Учнівська молодь як об’єкт соціально-педагогічної роботи в професійно-технічних навчальних закладах.

Учні ПТНЗ – це юнаки та дівчата віком від 14-15 до 18 років, випускники основної або старшої загальноосвітньої школи, зараховані до ПТНЗ на навчання за програмами професійно-технічної освіти. Слухачі ПТНЗ – особи, зараховані до цього закладу на навчання за програмами курсової підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації.

Учні на час вступу до ПТНЗ ще не сформовані психологічно, фізіологічно, соціально, більшість вперше відірвалися від сім’ї, майже не готові до самостійної життєдіяльності, забезпечення умов життя без допомоги старших. Першокурсники в основному не володіють методикою набуття знань та практичних навичок, відчувають складності у входженні до нової групи однолітків, де сільські та міські діти живуть і навчаються разом, мають різне матеріальне забезпечення, неоднаковий рівень соціальної вихованості. Велика кількість контингенту учнівської молоді – це діти-сироти та напівсироти (соціальні, біологічні), з проявами девіантної, асоціальної поведінки, вихідці з педагогічно занедбаних і матеріально незабезпечених родин. Юність – період великих потрясінь, поганої емоційної адаптації і неврівноваженості, частої зміни настрою, коливань між активною цікавістю до всього оточуючого й апатією, веселістю та пригніченістю, самозакоханістю та скромністю (Дж. Холл,); етап сексуального збудження, тривожності, а інколи й особистісних відхилень (З. Фрейд); критичний період для психопатій, гострих проявів деяких властивостей характеру, які посилюють можливість психічних травм та девіантної поведінки (А. Лічко); період становлення індивідуальності, появи активного статевого потягу, пошуку партнера в інтимній сфері, знаходження свого місця в житті, вибору подальшого шляху (навчання, робота) (Е. Еріксон).

Тому особливу увагу в навчально-виховному процесі ПТНЗ необхідно приділяти організації сприятливих умов для соціальної адаптації учнів, які б враховували соціальні проблеми останніх.