Етногенез, релігія та культурна спадщина туркменів

Корінне населення країни - туркмени. їх найдавнішими предками вважаються представники парфянської народності, яка виникла на основі племен Прикопетдагської підгірної рівнини, з якими змішались степові племена кочівників, що прийшли з півночі. Назва „туркмени", зафіксована ще VIII ст. согдійськими і китайськими джерелами, належала напівосілим етнічним групам, змішаним за мовною ознакою з індоєвропейським скотарським і землеробським населенням Хорасана, Хорезма, Горгана і Мавераннахра. З-поміж європейських предків туркменів слід назвати дахів, що мешкали на південно-східному узбережжі Каспійського моря. Крім того, у формуванні туркменського народу взяли участь тюркомовні племена. З VI ст. процес тюркизації місцевого населення посилився, що пов'язано зі встановленням влади Тюркського каганату - держави, що об'єднала скотарські племена західних огузів, які вважаються одним з етнічних джерел формування туркменського народу.

У кінці ХУП-першій половині XVIII ст. туркменські племена населяли майже всю територію сучасного Туркменистану, Мангишлака і Устюрта. Серед найбільш відомих туркменських племен зі своєю власною культурою були теке, ахал-теке, йомуди, салори тощо.

Туркменська мова належить до південно-західної тюркської мовної групи. Сформувалась на базі старотуркменської мови. Велика роль у її розвитку належить засновнику туркменської класичної літератури Махтумкулі, поетам-класикам XIX ст. - Сеїді, Зелілі, Кеміне, Молланепесу та ін. Поширені чисельні діалекти і говірки. У 1940 р. у Туркменії перейшли з латинізованого алфавіту на кириличну графіку, у 1999 р. відбулося повернення до латиниці. Згідно з Конституцією, державною мовою країни є туркменська, щодо російської мови, то вона не має жодного особливого статусу. У 1996 р. розпочалося переведення усього діловодства туркменською мовою. На підприємствах були створені комісії, керівники яких визначали рівень володіння державною мовою працівників і виносили вердикт про доцільність їх перебування на службі.

Керівництво республіки усвідомлює необхідність посилення соціальної захищеності російськомовного населення, оскільки в промисловості працює не більше 6% туркменів. Російськомовні працівники значно превалюють в газовому комплексі, який забезпечує близько 75% надходжень державного бюджету. Водночас політична вага російськомовного населення незначна, його представники залишились на керівних посадах лише в промисловості республіки.

Серед корінного населення республіки можна простежити тенденцію до зростання антиросійських настроїв та негативне ставлення туркменів до вірмені азербайджанців. Через загрозу масового виїзду російськомовних фахівців за межі республіки туркменське керівництво розровляє плани нарощування власного інтелектуального потенціалу, однак досягти цього за короткий термін навряд чи вдасться.

Попри інтеграційні процеси в туркменському суспільстві, племінна структура зберігається й донині, залишаючись вагомим фактором політичного життя суспільства. Туркмени, переважна більшість яких (70%* мешкає в сільській місцевості, зберігають традиційний спосіб життя і патріархальний уклад у побуті. У республіці один з найвищих на теренах СНД показник народжуваності, що дозволяє говорити про можливе подвоєння чисельності населення кожні ЗО років.

Сучасне туркменське суспільство поступово повертається до ісламу, але не як до релігії з її догматичними постулатами, а як до складової духовної культури і способу життя. Туркмени, зі слів С. Ніязова, ніколи не були фанатично релігійним народом, можливо й тому, що їх предки довгий час були язичниками. До ісламу тут були поширені тотемізм, анімізм, шаманізм, зороастризм. У VIII ст. населення було навернено до ісламу. З отриманням незалежності Туркменистан взяв курс на розбудову світської держави, що не заважає державній підтримці у відновленні та будівництві мечетей. Згідно з пропозицією Туркменбаші в школах введено вивчення історії ісламу і Корану. Туркменські студенти навчаються в мусульманських навчальних центрах Туреччини, Єгипту, Сірії, Саудівської Аравії, інших арабських країн. Лише за чотири роки (1995-1999* кількість мечетей в Туркменистані зросла з 16 до 250. Високою активністю в налагодженні контактів відзначаються ісламські кола Ірану, однак шиїтські релігійні діячі не можуть розраховувати на авторитет і вплив серед туркменів, переважна більшість яких є суннітами.

Від 1994 р. кожен ранок туркмена починався зі слів дикторів туркменського радіо і телебачення: „Аллах, благослови нашого вождя, збережи йому життя на довгі роки і сприяй йому в усіх його справах". Потім звучав гімн республіки і кожного туркмена просили виголосити клятву вірності батьківщині та її президенту такими словами: „Туркменистан - моя батьківщина, і, якщо я завдам збитків їй, нехай відсохнуть мої руки, якщо я скажу щось погане про свого президента, хай відсохне мій язик, якщо ж я зраджу свою батьківщину, то нехай припиниться моє існування".

Культура Туркменистану - сплав тисячолітніх традицій найсучасніших тенденцій світової культури. Важливим джерелом розвитку туркменської писемної культури і мистецтва є фольклор. Його найдавніші зразки дійшли до нас з трактатів античних авторів Геродота, Юстина, Страбона, Ктесія, зокрема, легенди про Томеріс і Ширака (VI ст. до н. є.*, Одатида і Заріадра, Рустама (V ст. до н. є.* та інші. Найпоширеніші види туркменського фольклору - епос, дестан. Предки туркмен мали свої легенди, перекази, пісні.

У період великого поширення в Середній Азії у Х-на початку XIII ст. бібліотек, тільки у туркменському Мерві їх налічувалося більше десяти. В одній з мервських бібліотек зберігалося близько 12 тисяч томів книг і рукописів, зроблених на

бавовняному папері, що виготовлявся у Самарканді. У Мерві знаходився й своєрідний науково-дослідний заклад - дивекуш, де вивчалися кращі методи щовківництва.

З туркменських племен вийшли великі поети ХУІ-ХУШ ст. Мухаммед Байрам-хан, Салирбаба ібн Салир Харідаті, Караджаоглан, Мірза Бархудар Туркмен. Творчість видатного поета й мислителя другої половини ХУІІІ ст. Махтумкулі Фрагі є зразком самобутньої народної туркменської літератури. Туркменський кожум'яка Махмуткулі став національним поетом свого народу. Його вірші просякнуті співчуттям до важкого становища трудящих, засудженням феодальних порядків і здирств знаті.

У ХУШ-ХІХ ст. туркменські поети стали продовжувачами літературних традицій східних класів. Серед них - Нурмухамед Андаліб, що написав широко відомий дестан „Лейлі і Меджнун", Абдулла Шабенде - автор „Шабехрам", Сейїнтазар Саїді - „Прощавай, Лебап", „Прощавай", „Хоробрі", Кеміне - майстер сатири, Молланепес з його дестаном „Зохре і Тахір".

До наших днів дійшли стародавні археологічні ансамблі, керамічні і глиняні вироби. З-поміж пам'яток архітектури вражають монумент-мавзолей султана Санджара (XII ст.* у стародавньому Мерві, мінарет у Куня-Ургенчі (XIII ст*, мавзолей Абу-Саїда Мейхенійського (ХІ-ХІУ ст.*, залишки мінаретів і мечеті в городищі Місріан (XII-XIII ст*.

В історії Туркменії було чимало особистостей, якими народ пишається донині. Це й родоначальник туркмен міфічний Огуз-хан, що правив 116 років за туркменським літочисленням, саме його іменем названі стародавні перекази про історичне минуле туркменського народу - „Огузнама", і духовний батько туркменів, автор безсмертного епосу про непереборний дух народу Горкут-ата -один з перших туркмен, що прийняв іслам, і засновник Парфянського царства Аршак, і останній правитель імперії сельджуків султан Санджар, праху якого туркмени поклоняються й донині, і поет Махтумкулі.

Головна ж заслуга туркменського народу, писав Туркменбаші, полягає в тому, що він подарував світові „чистокровних туркменських (ахалтекінських*скакунів, туркменські килими, самобутні національні строї і оригінальні національні прикраси, чисту білу пшеницю і овець сариджинської породи".