) за допомогою окуляр-мікрометра в двох взаємно перпендикулярних напрямах. Далі визначають співвідношення між ними.

Достовірні дані про щільність лубової частини і деревини в стеблах льону можна отримати шляхом механічного їх розділення. З цією метою з варіанту відбирають по 10—20 стебел, зважують. На лабораторній м'ялці ЛМ-3 стебла обережно проминають, прагнучи не зруйнувати покривні тканини. Потім деревину (кострицю) відокремлюють від лубу вручну. Лубову частину і деревину зважують окремо і розраховують вагове співвідношення між ними.

Підрахунок числа пучків, загального числа волокон і числа волокон, що одерев’яніли

Проглядаючи зріз під мікроскопом, відзначають лубяний пучок, що відрізняється від інших розміром або формою, і від нього, йдучи за годинниковою стрілкою, підраховують їх кількість і загальне число елементарних волокон на зрізі.

Якщо передбачається провести підрахунок волокон, що одеревіли, зріз забарвлюють флороглюцином і димлячою соляною кислотою або розчином сірчанокислого аніліну (1 г сірчанокислого аніліну розчиняють в 100 мл води і додають 5 крапель концентрованої сірчаної кислоти). Після обробки зрізу розчином флороглюцину ділянки клітинних стінок, що одеревіли, забарвлюються в червоний колір, після обробки сірчанокислим аніліном – в жовтий. Підраховують загальне число волокон, що одерев’яніли, до яких відносять волокна із стінками та з серединними пластинками, що одерев’яніли. Діленням загальної кількості волокон на число пучків знаходять середнє число волокон в одному пучку, що характеризує крупність пучків. Підраховують відсоток волокон, що одеревяніли, по відношенню до загального їх числа на зрізі.

Визначення вмісту лубу в соломі

З різних місць кожної жмені соломи після її прочісування і видалення бур'янів формують (без вибору) пучок стебел близько 2,5-3,0 г і ділять навпіл. Кожні 10 половин пучків об'єднують в одну наважку – повторність.

Вагу кожної наважки доводять точно до 10 г і пропускають через лабораторну м'ялку ЛМ-3, розкладаючи стебла по всій робочій ширині м'ялки. Тиск пружини на вальці повинен бути 12 кгс. Пропустивши стебла через м'ялку 5–6 разів, їх протрушують вручну до припинення виділення деревини, потім знову проминают 4–5 разів і знову протрушують. Промин і протрушування повторюють до тих пір, поки вміст костри в лубі буде приблизно 10%. На м’яльці не можна допускати пошкодження волокна, оскільки це викличе втрати його.

Залишки деревини вибирають вручну на столі, покритому темним папером або темним склом. Окремі волокна, що випали разом з деревиною збирають і приєднують до проби.

Зважування наважок соломи проводять безпосередньо перед їх промином, а зважування лубу — відразу ж після його очищення з точністю до 0,01 г.

Вміст лубу і соломи (у відсотках) обчислюють за формулою:

С= _де

С — вміст лубу в соломі,

С1 — наважка соломи (г),

С2 — вага лубу, виділеного з соломи (г).

Показник вмісту лубу в соломі обчислюють, як середнє арифметичне з результатів аналізів двох наважок з точністю до 0,1% з ноступним заокругленням результатів до 1%. Розбіжність між результатами двох аналізів не повинна перевищувати 3%, при розбіжності результатів більш ніж на 3% аналіз повинен бути повторений.

Визначення міцності лубу в льносоломі

Після відбору проб для визначення вмісту лубу і волокна в льоносоломі кожну жменю проби ділять на три рівні частини. Одна з них призначається для визначення міцності у верхній частині стебла, друга – в середній і третя – у комлевій частині стебла.

Для визначення міцності у верхній частині відрізають стебла завдовжки 27 см від початку розгалуження. Для визначення міцності в середній частині намічають середину по довжині стебла і в обидві сторони від неї відмірюють по 13,5 см, готуючи відрізок завдовжки 27 см. Для визначення міцності в комлевій частині намічають лінію основи кореневої шийки, відмірюють довжину стебла 27 см і вирізують його. З отриманих відрізків складають 30 наважок по 1 г. Для отримання наважки стебла беруть без вибору шляхом витягування з середини кожного пучка. З кожного пучка готують по одній наважці, набираючи таким чином 10 наважок з кожної частини стебла.

Всі наважки по всіх варіантах в межах одного досліду закладають в кліматичну камеру і витримують 24 години при вологості 65% і температурі 18–22°С.

На другий день всі наважки випробовують на міцність за один прийом.

Кожну наважку в одностебельному шарі пропускають 4 рази через лабораторну м'ялку ЛМ-3. Вальці м'ялки обертають у ручну із швидкістю 60 оборотів на хвилину. Натиск на вальці повинен бути 12 кгс, що досягається шляхом обертання гвинта до упору зашплінтованной корончатої гайки. Після промину стебла кожної наважки затискають у тисках динамометра ДКВ-60 при відстані між затисками рівному 10 см, і розривають їх рівномірним обертанням рукоятки динамометра із швидкістю 50–60 оборотів на хвилину. Показник міцності соломи підраховують як середнє арифметичне з 30 визначень (розривне зусилля однограммових наважок соломи завдовжки 27 см) в кілограмах-силах верхньої, середньої і комлевої частини стебла.

Обчислення проводять з точністю до 0,1 кгс з подальшим округленням результату до 1 кгс.

Визначення діаметру стебел

Проводять після визначення придатності. Для цього від кожної з 10 жмень відбирають без вибору по 10 стебел і кожен десяток укладають середньою частиною (на половині довжини стебел) щільно один біля одного одностебельним шаром на стеблемірі С-2 або СП-50. Вимірювання проводять з точністю до 0,1 мм. Сума 10 вимірів, що ділиться на 100, дає середній діаметр стебел соломи. Обчислення проводять з точністю до 0,01 мм з подальшим округленням до 0,1 мм. Якщо солома має діаметр 1,5 мм і вище, то із загальної суми балів віднімають постійну величину 7.

Журнал польового досліду

Для кожного польового досліду необхідно мати журнал, в який вносять всі відомості, спостереження і результати досліджень.

Польовий журнал є офіційним первинним документом досліду, що проводиться, тому занесені в нього записи повинні бути зроблені чітко, без поправок і перекреслювань. Необхідні виправлення проводять тільки червоним чорнилом, з відповідною приміткою, сторінки журналу нумерують і прошнуровують. Журнал заповнюється відповідальними виконавцями досліду.

Розділи журналу:

I. Схема і методика досліду.

Ким затверджена тематика досліджень, з вказівкою номерів ділянок, варіантів і поля сівозмін.

II. Характеристика дослідної ділянки.

а) передуючі посіву культури за останніх 3–4 року і кількість внесених під них органічних і мінеральних добрив;

б) грунтова різниця (з описом грунтового розрізу по горизонтах);

в) потужність орного, перегнійного і підзолистого горизонтів;

г) гранулометричний склад грунту;

д) окультуренність грунту і структура орного шару;

е) рельєф;

ж) сівозміна, № поля і культура;

з) агрохімічна характеристика грунту: рН в сольовій витяжці методом електрометрії, сума поглинених основ, гідролітична кислотність, ступінь насиченості основами в % (рухомі форми фосфору і калію по Кирсанову, гумус по Тюріну з фотоколориметричним закінченням. Для грунтів, що мають рН в сольовій витяжці нижче 5–5,5 визначають алюміній. Механічний склад грунту за Робінзоном або Сабаніну.

III. Виконання основних видів робіт в дослідах з льоном.

1. Час, глибина і способи основного і передпосівного обробітку грунту під льон. Знаряддя обробітку.

2. Форми, дози і терміни внесення добрив.

3. Характеристика насіннєвого матеріалу; сорт, маса 1000 насінин, лабораторна схожість, чистота, енергія проростання, посівна придатність. Фітопатологичний аналіз насіння.

4. Час і спосіб посіву, норма висіву, спосіб посіву, марка сівалки.

5. Догляд за посівами (прополка, підживленняі ін.).

6. Фенологічні спостереження.

7. Динаміка сходів. Густота стеблестою, вимірювання висоти рослин, приріст органічної маси, агрофізичні і агрохімічні дослідження і ін.

8. Вологість грунту по основних варіантах досліду. Визначення продуктивної вологи у метовому шарі грунту перед сівбою та перед збиранням.

9. Час збирання, способи сушіння і обробки урожаю льону.

IV. Характеристика метеорологічних умов (за даними найближчої метеостанції).

Порівняно з середніми багаторічними даними (з 1-го вересня попереднього року по 1 вересня поточного року) відзначають по декадах і місяцях наступні показники:

а) середньодобову температуру повітря, максимальну та мінімальну температуру, суму опадів в мм, відносну вологість, середньодобову температуру грунту. Розраховують гідротермічний коефіцієнт (ГТК);

б) час випадання снігу, замерзання грунту і утворення постійного снігового покриву;

в) висоту снігового покриву;

г) глибину промерзання грунту;

д) відлига протягом зими (оголення полів і утворення крижаної кірки);

е) схід снігового покриву.

Час, види і об'єм досліджень для кожного досліду визначають тематичним планом окремо. Отримані дані заносять в журнал по формах.

Об'єм досліджень і терміни проведення їх передбачають для кожного досліду окремо.

Агрохімічні дослідження в дослідах з льоном проводять по загальноприйнятих методиках, описаних у відповідних рекомендаціях.