Правове оформлення переходу України під протекторат Росії

8 січня 1654 р. у Переяславі зібралась Військова Рада, у якій брали участь також представники від міст України та усіх її соціальних верств. На ній було оголошено царську грамоту і багато її учасників погодилось перейти під протекторат Росії, щоправда, представників запорізьких козаків не було на Раді, та вони попередньо повідомили Б.Хмельницькому про свою згоду на російський протекторат. Рішення Земського Собору і відповідь на нього Переяславської Ради було усним договором Росії і України, який належало зміцнити церковною присягою, тож увечері 8 січня на Переяславському церковному соборі Б.Хмельницький і генеральна старшина присягнули на вірність царю, після чого посли вручили гетьману клейноди – хоругву і булаву, а також подарунки; 9 січня присягнули полковники, а потім і решта українського суспільства; щоправда, далеко не всі групи населення і не повсюдно виявили бажання дати присягу - відмовився присягати Київський митрополит (і заборонив усім громадянам давати присягу), кальницький полковник Іван Богун і полковник Іван Сірко та Уманський і Брацлавський полки. Характерно, що московські посли ухилились від присяги, мотивуючи це тим, що цареві не личить присягати народові.

Усний договір не задовольняв гетьмана і старшину своїм змістом, оскільки стосувався лише загальних положень входження України у підданство до Росії; тож, прагнучи домогтись від царя збереження їхніх прав і привілеїв та вольностей Української держави, а передусім реальної військової допомоги у боротьбі з Польщею, вони вимагали письмового договору і запропонували свої умови царю. Проект договору розроблявся довго і ретельно; він складався з 23 пунктів (статей), які грунтувались на усному договорі з Росією і викладались у вигляді чолобитного прохання, детально перераховуючи усі права і вольності України, козацтва та інших суспільних верств., а також містили прохання про усебічну військову допомогу Україні; при виконанні цих умов Україна погоджувалась перейти під протекторат московського царя і на знак підданства зобов`язувалась сплачувати данину. Цей чолобитний документ став проектом письмового договору з Росією, скріпленого підписом і печаткою Б.Хмельницького як “Статті Б.Хмельницького” (або “Просительні статті” чи “Прохальні пункти”, або Переяславський договір), що по суті передбачав своєрідний конфедеративний союз між Україною і Росією. 17 лютого 1654 р. повноважні посли України – генеральний суддя Самійло Зарудний і переяславський полковник Павло Тетеря – повезли цей документ до Москви і 14 березня передали його цареві, та він повернув його їм на доопрацювання. 21 березня царю було подано скорочений документ з 11 статей, цар і бояри розглянули його і супроводили кожну із статей своїм указом; і у такому вигляді як “Статті Б.Хмельницького” у редакції московського уряду, тобто козацька петиція із царськими резолюціями, документ став відомий як “Березневі статті” (“Московські статті”). 27 березня 1654 р. посли отримали їх та “Жалувану грамоту царя Олексія Михайловича Війську Запорізькому”, а також жалувані грамоти козацькій старшині і про передачу Чигиринського староства під гетьманську булаву. “Березневі статті” і 3 жалувані грамоти за своєю юридичною природою є ратифікаційними актами рішень Земського Собору від 1.10.1653 р. і Переяславської Ради від 8.01.1654 р., та російський уряд розглядав їх як договір.