Конституційне законодавство в Західній Україні під Австро-Угорським пануванням (кін. ХІХ - поч. ХХ ст..).

У 1867 році австрійський рейхстрат (парламент) прийняв нову конституцію, яка перетворила Австрійську імперію на Австро-Угорську монархію та діяла до розвалу останньої у жовтні 1918 року. Вона дала всім народам в імперії широкі можливості для боротьби за владу в державі.

Структурно конституція складалася з низки окремих конституційних законів, що присвячувалися конкретним сферам суспільного регулювання: про загальні права громадян, про імперське представництво, про здійснення урядової влади, про встановлення імперського суду, про судову владу тощо.

Базовим був Закон про загальні права громадян, ухвалений 21 грудня 1867 року. Згідно з цим основним законом, проголошувалася рівність усіх громадян імперії перед законом, однакові можливості в зайнятті державних посад, свобода пересування, недоторканість приватної власності, таємниця листування, право подавати петиції і прохання, свобода слова і друку.

Законом про загальні права населення та постановою центрального уряду від 21 грудня 1867 року було визнано рівноправність усіх народів імперії, право кожного народу зберігати і плекати свої мову, звичаї, традиції, релігію.

В основному законі проголошено свободу зборів та організації політичних і громадських об’єднань. Це положення регламентували закони про об’єднання і про збори (15 листопада 1867 року). Вони значно спрощували й полегшували процедуру створення об’єднань.

До Конституційного закону про загальні права громадян було долучено низку законодавчих актів, виданих раніше. Зокрема, Закон про захист особистої свободи (27 жовтня 1862 року), в якому зазначалося, що ув’язнення особи може відбутися тільки відповідно до судового рішення. Громадянина могли затримати буз дозволу судових властей до 48 годин.

На основі конституції 1867 року, було прийнято ряд законів, що стосувалися таких важливих сфер громадського життя, як школа і церква. Контроль над школами передавався від церкви державним органам.

Окремий закон уточнював порядки щодо преси, розширюючи права видавців і посилюючи регламентацію функціонування цензури.

Дозволялися страйки, якщо їх було належним чином підготовлено й вмотивовано.