Зобов'язальне право у Великому князівстві Литовському.

Договори у Великому князівстві Литовському укладалися здебільшого письмово у присутності свідків. Судовий чиновник фіксував факт відсутності примусу з боку однієї зі сторін та засвідчував дієздатність контрагента.

 

Загалом зобов’язальні відносини не набули значного поширення. В умовах натурального ведення господарства найчастіше застосовувалися договори міни і дарування. З розвитком грошових відносин набув поширення договір купівлі-продажу рухомого майна. Нерухоме майно здебільшого здавалося в оренду або передавалося у заставу. Саме застава в Литовсько-Руській державі була провідною формою забезпечення зобов’язань. Перехід права володіння від боржника до кредитора забезпечував останньому повернення боргу, а право користування заставленим майном відкривало можливість отримання додаткових прибутків. Заставодержатель мав право розпоряджатися заставленим майном, але лише в рамках інституту перезастави третім особам. Перезастава могла здійснюватися тільки в обсягу боргу і на тих самих умовах, що й застава.

 

У разі передання маєтків у заставне володіння з ними відходили й рухомі речі, зокрема знаряддя праці, особи, що працювали чи проживали на території маєтностей.

 

Особливість заставного володіння Литовсько-Руської держави полягала в тому, що передаватися в заставу могли не лише особисті майнові права, а й державні посади. Правові джерела зафіксували непоодинокі факти передання в заставу прав старости чи міського війта.

 

Термін передання нерухомості в заставне володіння визначався за згодою сторін. За Литовським статутом заставлене майно не підлягало давності й не переходило у власність заставодержателя, а залишалося заставою довічно, аж до викупу боржником або його спадкоємцями.

 

Заставлену нерухомість володілець міг передавати у спадщину як за законом, так і за заповітом. Але якщо в договорі застави вказано про перехід права власності на нерухомість у разі невикупу, то кредитор от моменту закінчення терміну ставав її власником.

 

Рухомими речами дозволялося тільки володіти, але не користуватися.Наслідком невикупу речі в зазначений термін ставав її продаж із дозволу суду. Якщо виручені кошти перевищували борг заставника, то надлишок повертався останньому. Коли ж сума була меншою за борг, різниця стягувалася з решти майна заставника.

 

Договір застави рухомого майна укладався на невизначений термін. У такому разі заставодержатель завертався до суду, який призначав строк викупу, про що повідомлявся заставник. Якщо впродовж цього часу заставник не викупав річ, право власності на неї переходило до заставодержателя.








Дата добавления: 2015-03-09; просмотров: 1481;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.004 сек.