Інноваційна політика підприємства

Тема 5. Планування інноваційної діяльності

5. 1. Інноваційна політика підприємства.

5 2. Стратегічне планування інноваційного розвитку.

5. 2. 1. Наступальні (агресивні) стратегії.

5. 2. 2. Оборонні стратегії.

5. 3. Планування і реалізація інноваційних проектів.

5. 4. Використання методу програмно-цільового управління в інноваційному менеджменті.

Інноваційна політика підприємства

Планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обґрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяльності відповідно до прийнятих прогнозів і цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації, попиту на ринку. Функція планування охоплює увесь комплекс заходів як з розробки планових завдань в інноваційному процесі, так і з впровадження їх у практику.

Значення функції планування полягає в тому, що в процесі планових розрахунків забезпечується деталізація цілей інноваційної діяльності, доведення їх до окремих структурних підрозділів і виконавців, визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості та строків реалізації проектів, програм і окремих робіт, установлених на певний період.

Серед основних загальних цілей підприємства можуть бути:

1) розвиток конкурентних переваг;

2) подолання наявних недоліків;

3) використання сприятливих зовнішніх умов;

4) відведення зовнішніх погроз.

Зв'язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності визначає інноваційна політика підприємства, яка формується на основі певних принципів:

1. Переважання стратегічної спрямованості. Інноваційна політики має формувати умови для створення і збереження тривалих конкурентних переваг підприємства, що вимагає прогнозування розвитку ринкової ситуації у довгостроковому періоді. Тому інноваційну діяльність слід планувати в межах обраної загальної стратегії підприємства, а реалізація інновацій повинна забезпечувати досягнення стратегічних цілей.

2. Орієнтація на потреби ринку. Розроблення і впровадження інновацій буде доцільним за умови, що вони внесуть у товар чи послугу те, що вигідно відрізнятиме його від аналогічних товарів конкурентів, тобто створять йому конкурентні переваги. Для цього необхідно ретельно досліджувати ринок і його наявні та приховані потреби.

3. Цілеспрямованість. Будь-які інноваційні зміни на підприємстві слід
здійснювати з певною метою, яку визначає вище керівництво як бажану
модель стану підприємства у майбутньому.

4. Комплексність. Цей принцип вказує на необхідність залучення до
процесу розробки інновації усіх внутрішніх елементів підприємства. До того
ж необхідно розуміти, що внесення змін у будь-який організаційний елемент
призведе до відповідних перетворень майже серед усіх інших елементів
внутрішнього середовища організації (рис. 5.1).

5. Планомірність. Планування інновації має відбуватися з
урахуванням цільових завдань різних інновацій, відмінностей залучення у ці
процеси різних служб підприємства.

Інформаційна забезпеченість. Цей принцип передбачає
формування інноваційної політики з урахуванням сучасних досягнень
науково-технічного прогресу і тенденцій розвитку науки і техніки у
відповідній галузі.

Під терміном «політика» розуміють сукупність принципів, здійснення яких дозволяє досягти цілей організації. Тут під словом «принцип» розуміють початкове положення або основне, непорушне правило діяльності. Під словом «правило» розуміють положення, що встановлює якесь розпорядження (порядок дій) або зобов'язує виконати якісь умови (рішення).

Відповідно під терміном «інноваційна політика підприємства» розуміють сукупність цілей, принципів і правил з розробки і впровадження інновацій на підприємстві.

Інноваційна політика підприємства повинна оформлятися у вигляді відповідних планів і програм.

Планування інновацій не є разовим вольовим актом менеджменту. Цей процес складається з певних фаз, стадій і етапів, які перебувають у логічному взаємозв'язку і змінюються з постійно повторюваною послідовністю, створюючи плановий цикл. Оперативне управління інноваційною діяльністю має своїм завданням визначення найефективніших способів реалізації прийнятої стратегії розвитку і має певні відмінності від стратегічного планування (табл. 5. 1). Воно полягає у послідовному виконанні основних управлінських функцій у короткостроковому періоді.

5. 2. Стратегічне планування інноваційного розвитку

Стратегічне управління інноваціями є складовою інноваційного менеджменту, що вирішує широкий спектр питань планування і реалізації інноваційних проектів і програм, які розраховані на якісні зміни в діяльності організації на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства (організації). Центральна ланка стратегічного планування - це формування стратегії та конкретних програм її реалізації у формі безперервного процесу.

Стратегія нововведень (інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної, технологічної, організаційної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій, видів продукції, послуг, методів управління. У цьому розумінні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес.

Єдиної стратегії для всіх організацій не існує. Як елемент системи інноваційного менеджменту стратегічне планування являє собою більш-менш самостійну підсистему, яка охоплює сукупність спеціальних інструментів, правил, структурних органів, інформаційних потоків і процесів, спрямованих на підготовку і виконання планів.

Стратегічне планування можна розглядати як систему дій і рішень, що приймаються на верхньому ієрархічному рівні управління з метою розробки стратегічного плану на певну перспективу, який містить конкретні кроки з реалізації стратегічних цілей і завдань організації. Процес стратегічного планування спирається на результати виконання попередніх стадій інноваційного менеджменту — аналізу та прогнозування інноваційного розвитку підприємства.

Найважливіші принципи стратегічного планування такі:

о адаптація інноваційного підприємства до зовнішнього середовища;

о стабільність, що забезпечує правильний вибір напрямку розвитку науки як внутрішнього компонента виробництва, а також ринків збуту продукції;

о обґрунтованість ринку;

о селективність, виділення ключових факторів, проблем і завдань певних стратегічних зон господарювання (сегментів ринку), що дозволяє визначати пріоритетні напрями розвитку організації;

о варіантність планових розрахунків з погляду досягнення цілей організації, постійної конкурентоспроможності, фінансового забезпечення та інших критеріїв;

о комплексність розробок стратегії.

Планування як процес передбачає розробку комплексу заходів, які визначають послідовність кроків у досягненні конкретних цілей з урахуванням можливостей найефективнішого використання ресурсів як кожним виробничим підрозділом, так і всією організацією загалом. Тому процес планування потребує забезпечення взаємодії між окремими структурними підрозділами підприємства, включаючи увесь технологічний ланцюжок: наукові дослідження і розробки, виробництво і збут.

Стратегічне інноваційне планування принципово відрізняється від інших видів планування, які мають місце в управлінні, таких як оперативне, тактичне і довгострокове. Ця відмінність полягає в спрямуванні вектора планування. Традиційно вектор планування спрямований з минулого (теперішнього) у майбутнє. Стратегічне планування передбачає побудову вектора аналізу і прийняття управлінських інноваційних рішень з майбутнього у сьогодення. Стратегічне планування створює міст у майбутнє і використовується для переходу організації від того, якою вона є зараз, до того, якою вона хоче бути. При цьому розроблюються нові можливості підприємства (організації), наприклад, зміна профілю підприємства, радикальна зміна технології, розширення виробничих потужностей через створення нових підприємств у різних регіонах країни чи світу тощо.

У загальному вигляді стратегічне планування - це процес прийняття рішення стосовно того: «Що робити? Коли робити? Хто це буде робити? Якими методами, щоб забезпечити досягнення стратегічних цілей?».

Стратегічні завдання — це ті конкретні рубежі, на досягнення яких спрямована інноваційна діяльність, наприклад, розробка нового виду продукції (стратегічне завдання), яке в майбутньому забезпечить конкурентну перевагу (стратегічна ціль).

Отже, стратегічне планування полягає у визначенні і поданні через систему стратегічних цілей, завдань і курсу дій, картини бажаного стану підприємства в майбутньому.

Стратегічне планування порівняно з іншими його видами має певні переваги:

- заохочує (змушує) керівників усіх рівнів мислити стратегічно,
перспективно;

- здійснює цільову орієнтацію всіх учасників на досягнення генеральної
мети, спрямованої в майбутнє, на спільну розробку і виконання будь-якого
інноваційного проекту чи програми розвитку організації в цілому;

- веде до чіткої координації зусиль управлінської ланки на різних
рівнях організаційної структури;

- координація здійснюється як попереднє узгодження дій у підготовці
планів і як узгоджена реакція на перешкоди і проблеми, що виникають під
час виконання планів;

- змушує керівництво організації чітко визначати завдання кожного
структурного підрозділу, як і особисті щодо здійснення стратегічних цілей;

- веде до встановлення показників діяльності організації як об'єктивної
бази для ефективного контролю. Плани визначають бажаний і необхідний
стан функціонування підприємства як системи на певний період. Порівняння
фактичних значень параметрів із запланованими дає змогу оцінити діяльність
організації, динаміку руху до досягнення поставлених стратегічних цілей;

- сприяє посиленню взаємозв'язків і комунікацій між усіма ланками
інноваційного управління, між спеціалістами та керівниками, які обіймають
різні посади в організаційній структурі, розподілу відповідальності за
майбутню діяльність фірми;

- сприяє інформаційному забезпеченню учасників інноваційного
процесу; плани містять для кожного учасника важливу інформацію стосовно
цілей, прогнозів, ресурсів, строків і адміністративних умов здійснення
інноваційних процесів;

- змушує керівництво організації чітко реалізовувати функцію
мотивації учасників інноваційної діяльності; успішне виконання стратегічних
завдань і планів є об'єктом особливого стимулювання й основою для
взаємних розрахунків, що створює умови для продуктивної діяльності всіх
учасників;

- стратегічне планування — це єдиний засіб формального прогнозування
майбутніх проблем і можливостей, яке забезпечує вищому керівництву
спроможність створення планів на тривалий строк і дає основу для зниження
ризику в прийнятті рішень стосовно майбутнього.

Разом з перевагами стратегічне планування має її недоліки, серед яких важливими є такі:

о стратегічне планування не дає детального опису майбутнього, його результат — якісне описування стану, до якого має прагнути фірма у майбутньому, яку позицію повинна займати на ринку, щоб забезпечити конкурентоспроможність, у яких напрямах вести наукові дослідження;

о стратегічне планування поки що не має чіткого алгоритму розробки і реалізації плану;

о стратегічне планування часто пов'язане з недостатністю інформації для обґрунтування стратегічних рішень, що може призвести до завищування очікувань від нововведень;

о процес стратегічного планування потребує значних витрат ресурсів і часу порівняно з традиційним плануванням.

Інноваційна стратегія належить до рівня функціональних стратегій. Це означає, що вона разом з маркетинговою, виробничою, фінансовою стратегіями підприємство являє собою субстратегію загальної стратегії бізнесу. При цьому для деяких агресивних інноваційних підприємств стратегія в сфері інновацій є найбільш значимим елементом корпоративної стратегії. У кожному разі інноваційна стратегія підприємства повинна бути органічно пов'язана зі стратегією бізнесу та орієнтована на реалізацію загальних стратегічних цілей і принципів в інноваційній сфері.

М. Портер запропонував класифікацію конкурентних стратегій компаній, у рамках якої виділено два базові напрями досягнення конкурентних переваг.