Основні показники економічної ефективності інноваційних проектів

Переважна більшість інноваційних промислових проек­тів передбачає випуск нової продукції. Прийняття рішення щодо втілення певного проекту в життя приймається після ретельного вивчення усіх чинників, що впливатимуть на йо­го реалізацію. Від цього залежать обсяги коштів, які потріб­но вкласти у проект і які можна буде отримати від реаліза­ції нової продукції протягом її життєвого циклу. Здебіль­шого реалізація інноваційних проектів вимагає значних фінансових вкладень, які інвестори очікують повернути. Обґрунтування можливості повернення витрат є основою роз­рахунку економічної ефективності інноваційного проекту.

Економічна ефективність інноваційного проекту визна­чається розміром доходів чи прибутку, отриманих за раху­нок реалізації інновації протягом життєвого циклу проекту.

При прийнятті рішення щодо реалізації інноваційного проекту слід враховувати вартість капіталу, залученого з різ­них джерел на різних стадіях життєвого циклу інноваційно-

го проекту, і очікуваний прибуток від реалізації інновацій­ної продукції. Схему життєвого циклу інноваційного проек­ту з урахуванням ймовірних джерел інвестування інновацій­ного процесу на різних його стадіях зображено на рис. 10.1.

При розрахунку економічної ефективності слід обов'яз­ково враховувати зміну вартості грошей у часі, оскільки від вкладення інвестицій до отримання прибутку минає чимало часу. З огляду на це необхідне дотримання таких принципів:

1. Оцінювання ефективності використання інвестова­ного капіталу здійснюється зіставленням грошового пото­ку, який формується в процесі реалізації інноваційного проекту, та початкових інвестицій. Проект вважається ефективним, якщо забезпечується повернення початковії суми інвестицій і обумовлена дохідність для інвлггора, що надав капітал.

2. Інвестований капітал і гроні^і потоки, які генерують­ся цим капіталом (отримані,.-*Д продажу нової продукції),зводяться до теперішнього розрахункового періоду, який зазвичай визначається роком початку реалізації проекту.

3. Процес дисконтування капіталовкладень і грошових потоків здійснюється за різними ставками дисконту, які визначаються залежно від особливостей інноваційних про­ектів. При визначенні ставки дисконту враховується струк­тура інвестицій і вартість окремих складових капіталу.

Основою дисконтування є поняття часової переваги, або зміни цінності грошей у часі. Це означає, що раніше одер­жані гроші мають більшу цінність, ніж гроші, одержані пізніше, що зумовлено зростанням ризиків і невизначенос­ті у часі. Тобто, дисконтування — це перерахунок вигод і витрат для кожного розрахункового періоду за допомогою норми (ставки) дисконту. Воно ґрунтується на використан­ні техніки складних відсотків. Так, інвестований під 10% річних один долар США через рік є еквівалентним $1,1 ($1 + 10% від $1), через 2 роки — $1, 21 ($1 + 10% від $1, 1), через три роки — $1,33 ($1 + 10% від $1,21) і т.д.

Приведення до базисного періоду витрат і вигод t-ro розрахункового періоду проекту здійснюється їх множен­ням на коефіцієнт дисконтування a_t, що визначається для постійної норми дисконту Е як:

a_t = 1/(1+E)^t

де t — номер кроку розрахунку,

Е – норма дисконту

З погляду інвесторів, сума, яку вони одержать у майбут­ньому, має тим меншу цінність, чим довше її доводиться че­кати, оскільки більшою буде сума втрачених за період очіку­вання доходів. Так, при однаковій відсотковій ставці 10% зобов'язання виплатити $1 через рік коштує сьогодні $0, 91 (1 поділити на 1,1 в ступені 1); через два роки — $0,83 (1 по­ділити на 1,1 в ступені 2 ), через три роки — $0,75 (1 поділи­ти на 1,1 в ступені 3 ), через десять років — лише $0,39.

Результат порівняння двох проектів з різним розподі­лом витрат і вигод у часі може істотно залежати від норми дисконту. У стабільній ринковій економіці величина нор­ми дисконту стосовно власного капіталу визначається де­позитним відсотком за вкладами з урахуванням інфляції та ризиків проекту. Якщо норма дисконту буде нижчою депозитного відсотка, інвестори надаватимуть перевагу банківським депозитам. Якщо норма дисконту істотно перевищуватиме депозитний банківський відсоток (з ура­хуванням інфляції та інвестиційних ризиків), виникне підвищений попит на гроші, а отже, підвищиться банків­ський відсоток.

Норма дисконту позичкового капіталу — відповідна відсоткова ставка, яка визначається умовами відсоткових виплат і погашен­ня позик.

За перехідної економіки, коли депозитний відсоток по вкладах не визначає реальної ціни грошей, для оцінюван­ня ефективності проекту норма дисконту визначається суб'єктом господарської діяльності з урахуванням альтер­нативних і доступних на ринку вкладень з порівнянним ризиком.

Використовувані на практиці методи оцінювання еко­номічної ефективності включають розрахунок кількох по­казників:

— інтегрального показника ефективності, розраховано­го на основі чистої теперішньої (дисконтованої) вартості;

— індексу рентабельності інвестицій;

— внутрішньої норми рентабельності (доходності);

— терміну окупності;

— точки беззбитковості проекту.

Чиста теперішня вартість ЧТВ (абоінтегральний ефект). Це різниця результатів і витрат за розрахунковий період, приведених до одного, як правило, початкового ро­ку, тобто з урахуванням їх дисконтування:

Рішення доцільно впроваджувати, якщо ЧТВ є пози­тивною. Найскладнішим у розрахунку ЧТВ є прогнозування величини грошових потоків, точність якого великою мірою залежить від зовнішніх умов господарської діяль­ності — рівня інфляції, зміни цін на ресурси, зміни попиту на продукцію внаслідок появи конкурентів тощо. Тому розрахунок ЧТВ слід супроводжувати аналізом чутливості проекту до ризику.

Аналіз чутливості — це техніка аналізу проектного ризику, яка показує, як зміниться значення чистого дис­контованого доходу (або чистої теперішньої вартості — ЧТВ) при заданій зміні вхідної змінної за інших умов. Ме­тод передбачає:

— визначення ключових змінних, які впливають на значення ЧТВ;

— встановлення аналітичної залежності ЧТВ від клю­чових змінних;

— розрахунок базової ситуації (встановлення очікува­ного значення ЧТВ при очікуваних значеннях ключових змінних);

— зміну однієї з вхідних змінних на потрібну величину (зазвичай на 10%), при цьому всі інші значення фіксовані; проводиться послідовно для всіх вхідних змінних;

— розрахунок нового значення та його зміни у %;

— розрахунок критичних значень змінних проекту та визначення найчутливіших з них; критичне значення по­казника — значення, за якого чиста теперішня вартість дорівнює нулю (ЧТВ = 0);

— аналіз отриманих результатів і визначення чутли­вості ЧТВ до зміни вхідних параметрів.

Аналіз чутливості простий у практичному застосуван­ні, але він розглядає вплив кожної змінної на результуючу величину окремо. Однак на практиці всі змінні впливають на результати реалізації проекту одночасно, погіршуючи або поліпшуючи результуючу величину.

Як правило, рішення про інвестування коштів в інно­ваційний проект приймають за наявності альтернатив­них варіантів проектів і їх зіставлення за вигідністю. Як­що величина ЧТВ виявилася позитивною для всіх альтер­нативних проектів, необхідно вибрати той, де ЧТВ буде більшою.

Індекс рентабельності інвестицій J_R. Це відношення приведених доходів до приведених на цю ж дату витрат, що супроводжують реалізацію інноваційного проекту.

Індекс рентабельності чітко пов'язаний з ЧТВ. Якщо ЧТВ позитивна, то індекс рентабельності J_R > 1, і навпаки. При J_R > 1 інноваційний проект вважається економічно ефективним, а якщо J_R < 1 — неефективним.

Цей показник доцільно використовувати для порівнян­ня кількох альтернативних проектів. За жорсткого дефі­циту коштів перевагу слід надавати тим проектам, для яких індекс рентабельності є найвищим.

Внутрішня норма рентабельності (ВНР). Показує ту норму дисконту E_R, за якої величина дисконтованих до­ходів за певне число років стає рівною інвестиційним вкла­денням у реалізацію проекту. Отже, норма рентабельності це таке порогове значення рентабельності, яке забезпечує рівність нулю інтегрально­го ефекту, розрахованого на економічний термін життя ін­новаційного проекту. Вона дорівнює максимальному від­сотку за позиками, який можна платити за використання необхідних ресурсів, залишаючись при цьому на беззбит­ковому рівні.

Термін окупності інноваційного проекту. Це пері­од, протягом якого додатковий прибуток, отриманий внаслідок реалізації інноваційного проекту, забезпе­чить повернення вкладених інвестицій. Його розраху­нок також базується на грошовому потоці з його дискон­туванням для приведення до початкової (теперішньої)

вартості. Необхідність такого розрахунку викликана ба­жанням інвестора впевнитися, що термін повернення інвестицій буде не надто великим, оскільки ризики ін­вестування в ринкових умовах є тим більшими, чим триваліший час їхньої окупності. За цей час можуть змі­нитися і кон'юнктура ринку, і ціни. Крім того, у галузях із високими темпами НТП поява нових технологій на час, коли інвестиції ще не окупилися, може швидко їх знеці­нити.

Період окупності інноваційного проекту розраховують за формулою:

Т_о = ПІ / Д

де ПІ— початкові інвестиції у проект; Д — прогнозні що­річні грошові доходи.

Оскільки щорічні грошові доходи змінюються протя­гом життєвого циклу інноваційного продукту, то розраху­нок слід робити на усереднену їх величину.

Є й інший спосіб розрахунку терміну окупності, який ґрунтується на постадійному відніманні від величини початкових інвестицій прогнозного річного грошового доходу у відповідному році. При цьому кожна наступна стадія розрахунку передбачає зменшення початкових ін­вестицій на величину доходу, враховану на попередній стадії розрахунку. Кількість стадій розрахунку, в яких отримано позитивну величину, дасть кількість цілих ро­ків окупності. Розрахунок закінчується, коли залишок початкових інвестицій буде меншим прогнозного річного доходу наступного періоду. Для останнього періоду мож­на визначити і кількість місяців, протягом яких інвести­ції повністю окупляться. Отже, другий спосіб є точнішим від першого.

Точка беззбитковості. Використовують її для визна­чення того обсягу нової продукції, який потрібно реалізу­вати на ринку за прогнозного рівня цін на неї, досягнення якого забезпечуватиме прибутковість проекту. Точку без­збитковості (критичний обсяг продукції) можна розрахо­вувати у натуральних одиницях за формулою:

V_крит = С_уп/(Ц_од-В_зм),

де С_уп— умовно-постійні витрати підприємства, грн., Ц_од— ціна одиниці продукції, Взм— змінні витрати на одиницю продукції, грн.

У вартісному вираженні критичний обсяг визначають за формулою:

V_кр,грн = С_уп/(1-m_зм),

де m_зм— частка змінних витрат у ціні продукції.

За наявності альтернативних варіантів реалізації про­екту приймають той варіант, який забезпечить більший запас фінансової міцності. Ним є різниця між прогнозним рівнем попиту на продукцію і критичним її обсягом.

Отже, якщо вказані показники свідчать про економіч­ну вигідність проекту у межах його життєвого циклу при прогнозних рівнях попиту і цінах на продукцію, то рішен­ня про інвестування може бути позитивним.

Оцінювання економічної ефективності інновацій, . спрямованих на зниження рівня виробничих витрат

Підприємства не часто вдаються до радикальних інно­вацій або реалізації масштабного інноваційного проекту. Значна частина інновацій носить поліпшувальний ха­рактер: спрямована на вдосконалення технічних засобів з метою зменшення трудомісткості виконання операцій, економію матеріалів (через використання дешевших за­мінників чи оптимізацію режимів оброблення вихідного матеріалу), енергії тощо. Впровадження таких заходів сприяє зниженню виробничих витрат, що важливо для підприємств, які реалізують стратегію мінімізації витрат або мають обмежені фінансові можливості. Як правило, такі інновації мають локальний характер і розробляють­ся силами працівників підприємства. Доцільність їх упровадження визначається порівнянням величини вит­рат за базовим і новим варіантом (у випадку альтернатив­них варіантів — за усіма альтернативами). Розрахунок здійснюють двома способами — за показником відносної економічної ефективності капіталовкладень (приведени­ми витратами) і за сукупністю показників річної еконо­мічної ефективності.

Показник відносної економічної ефективності капі­таловкладень. Використовується за існування кількох альтернативних варіантів інновації, причому реалізація інновації передбачає різнобічний вплив на виробничий процес, який полягає у зміні рівня витрат і в поліпшенні збуту продукції, що зменшує величину питомих витрат на її виготовлення. Критерієм вибору кращого варіанту є мі­німум приведених витрат:

З_і = S_i + E_н×K_i,

Де Si — поточні витрати з розрахунку на одиницю продук­ції (собівартість) за і-тим варіантом; K_i— питомі капіта­ловкладення за і-тим варіантом; Е_н— нормативний коефі­цієнт економічної ефективності капіталовкладень, який визначається як прийнятний для конкретного підприємс­тва рівень віддачі від вкладеного капіталу і не може бути нижчим від ставки банківського відсотка. Як правило, цей показник застосовується для порівняння інновацій, що не передбачають великих капіталовкладень; в іншому разі використовується методика розрахунку показників інно­ваційного проекту.

Якщо порівняння здійснюється для нового процесу і старого (базового), то можна розрахувати і економічний ефект від упровадження інновації, який буде дорівнювати різниці приведених витрат за старим виробничим проце­сом і новим.

Показники річної економічної ефективності.Вони охоплюють умовно-річну економію витрат, фактичну еко­номію витрат та річний економічний ефект.

Умовно-річна економія витрат — оцінює величину прогнозованої економії від упровадження новацій. Вона розраховується як різниця між валовою річною еконо­мією за усіма можливими напрямами і додатковими витра­тами (якщо вони є), пов'язаними із модернізацією облад­нання.

1. Валова річна економія витрат. Залежно від сутності інновації охоплює економію заробітної плати, економію матеріалів, економію умовно-постійних витрат.

а) економія заробітної плати — наявна за використання нового способу виконання робіт, який потребує менше часу, ніж старий:

Е_зп = (r₁-r₂)×(1+Д/100)×(1+Н/100)×В₂,

де р₁ і р₂— розцінки на операцію відповідно до і після впровадження інновації; Д і Н — відповідно відсоток до­даткової заробітної плати і нарахувань на заробітну плату; В₂— річний обсяг випуску продукції після впрова­дження інновації;

б) економія витрат матеріалів — розраховується у разі застосування дешевшого замінника (зміна ціни матеріалу) або нового способу оброблення матеріалу, завдяки чому зменшуються його питомі витрати:

Е_М = (Н₁∙Ц₁-Н₂∙Ц₂) В₂,

де Н₁ і Н₂— норми витрат матеріалів на одиницю продук­ції відповідно до і після впровадження інновації; Ц₁ і Ц₂— ціна одиниці матеріалу.

в) економія умовно-постійних витрат — розраховується у разі збільшення обсягу продажу продукції, виготовленої із застосуванням інновації (інновації маркетингового ха­рактеру, інновації, що поліпшують якість продукції тощо):

Е_уп = (УП₁-УП₁∙в/а)= В₂

де УП₁ — умовно-постійні витрати на одиницю продукції до впровадження інновації; в — індекс зміни умовно-пос­тійних витрат; а — індекс зміни обсягу продажу продукції.

2. Додаткові експлуатаційні витрати. Наявні за збіль­шення вартості основних засобів внаслідок їх модерніза­ції. Враховують зміну витрат на амортизацію обладнання, його утримання та експлуатацію і на електроенергію (мо­же бути зменшення витрат):

а) зміна витрат на амортизацію обладнання та на його
утримання і експлуатацію:

З_ам = (К₂-К₁∙В₂/В₁)/100∙N_a,

З_уе = (К₂-К₁∙В₂/В₁)/100∙Н_уе,

де К₁ і К₂ — вартість основних засобів до і після впроваджен­ня інновації; N_a — норма амортизації, %; Н_уе— норма ви­трат на утримання та експлуатацію обладнання, %; В₁ — річний обсяг випуску продукції до впровадження інновації.

б) зміна витрат на електроенергію:

З_ел = (П₂-П₁)-Т_р-k_з-Ц_е,

де П₁ і П₂ — потужність встановлених електродвигунів до і після впровадження інновації; Т_р— річний фонд робочо­го часу обладнання; k₃— коефіцієнт завантаження облад­нання у часі; Ц₃ — ціна однієї кВт/год. електроенергії.

Тоді умовно-річна економія витрат дорівнює:

ΔС = Е_зп + Ем + Е_уп - З_ам - З_уе - З_ел

Перевищення прогнозної економії над додатковими витратами свідчить про доцільність реалізації запропоно­ваного інноваційного рішення.

Фактична економія витрат. Розраховується шляхом приведення умовно-річної економії до періоду використан­ня інновації в даному році за формулою:

Е_ф = (ΔС·n)/12

де п— кількість місяців до кінця року з моменту впрова­дження інновації.

Річний економічний ефект. Визначається приведен­ням капітальних витрат до поточних протягом умовного року за формулою:

Е_р.ек. = ΔС – Е_н - ΔК,

де ΔК— додаткові капіталовкладення, пов'язані з реаліза­цією інновацій; Е_н— показник нормативної економічної ефективності, величина якого залежить від прийнятного для підприємства рівня віддачі від капіталовкладень (як правило, для устаткування достатнім є рівень 15%, тобто Е_н = 0,15).

Розрахунок останнього показника необхідний у разі впровадження інновацій технічного характеру, амортиза­ційний період яких перевищує один рік.

Зниження рівня виробничих витрат може служити під­ставою для встановлення нижчої ціни на продукцію підпри­ємства (за умов прийнятного рівня рентабельності це підви­щуватиме конкурентоспроможність продукції і може збільшити попит на неї). Тоді річний економічний ефект складатиметься як із економії приведених витрат, так і з додаткового прибутку, отриманого внаслідок збільшення обсягів продажу продукції. Формула для його розрахунку у такому разі матиме такий вигляд:

Е_р.ек. = ΔС + ΔП-Е_н·ΔК,

де ΔП — додатковий прибуток, отриманий підприємством внаслідок збільшення обсягу продажу продукції.

Наведена методика може застосовуватися і для визна­чення ефективності інновацій, спрямованих на підвищення якості продукції. Як правило, це супроводжується зростай» ням виробничих витрат (за рахунок підвищення складності виконуваних робіт, використання дорожлиі* матеріалів то­що). Однак поліпшення якості цг^укції збільшує її спо­живчу вартість, що підвищує іібпит на неї і дає змогу ви-робнику встановлювати вищу ціну. Обсяг виручки зроста­тиме, що зумовлює зростання прибутку. Розрахунок річ­ного ефекту здійснюють аналогічно, хоча матиме місце не економія витрат, а їх збільшення, тому АС матиме від'єм­не значення.

Отже, ефективність реалізації організаційно-техніч­них інновацій локального характеру, які не потребують значних інвестицій, може бути визначена з деяким набли­женням (яке не враховує зміни попиту на продукцію про­тягом терміну використання інновації) за допомогою по­казників умовно-річної економії та річного ефекту.

Оцінювання ефективності придбання і продажу ліцензій

Часто інновації запозичуються підприємством через придбання ліцензій. Доцільність такого рішення має бути обґрунтованою, оскільки підприємство виходить на ринок із продукцією, яка вже на ньому є, і доводиться ділити ри­нок із конкурентами.

Економічне обґрунтування придбання ліцензій. Пе­редбачає врахування таких аспектів:

1. Ліцензійна угода як комерційний документ пере­важно має компенсаційний характер. Це означає, що за придбану в іншій країні ліцензію треба виплачувати лі-цензіару винагороду у формі одноразового (паушального) платежу (ПП) і періодичних відрахувань (роялті) від вар­тості продукції, виготовленої за ліцензією, величину яких слід враховувати при розрахунках. Паушальний платіж є, по суті, фактичною ціною ліцензії. Виплата у формі такого платежу є капіталізацією роялті, тобто його достроковою виплатою. ПП практикується при передаванні ліцензій ра­зом із поставками технологічного обладнання, при прода­жу ліцензії маловідомій фірмі та при небажанні ліцензіата допустити контроль над виробництвом ліцензійної про­дукції та ін. В ПП більше зацікавлений ліцензіар.

2. Економічний ефект від придбання ліцензії визна­чається не за один рік, а за весь запланований період ви­робництва продукції за ліцензією. Необхідність цього обумовлена тим, що економічні переваги ліцензіата об­межені терміном морального старіння технічних нова­цій, а також тим, що використання ліцензії пов'язано з платежами, розмір яких, як правило, суттєво змінюєть­ся в часі.

3. Не завжди можливо дотримуватися правила тотож­ності варіантів, які порівнюються за їх натурально-речо­вим складом. Тому економічний ефект від використання ліцензії розраховують як різницю абсолютних ефектів (чистого прибутку) від використання продукції за ліцензі­єю і на основі власних розробок.

4. Необхідно здійснювати перерахунок валютних вит­рат відповідно до внутрішніх цін.