Конституція як основний закон держави

Велика кількість існуючих у світі країн передбачає й існування великої кількості конституцій, які умовно можна класифікувати за відповідними критеріями на наступні види:

1) залежно від способу (форми) вираження конституції поділяються на: кодифіковані та некодифіковані.

Кодифіковані конституції - це, як правило, єдиний акт, що має всі ознаки основного закону та містить нормативний матеріал у систематизованій формі. Переважна більшість конституцій приймаються у вигляді кодифікованого акта. Наприклад, у ч. 1 ст. 6 Конституції Литовської Республіки 1992р зазначено, що "Конституція є цілісним актом...".

Некодифіковані конституції - це сукупність кількох нормативних актів, що регулюють головні питання конституційного характеру і мають всі ознаки основного закону, але містять нормативний матеріал у несистематизованій формі. Прикладом цього може слугувати Конституція Держави Ізраїль, яка складається з 11 основних законів про:

- Кнесет (парламент) 1958 р.;

- територію Ізраїля 1960 р.;

- Президента Держави 1964 р.;

- економіку держави 1975 р.;

- ізраїльські збройні сили 1976 р.;

- столицю Ізраїлю 1980 р.;

- судоустрій 1984 р.;

- контрольні органи 1988 р.;

- права людини 1991 р.;

- свободу вибору професії 1992 р.;

- Уряд 1992 р.

Також не мають конституції як єдиного кодифікованого акту Австралія, Великобританія, Сан-Марино, Лаос, Швеція;

2) за способом внесення змін, поправок і доповнень конституції поділяються на жорсткі та гнучкі.

Жорсткі конституції - це ті, текст яких важко змінити. Для цього в самому основному законі встановлюється особлива процедура. Існують і такі конституції, які практично неможливо змінити. Наприклад, у Конституцію Японії 1946 р. та Конституцію Королівства Данія 1953 р. з моменту їх прийняття не було внесено жодної поправки, а в Конституції Ірландії, США, Франції - внесена невелика кількість поправок. Наприклад, у Конституцію США 1787 р. за всі роки її існування було внесено понад 10 тисяч проектів поправок, проте прийнято всього 27 поправок. Причому перші 10 поправок були прийняті в 1789-1791 роках.

До жорстких конституцій належать всі кодифіковані конституції. Наприклад, за більшістю ознак Конституцію України 1996 р. можна визнати досить жорсткою. Така характеристика насамперед пов'язана з тим, що відповідно до ст. 159 зазначеної Конституції "законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 цієї Конституції". Згідно Рішенню Конституційного Суду України у справі щодо внесення змін до Конституції України від 9 червня 1998 р. ці висновки "є обов'язковими до виконання". Тим самим єдиний орган конституційної юрисдикції виступає в конституційній нормотворчості в ролі своєрідного "співавтора". Такого повноваження не мають конституційні суди інших держав, за винятком - Конституційного Суду Киргизстану.

Ступінь жорсткості конкретних конституцій забезпечується по-різному:

- виключно за рішенням парламенту, прийнятим на підставі голосування кваліфікованої більшістю у 2/3 голосів від конституційного складу парламенту. Іноді кваліфікована більшість може бути 3/5, 3/4 або 4/5 складу парламенту (Грузія, Китай, Кіпр, Ліхтенштейн, Македонія, Мальта, Монако, Португалія, Словаччина, Угорщина, Хорватія, Чорногорія, Чехія);

- повторним голосуванням (Білорусь, Гаїті, Греція, Естонія, Литва, Норвегія, Фінляндія, Швеція). Наприклад, у п. 3 ст. 110 Конституції Греції 1975 р. зазначено, що "після прийняття Парламентом рішення про перегляд Конституції, Парламент наступного скликання на своєму першому засідання приймає рішення щодо змісту переглядує-мих положень абсолютною більшістю голосів загальної кількості його депутатів";

- прийняттям змін до конституції новообраним парламентом у зв'язку з тим, що повноваження парламенту, який фактично прийняв рішення про необхідність внесення змін до конституції, достроково припиняється (Бельгія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди);

- після схвалення парламентом змін до конституції, з наступним затвердженням їх на загальнонаціональному референдумі (Австрія, Албанія, Андорра, Ірландія, Іспанія, Італія, Латвія, Молдова, Польща, Румунія, Сербія, Словенія, Таджикистан, Туреччина, Україна, Франція, Швейцарія, Японія). Наприклад, у ст . 98 Конституції Таджикистану 1994 р. зазначено, що "зміни і доповнення до Конституції вносяться шляхом проведення всенародного референдуму";

- у деяких федеративних державах після схвалення парламентом змін до конституції затвердження їх законодавчими органами суб'єктів федерації (Німеччина, США).

Ступінь жорсткості конституції, з одного боку, не впливає на її юридичну силу, а лише визначає юридичні можливості її зміни. З іншого боку, жорсткість конституції не є нездоланною перешкодою для її скасування.

Гнучкі конституції - це ті, в текст яких легко внести зміни. Тобто, ніяких особливих процедур для цього випадку не передбачено і конституція змінюється чи доповнюється в тому самому порядку, що і звичайні закони. У такий спосіб змінюються та доповнюються насамперед некодифіковані конституції Великобританії, Ізраїлю, Сан-Марино, Лаосу, Швеції. Деякі парламенти, враховуючи такий стан, часто пристосовують свої конституції до ситуацій, які складаються в країні на той чи інший час. Наприклад, у Конституції Республіки Індія 1949 р. за час її існування змінено сотні її положень;

3) існують конституції юридичні (формальні) та фактичні (матеріальні).

Юридична конституція - це основний закон держави, який пропонує те, що повинно бути. Однак під час застосування її приписів на практиці може скластися дещо інший порядок здійснення державної влади, ніж запропонований юридичною конституцією. Цей реальний порядок здійснення державної влади називається фактичною конституцією. Зазначені конституції можуть як збігатися, так і відрізнятися одна від одної. Наприклад, у Німеччині під час фашистського правління в 1933-1945 рр. продовжувала діяти Веймарська конституція 1919 р., проте більшість її положень повсякденно порушувалися, і вона фактично перетворилася на фіктивний документ.

В юридичній літературі вирізняють і інші види конституцій:

- за формою політико-територіального устрою країни конституції поділяються на унітарні та федеративні. У федеративних державах, крім федеральної (національної) існують також конституції суб'єктів федерації (штатів - у Бразилії, Мексиці, США, земель - у Німеччині, автономних республік - у Росії, кантонів - у Швейцарії). З урахуванням суб'єктів федерацій в світі діє понад 300 конституцій;

- за способом прийняття конституції поділяються на октроїрувані (прийняті під тиском демократичних сил одноособово монархом і даровані народу), народні (прийняті установчими зборами, парламентом або народом на референдумі) та договірні;

- за терміном дії у часі конституції поділяються на постійні та тимчасові. Постійність конституції означає, що в ній не встановлено хронологічних меж її дії. У більшості держав світу діють постійні конституції. Тимчасові конституції приймаються на встановлений строк або до настання певної події, що визначається історичними умовами та процесами, які відбуваються в окремих країнах. Тимчасовими конституціями були, наприклад, конституційна декларація Єменської Арабської Республіки 1974 р., конституції Об'єднаних Арабських Єміратів 1971 р., Судану 1985 р., Таїланду 1992 р., Південно-Африканської Республіки 1994 р. У 1949 р., як тимчасовий був прийнятий і Оснований Закон ФРН. У 1991 р. після об'єднання ФРН з НДР, була створена спільна комісія Бундестагу та Бундесрату щодо підготовки нової, постійної конституції об'єднаної Німеччини. Пропрацював декілька років, комісія дійшла висновку, що Основний Закон ФРН 1949 р. забезпечує стабільність в країні, повністю відповідає сьогоденню і тому немає потреби підготовки нової конституції;

- за формою державного режиму конституції поділяються на демократичні (які закріплюють принципи демократичної, правової, соціальної держави, демократичні вибори, права і свободи людини), авторитарні (які містять недемократичні положення, обмежують права і свободи людини, посилюють виконавчу владу) та тоталітарні (які закріплюють диктатуру певних сил);

- за формою правління залежно від порядку формування органів влади та обрання глави держави конституції поділяються на республіканські та монархічні.

Згідно наведеної класифікації Конституцію України 1996 р. можна охарактеризувати як кодифіковану, жорстку, унітарну, народну, постійну, демократичну, республіканську.