Характеристика права України періоду народно-визвольної війни

Джерела права. У роки народно-визвольної війни почала створюватись національна правова система. Зміни у суспільно-політичному житті і соціально-економічних умовах у період війни відобразились у джерелах і окремих галузях феодального права України. Зберігали чинність більшість попередніх джерел права, крім тих, які утверджували панування магнатів, польської шляхти і католицької церкви у Речі Посполитій, - “Устава на волоки” 1557 р., “Ординація війська Запорізького” 1638 р., сеймові і королівські конституції тощо. Продовжував діяти Литовський Статут 1588 р., з якого було вилучено розділи і артикули, які визначали порядок створення і діяльності шляхетських станових судів; магістрати керувались також нормами магдебурзького права, зокрема “Порядком прав цивільних”, та іншими джерелами права. Без суттєвих змін залишились джерела церковного права.

Важливого значення набули правові звичаї, які регулювали порядок організації полково-сотенної системи, порядок організації і структуру козацького війська, у т.ч. порядок ведення бойових дій, порядок і основні принципи формування органів військово-адміністративної влади, судову систему і судочинство, частину поземельних відносин, правове становище окремих станів і груп населення. Найпоширенішою в адміністративних і судових органах при розв`язанні конретних питань вважалась формула “за попередніми правами і звичаями”. Навіть вводилось поняття “козацьке право” як сукупність норм звичаєвого права, що виникла у Запорізькій Січі, а згодом – сукупність доповнених і розширених гетьманською владою і у практиці судової діяльності військово-адміністративних органів.

Чільне місце серед джерел права посідали універсали – загальнообов`язкові письмові розпорядження адміністративно-політичного характеру, які видавались гетьманом, а іноді і полковниками. Гетьманські універсали були основним джерелом, яке затверджувало зміни у суспільному ладі і правовому становищі окремих станів, та єдиним джерелом, яке регулювало процес становлення окремих елементів Української державності. Універсали санкціонували і корегували звичаї, які визначали організацію і діяльність полково-сотенної системи управління; регулювали поземельні відносини, зокрема щодо розподілу землеволодінь і роздачі земель старшині у власність чи користування, про підтвердження права власності на маєтки, недоторканість майна феодалів і підвладність селян, встановлення повинностей і податків, а також видавались універсали з військових, адміністративних, зокрема про призначення на посади, питань та ін.

До джерел права належали і міжнародні угоди України, укладувані від імені гетьмана, які оформлювали і утверджували становище України як суб`єкта міжнародно-правових відносин та закріплювали процес розвитку і міжнародного визнання Української держави. До міжнародних актів належать і Березневі статті, які оформили входження України до складу Росії.

Цивільне право. Визнання попередніх прав передбачало збереження основних інститутів цивільного, кримінального, процесуального та інших галузей права. У цивільному праві з`явились нові правові норми внаслідок виникнення нового виду умовних землеволодінь – рангових земель, що передавались козацькій старшині за несення певної служби. Гетьманські і полковницькі універсали визначили правовий статус цих земель подібно до “держання” за литовським правом і “помість” за російським правом.

Значно розширилось правове регулювання зобов`язальних відносин, зокрема внаслідок ліквідації магнатського землеволодіння та передачі цих земель на ранг за службу чи в орендне користування. Інші інститути цивільного права суттєво не змінились.

Кримінальне право. Припинили дію правові норми, що встановлювали суворі покарання за злочини проти королівської влади, польсько-литовського магнатсько-шляхетського порядку управління, католицької церкви; тому система і види злочинів та мета і види покарань були спрощені. Натомість, з`явились нові склади злочинів – зрада повсталому українському народові, відмова надати допомогу під час бою, невиконання вимог військово-старшинської адміністрації, непокора чи нанесення шкоди козацькій старшині і духовенству. В умовах війни міри покарання стали жорстокішими, дисципліна козаків підтримувалась суворими покараннями за її порушення. Усіх зрадників страчували, зокрема, було страчено Худолія - ватажка козаків, які у 1650 р. повстали проти Б.Хмельницького, а також старшин, які наприкінці 1651 – на початку 1652 рр. створили опозицію Хмельницькому. Суворо карались напади на старшинсько-шляхетські маєтки. Попри те, смертна кара часто замінювалась штрафами.

Судочинство. У магістратських, ратушних, церковних, сільських і копних судах зберігався попередній процесуальний порядок розгляду кримінальних і цивільних справ. Судовий процес у генеральному, полкових, сотенних і курінних судах здійснювався за нормами звичаєвого права. Як засіб досудового слідства зберігалось шлякування (гоніння слідом). Засідання були публічними. Судові рішення і вироки можна було оскаржити у вищу інстанцію за підпорядкованістю, крім вироків, винесених за злочини, вчинені за умов бойових дій.

5. Входження України до складу Росії та його політико-правові наслідки

Історичні передумови переходу України під протекторат Росії

Ще К.Косинський і С.Наливайко ставили питання про перехід у підданство до Росії. Втікачам з України від польської влади і польських феодалів було дозволено проживати у прикордонній смузі – Порубіжжі, де вони селились слободами (зокрема, після поразки повстання Я.Остряниці повстанці заснували кілька слобод) і де згодом виникла Слобідська Україна. Однак, офіційно уряд Росіїі не висловлював свого ставлення до України, оскільки був пов`язаний Поляновським мирним договором з Польщею 1634 р., та 1648 р. обрав позицію вичікувального нейтралітету, фактично відмовившись від допомоги Польщі у її боротьбі проти України.Між Україною і Росією були налагоджені тісні торгівельні відносини – Україні було дозволено безмитно купувати у Росії хліб і сіль. Росія допомагала Україні зброєю і грішми та надалі надавала свої прикордонні землі вихідцям з України для поселення, а після укладення Білоцерківського договору російський кордон був відкритий для втікачів з України. З 1651 р. розпочався масовий перехід селян і козаків на Слобідську Україну, у 1652 р. туди переселився з-під Острога полковник І.Дзіковський разом з тисячою козаків із сім`ями, майном і худобою, і вони заснували селище Острогожськ. Царський уряд не забороняв донським козакам виступати у лавах українського козацтва, уперше загін донських козаків прибув в Україну на допомогу повстанцям вже у березні 1648 р.Упродовж 1648-1654 рр. Росія і Україна підтримували дипломатичні відносини – перше українське посольство на чолі з полковником С.Мужеловським відбуло до Москви у січні 1649 р. після блискучих перемог України над Польщею, а в Україну прибуло перше повноважне посольство з Москви на чолі з Г.Унковським і у ході переговорів у Чигирині 17-22 квітня 1649 р. встановило постійні дипломатичні відносини з Україною, які особливо активізувались з 1651 р. після розірвання Україною Білоцерківського договору з Польщею. Упродовж 1649-1654 рр. Б.Хмельницький надіслав до Москви 10 повноважних посольств, а Москва відправила в Україну 15 посольств і окремих посланців. Для остаточного вирішення питання про взаємовідносини Росії з Україною був скликаний у 1651 р. Земський Собор, який ухвалив впливати на Польщу лише дипломатичними методами, та патріарх Йосип благословив царя порушити мир, якщо Польща не піде на поступки. Наприкінці 1653 р. Росія доволі зміцніла для вступу у війну з Польщею, тож Земський Собор прийняв 1 жовтня 1653 р. рішення про розірвання з нею мирного договору та про прийняття під свій протекторат України, для здійснення чого цар Олексій Михайлович відправив в Україну повноважне посольство з 43 чиновників на чолі з боярином В.Бутурліним для передачі царської грамоти про рішення Земського Собору.