Земельне законодавство ЗУНРу.

Закон «Про вивласнення великих табулярних посілостей».Започаткував аграрну реформу на селі. Ним установлювався порядок конфіскації земель у великих землевласників. Націоналізовані землі переходили в тимчасове управління повітових земельних комісій, які розподіляли їх поміж селянами.

Остаточно врегулювати аграрні відносини покликаний був Закон «Про земельну реформу»від 14 квітня 1919 року, за яким передбачалося конфіскація земель поміщиків, церков, монастирів, різноманітних установ, а також набутих із метою спекуляції та тих, що не обробляли власники своїми силами. Націоналізовані землі переходили до державного земельного фонду. Саме з цього резерву земельними ділянками мали забезпечуватися безземельні та малоземельні селяни. Не мали права на отримання землі засуджені за дезертирство з лав української армії, за злочини проти Української республіки, її збройних сил, а також громадяни інших держав. Особам, що втратили землю внаслідок націоналізації, передбачалося відшкодування збитків. Без компенсації відбиралися землі:

1) власників, що воювали проти Української держави;

2) що становили державну власність Австро-Угорщини;

3) набуті спекуляцією в роки світової війни.

Врегулювання решти агарних питань відкладалося на розгляд майбутнього сейму.

76. Земельні відносини в УНР та в Українській державі гетьмана П. Скоропадського: порівняльна характеристика.

УНР:необхідність ліквідації приватної власності на землю (Перший Універсал), скасування приватної власності на землю та її передання всьому трудовому народові (Третій Універсал), необхідність ухвалення земельного закону, який ліквідував би приватну власність на землю і передав її трудовому народові без викупу (Четвертий Універсал)

Українська держава гетьмана П. Скоропадського:принцип підприємництва, приватної власності, повернення земельної власності поміщикам.

Концепція земельної реформи П. Скоропадського знаходить продовження у Правительственному повідомленні від 10 травня 1918 року. В ньому йдеться про те, що “неодмінною метою є задоволення потреб малоземельних і безземельних хліборобів. Правительство не зупиниться перед ніякими жертвами, аби утворити на Україні селянство здорове, забезпечене землею.”

Виважений та позбавлений революційного романтизму підхід спостерігається до приватновласницьких земель, які мають аграрну цінність. “Ті землі приватних власників, які необхідно...відмежувати без порушення сільськогосподарської культури, будуть викуплені державою та передані по необтяженій ціні потребуючим хліборобам.

До земельного законодавства Української Держави відносяться Закон “Проправо продажу та купівлю землі поза міськими оселями” від 14 червня 1918року (купівля-продаж, дарування землі, обмеження розміру земельної ділянки 25 дес), Закон “Про установлення земельних комісій, про чинності “Положения о землеустройстве” і деяких постанов про селянську землевласність і землекористування”, Статут губерніяльних і повітових земельних комісій, Статут тимчасових земельно-ліквідаційних комісій.

При Міністерстві Земельних Справ Гетьманського уряду була утворена аграрна комісія, яка розробила ґрунтовний Проект загальних підстав земельної реформи, але через швидке падіння гетьманської держави дана розробка не була втілена в життя.

Директорія УНР, яка прийшла на зміну режиму П. Скоропадського,повернулася до тих засад реформування земельних відносин, що були встановлені Центральною Радою. Уже 21 листопада 1918 року “Директорія...оповіщає що українські соціалістичні і демократичні партії доручили насамперед зробити таке...одібрати землю у поміщиків і передати її трудящим безземельним і малоземельним.”

У Розпорядженні Директорії УНР від 15 грудня 1918 року визнається, що “До повного вирішення земельної реформи Директорія УНР оголошує: всі дрібні селянські господарства залишаються в користуванні попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян.”

Основним нормативним документом став Закон про землю в Українській Народній Республіці від 8 січня 1919 року в основу якого був покладений відповідний Закон Центральної Ради. У Законі визначаються норми земельних наділів.