Якісний аналіз. Для ідентифікації речовин на хроматографічних пластинках використовують коефіцієнт рухливості Rf(або Rf –фактор) і відносний коефіцієнт рухливості Rst.

Рис. 4.5. Хроматограма розділення трикомпонентної суміші: Н – висота підняття фронту розчинника; h1, h2, h3 – висота підняття плями речовин 1, 2 і 3.	Рис. 4.6. Типова хроматограма ідентифікації речовин у тонкому шарі сорбенту: 1 – речовина-свідок, 2 – досліджувана речовина.

У ТШХ величину R_f визначають як відношення відстані, пройденої центром зони речовини (h), до відстані, пройденої фронтом розчинника (H):

R_f =

Відносний коефіцієнт рухливості R_st дорівнює відношенню R_f випробовуваної речовини (Rf_i) до R_f речовини-стандарту (Rf_st) або відношенню відстаней, пройдених випробовуваною речовиною і речовиною-стандартом:

R_st = .

Величину R_st визначають у тих випадках, коли пробу і стандарт аналізують одночасно на одній пластинці.

При визначенні R_f дуже важко добитись відтворюваності результатів, оскільки вона залежить від активності сорбенту, площі зони, товщини шару, ступеня насичення камери, відносної вологості сорбенту і температури. Величина R_st є більш універсальною характеристикою, як і всі відносні характеристики утримування в інших видах хроматографії. Однак, часто для порівняння результатів розділення величин R_st недостатньо і необхідно додатково описувати особливості форми зони, її площу і форму фронту розчинника.

Як стандарт часто вибирають таку речовину, для якої у даних умовах R_f » 0,5. За хімічною природою стандарт вибирають близьким до досліджуваних речовин. При застосуванні стандарту величина R_st звичайно знаходиться в межах R_st = 0,1-10, оптимальні межі - 0,5-2.

Для надійнішої ідентифікації досліджуваних компонентів використовують речовини-«свідки» - еталонні речовини, присутність яких передбачається в досліджуваній пробі. Якщо R_f досліджуваного компонента збігається (дорівнює) R_f речовини-«свідка», то можна з достатньо великою ймовірністю твердити, що речовина-«свідок» присутня у досліджуваній суміші (рис.4.5).

Кількісний аналіз. Кількісне детектування в ТШХ проводять або безпосередньо на пластинці, або після видалення з пластинки випробовуваної речовини. Перший спосіб має переваги у тому випадку, коли аналізують велику кількість сполук, а другий – при аналізі обмеженої кількості компонентів. Речовину можна вимити з шару сорбенту на пластинці розчинником і отриманий розчин проаналізувати за допомогою тих чи інших методів (спектрофотометричним, газо-хроматографічним чи за допомогою ВЕРХ). Детектування безпосередньо на пластинці можна проводити візуально, а також вимірюючи флуоресценцію, площу зон або інтенсивність відбитого (пропущеного) світла.

Візуальна оцінка дозволяє в кращому випадку отримати напівкількісні (приблизні) дані, вона найбільш зручна у випадку чергування зон випробовуваних речовин і стандартів. Всі зони випробовуваних речовин повинні містити однакову кількість компонента, а зони стандарту – послідовне збільшення кількості. Після розділення порівнюють розміри зон речовини і стандарту і інтенсивність їх забарвлення і таким чином визначають кількість випробовуваної речовини.

Методи вимірювання флуоресценції застосовувані до флуоресціюючих речовин і сполук, з яких через відповідні перетворення можна отримати їхні флуоресціюючі похідні. Оскільки інтенсивність флуоресценції зони не залежить від її форми, то попередньо будують калібрувальний графік залежності кількості речовини від інтенсивності флуоресценції. Промисловість випускає спеціальні пристрої для проведення таких вимірювань.

Вимірювання площ зон є достатньо трудомістким процесом порівняння розміру зон. Площа зони – це не лінійна функція концентрації, однак графік залежності кореня квадратного з площі зони від концентрації переважно представляє пряму лінію. Якщо зона має чіткі межі, вимірювання можна проводити будь-яким методом: візуальним порівнянням з зонами стандартів, репродукуванням ручним або іншим способом зон з наступним зважуванням вирізаних проекцій, підрахунком площі за допомогою планіметра.

Кращим методом кількісного детектування в ТШХ є вимірювання пропускання світла пластинкою. Цей спосіб базується на поглинанні світла забарвленими або обвугленими зонами. Графік залежності поглинання світла від кількості речовини у зоні переважно лінійний. На цьому принципі базується робота денситометрів. Метод відбивання базується на тому ж принципі з тією лишень різницею, що вимірюють не пропущене світло, а відбите. Для вимірювання відбитого світла також використовують прилади.

Безпосередньо на хроматограмах кількісний аналіз можна проводити також спектрофотометричними методами за спектрами поглинання (фотоденситометрія) і за спектрами відбивання, а також флуориметричним, рентгенфлуоресцентним і радіометричним методами.

Останнім часом поширюється мікротонкошарова хроматографія, яка використовує пластинки розміром 6´6 см з товщиною шару 150-200 мкм, сорбенти з розміром частинок 2-5 мкм, шлях проходження розчинника до 5 см. Цим методом можна визначати залишкові кількості токсичних елементів у воді, відходах і тому він з успіхом може бути використаним при аналізі об’єктів навколишнього середовища.

Створений ТШХ-аналізатор, який дозволяє після розділення автоматично вимивати компоненти із шару сорбенту на пластинці для наступного визначення. Практикують використання комп’ютерів у складній детектуючій системі, а також зміни температури вздовж хроматографічної пластинки, градієнтне елюювання у процесі розділення тощо. Використання комп’ютерів дозволяє створити експресний і високоточний метод високоефективної тонкошарової хроматографії, повністю автоматизувати процес детектування з використанням спеціальних програм.