Тема: Використання мережі Internet. Основні служби Інтернету. Функціонування електронної пошти.
Итак, Вы в меню конфигурации модема. Нажмите «advanced setup» для продолжения. | ||
Нажмите «Wan» затем «add» для продолжения | ||
Установите следующие параметры: «PORT» 0 «VPI» 8 «VCI» 35 Нажмите «Next» для продолжения. | ||
На следующем экране выберите тип сетевого протокола: «PPP over Ethernet (PPPoE)» и режим инкапсуляции: «LLC/SNAP-BRIDGING». Нажмите «Next» для продолжения | ||
В поле «PPP UserName» необходимо вписать «szt» и в поле «PPP Password» так же вписать «szt» (Если у Вас лимитный тарифный план, то «PPP UserName» и «PPP Password» вводятся согласно полученным реквизитам) «Authentication Method» Выберите «PAP» Снимите флажок с чекбокса «bridge PPPoE Frames Between WAN» Поставьте флажок чекбокса «Enable Fullcone NAT» Нажмите «Next» для продолжения | ||
На следующих двух страницах ничего менять не надо. | ||
После того, как сделаны все настройки, в новом окне нажмите на кнопку «Save/Reboot» Нажатие сохранит настройки и перезагрузит модем.Подождите две минуты пока модем сохранит настройки. Нажмите «menegement» затем «Access Conntrol» и поставьте флажок чекбокса «ICMP-WAN» | ||
Проверить передачу данных можно, если в «командной строке»(запускается так: «Пуск-Программы -Стандартные-Командная строка) набираете команду: ping register.atnet.ru и смотрим ответы от сервера . Если поступают надписи «Превышен интервал ожидания для запросов», то необходимо проверить согласно верхних пунктов. Если «Ответ … и много цифр», то значит, передача данных работает и, возможно, нет денег на л/счету. Даже если баланс счета отрицательный Вы все равно можете открыть страницу register.atnet.ru | ||
Возможные проблемы Шумы в телефонной трубке - Неправильно включен сплиттер (Line-линия, Phone-телефон, Modem-модем) Соединение с Интернет не устанавливается - Убедитесь в правильности подключения модема к телефонной сети и к компьютеру, убедитесь в отсутствии параллельных телефонов до сплиттера. На модеме должны гореть индикаторы «LAN», «Power», «DSL», «Internet». Убедиться в правильности конфигурации модема и компьютера. Если: 1)отсутствует задолженность по оплате, 2)Вы убедились в правильности подключения телефонов к сплиттеру, модема к компьютеру и сплиттеру, настроек компьютера - то Вам необходимо обратиться в бюро ремонта 065 или в службу технической поддержки по тел. 650-150. Горячая линия Авангард (8182) 650-006* *Для абонентов ОАО «СЗТ» - звонок бесплатный | ||
Тема: Використання мережі Internet. Основні служби Інтернету. Функціонування електронної пошти.
1. Поняття Internet, функції, протоколи.
Internet – це всесвітня комп’ютерна мережа, яка об’єднує різні мережі та окремі комп’ютери (хост-комп’ютери від англ.. host – хазяїн).
Назва Internet (від англ. inter – між, net – мережа) говорить сама за себе, що це мережа мереж. Вона забезпечує обмін інформацією між комп’ютерами, що входять до неї, незалежно від їх типу і використовуваної операційної системи. Для того щоб усі комп'ютери мережі «розуміли» один одного, вони мають використовувати єдиний набір правил, що визначають спосіб обміну інформацією.
Якщо всі комп’ютери в мережі рівноправні, тобто, немає єдиною центру керування взаємодією комп’ютерів та єдиного пристрою для збереження даних, то така локальна мережа називається одноранговою. Все необхідне програмне забезпечення для функціонування такої мережі є в операційних системах типу Windows. Користувачі мережі можуть мати доступ до інформації на кожному комп’ютері, який називають робочою станцією.
Сервер - комп’ютер, який координує взаємодію робочих станцій та зберігає дані, призначені для використання всіма іншими комп’ютерами. Робочі станції називають клієнтами, з’єднання – мережею типу клієнт-сервер, а мережу багаторанговою. Не завжди сервером служить більш потужний комп’ютер, проте на ньому встановлено спеціальне програмне забезпечення (серверна операційна система).
Для опису взаємодії програмних та апаратних елементів мережі ПК використовують протоколи та інтерфейси.
Протокол — це сукупність правил обміну інформацією між комп'ютерами, встановлених за взаємною угодою.
Всі комп'ютери, що підключені до Internet, повинні використовувати одну й ту саму систему протоколів. Зараз для зв'язку в Internet використовується протокол TCP/IP Цей протокол був розроблений в 1983 році. Дата його створення вважається днем народження Internet, оскільки вперше з'явилася можливість включити в процес обміну інформацією різні мережі, кожна з яких використовує свій спосіб передавання інформації.
Фактично TCP/IP — це два протоколи: IP (скорочення від англ. Internet Protocol — міжмережевий протокол) і TCP (скорочення від англ. Transmission Control Protocol — протокол управління передачею). Протокол IP — це більш ранній варіант, розроблений для пересилання даних, упоряджених у пакети, між мережами. Система пакетної передачі інформації, або, як її ще називають, система комутації пакетів, була створена ще в 1968 р. її сутність полягає в тому, що ті повідомлення, які пересилаються по мережі, впорядковуються в пакети, що містять не тільки повідомлення, але й інформацію про маршрут: адреси комп'ютера-відправника і комп'ютера-одержувача (так само, як і при поштовому пересиланні повідомлень, листи вкладаються в конверти, на яких повинні бути зазначені адреси одержувача і відправника).
Функція Internet полягає не лише в тому, щоб зв'язати комп'ютери один з одним.
Основне завдання Internet — забезпечити користувача необхідною інформацією і послугами. Для цього використовується технологія клієнт/сервер (англ. client/server). Клієнт — це програма, що приймає інформацію і послуги, які надаються іншими програмами — серверами. Клієнти виступають у ролі споживачів, а сервери — у ролі постачальників. Комп'ютери, на яких запускають програми-сервери, повинні мати досить потужні ресурси, оскільки їм доводиться «пропускати через себе» великі обсяги інформації. Будь-який комп'ютер мережі може виступити в ролі клієнта, щойно на ньому буде запущена якась програма-клієнт.
Якщо всі комп’ютери в мережі рівноправні, тобто, немає єдиною центру керування взаємодією комп’ютерів та єдиного пристрою для збереження даних, то така локальна мережа називається одноранговою. Все необхідне програмне забезпечення для функціонування такої мережі є в операційних системах типу Windows. Користувачі мережі можуть мати доступ до інформації на кожному комп’ютері, який називають робочою станцією.
Сервер - комп’ютер, який координує взаємодію робочих станцій та зберігає дані, призначені для використання всіма іншими комп’ютерами. Робочі станції називають клієнтами, з’єднання – мережею типу клієнт-сервер, а мережу багаторанговою. Не завжди сервером служить більш потужний комп’ютер, проте на ньому встановлено спеціальне програмне забезпечення (серверна операційна система).
Для опису взаємодії програмних та апаратних елементів мережі ПК використовують протоколи та інтерфейси.
Доступ до Internet може отримати будь-який користувач комп'ютера, на якому встановлені модем і необхідне ПЗ. Для підключення до Internet приватних осіб, шкіл, інститутів і будь-яких інших установ існують спеціальні організації — провайдери (від англ. to provide — забезпечувати) послуг Internet. Якщо комп'ютер входить до складу локальної мережі (наприклад шкільної), що підключена до Internet, то необхідну для роботи в Inter net інформацію (адреса комп'ютера тощо) слід отримати в адміністратора мережі (людини, що керує роботою локальної мережі).
2. Система адресування в Internet
Кожний комп'ютер, підключений до Internet, повинен мати свою адресу. В Internet використовуються два типи адрес: цифрові або JP-адреси і доменні (від англ. main — область, сфера). Розглянемо структуру кожного з цих типів.
IP-адреса за смислом аналогічна поштовому індексу, що містить інформацію про місто (перші три цифри) і поштове відділення в ньому (інші три цифри). IP-адреса є послідовністю з чотирьох чисел, розділених крапками:
Наприклад: 198.162.201.204
Кожне з чисел займає 1 байт=8 бітів (через це число називається октетами), тобто може набувати значень від 0 до 255. Ліва частина IP-адреси визначає конкретну мережу в Internet і називається ідентифікатором мережі. Права частина визначає конкретний комп’ютер в цій мережі і називається ідентифікатором комп’ютера.
Але для сприйняття користувачем IP-адреса незручна. Людині краще працювати з іменами. Тому користувачі звичайно працюють із доменними адресами — унікальними іменами комп'ютерів у Internet. Доменна адреса, так само як і IP-адреса, складається з частин, розділених крапками. Але на відміну від IP-адреси, що уточнює місце призначення зліва направо, доменна адреса робить це у зворотному порядку — справа наліво: спочатку йде ім'я комп'ютера, а потім — ім'я мережі, в якій він знаходиться.
Щоб користувачам Internet було простіше зв'язуватись один з одним, весь простір її адрес розбитий на області — домени. Можливе також розділення за певними ознаками всередині домена. Доменна адреса комп'ютера включає в себе, як мінімум, два рівні доменів:
Ім’я комп’ютера | … | Домен другого рівня | . | Домен першого рівня |
Найправіший — домен першого рівня, наступний зліва — його піддомен — домен другого рівня тощо.
Домен першого рівня визначає країну або тип організації до якої належить комп'ютер. Існують визначені дволітерні скорочення для доменів країн. Наприклад, Україна — ua; Росія —ru; США — us; Франція — fr тощо.
Домени типів організацій звичайно мають трилітерні скорочення. Наприклад, університети та інші навчальні заклади — edu, урядові установи — gov, комерційні організації — com, провайдери послуг Internet — net тощо.
Домен другого рівня визначає організацію, яка володіє або керує мережею, що містить даний комп'ютер. У більшості випадків ім'я цього домену збігається з назвою відповідної фірми або її торговою маркою.
Ім'я комп'ютера вказує конкретний комп'ютер у мережі, визначеної доменами першого і другого (а можливо, і наступних)рівнів. Воно реєструється лише в цій мережі і тільки ця мережа «відповідальна» за передачу інформації конкретному комп'ютеру-адресату
Для того щоб мережевий комп'ютер «зрозумів», куди слід передати повідомлення, доменна адреса має бути перетворена на IP-адресу. Отже, десь в Internet повинні зберігатися таблиці відповідності доменних і IP-адрес. Звісно, що «звичайний» комп'ютер користувача мережі не може і не повинен знати всі ІР-адреси в Internet. Такі таблиці зберігаються на спеціальних серверах, які називаються DNS-серверами (скорочення від англ. Domain Name System — система доменних імен). DNS-сервери розкидані по всьому Internet. Кожний з них зберігає інформацію про велику кількість комп'ютерів в Internet і здатний миттєво перетворити доменне ім'я на IP-адресу. Якщо IP-адреса запитаного комп'ютера не відома даному DNS-серверу, він звернеться до найближчого DNS-сервера і далі за ланцюжком, доки потрібна адреса не буде знайдена. Весь процес забиратиме лише кілька секунд. Під час налагоджування комп'ютера для роботи в Internet користувач повинен указати адресу одного із DNS-серверів (таку адресу можна отримати у провайдера послуг Internet або в адміністратора локальної мережі).
3. Основні служби Internet
Internet надає багато послуг. Основними й найпопуляранішими з них є:
· електронна пошта,
· всесвітня інформаційна служба Web,
· служби, що забезпечують «живе» спілкування, аудіо- і відеомовлення в Internet.
Електронна пошта- або, як її ще називають, e-mail (від англ.electronic — електронна, mail — пошта) — популярний сервіс в інтернеті, що робить можливим обмін даними будь-якого змісту (текстові документи, аудіо-відео файли, архіви, програми), одна з перших служб розроблених для Internet, і одна з найбільш широко використовуваних. Її схожість із звичайною поштою полягає в тому, що вони обидві передають повідомлення з одного пункту в інший. Основною перевагою електронної пошти є її швидкість: електронний лист потрапляє в «поштову скриньку» адресата одразу ж після відправлення і зберігається там до прочитання.
Дата добавления: 2015-03-07; просмотров: 2369;