Вірусний гепатит С

Раніше цей гепатит відносили до гепатитів ні А ні В. Варіант цього гепатиту, який виникає під час трансфузій, назвали вірусний гепатит С.

Найбільш значущі шляхи зараження, при яких відбувається масивна передача збудника: переливання крові і ії продуктів (70% випадків посттрансфузійного гепатиту), ін’єкції, гемодіаліз, трансплантація органів. Роль статевого, трансплацентарного і перинатального шляхів зараження несуттєва. В 40% випадків не вдається встановити шлях зараження.

Вірус гепатиту С – HCV – РНК-вірус, відноситься до родини Flaviviridae, ø 55-65 нм.

Джерело інфекції – хворі люди.

Інкубаційний період 15-160 днів (в середньому 50 днів).

Патогенез. В якості основних механізмів пошкодження печінки при HCV інфекції розглядається пряма цитотоксична дія вірусу і імуно-опосередковане пошкодження гепатоцитів. Вірус реплікує також в клітинах системи мононуклеарних фагоцитів.

За клініко-лабораторними і морфологічними ознаками він схожий з гепатитом В, але перебіг у нього більш легкий. Інфекція в 85% випадків набуває хронічного перебігу. Розвиток жовтяниці спостерігається тільки в 25% випадків. Рівень трансаміназ підвищується помірно (до 15 разів). Нерідко бувають генералізовані позапечінкові прояви: шкірний васкуліт, синдром Шегрена, змішана кріоглобулінемія, мембранозно-проліферативний гломерулонефрит і ін.

Морфологічними критеріями хронічного гепатиту С є:

- переважання жирової дистрофії гепатоцитів над вакуольною,

- в синусоїдах знаходяться ланцюжки лімфоцитів і плазматичних клітин,

- в портальних трактах і на території печінкових часточок утворюються лімфоїдні фолікули зі світлими (гермінативними) центрами,

- явища фіброзу.

Небезпечність вірусного гепатиту С полягає в його досить частому безсимптомному перебігу, й у тому, що його хронічна форма найчастіше призводить до розвитку цирозу печінки по зрівнянню з гепатитами іншої етіології (його ще називають «лагідним вбивцею»).