Тема 10. Господарство провідних країн світу після Другої світової війни.

План:

1. Економічні наслідки Другої світової війни.

2. План Маршалла.

а) Відродження післявоєнного господарства країн Західної Європи;

в) Програма відродження Німеччини ( реформи Л. Ерхарда)

3. “Зворотній курс” Доджа-Шоупа в Японії.

4. Економічні прблеми сучасного етапу.

До нової світової війни призвели ряд причин серед яких найголовнішою є забуття умов Версальської мирної угоди, всебічна підтримка з боку США та інших західних країн німецького реваншизму, мілітарізація економіки Германії. Важливе значення мали і найгостріші протиріччя імперіалістичних країн в боротьбі за лідерство.

Друга світова війна стала найбільшою економічною катастрофою за всю історію людства. В неї було втягнуто більше 60 держав з населенням приблизно 80% жителів землі, військові дії йшли на території 40 держав. Людські жертви становили біля 55 мільйонів чоловік, інвалідами залишилися більше 100 мільйонів чоловік, сукупні витрати воюючих держав становили приблизно 960 мільярдів доларів США. Майже всі країни – учасниці вийшли з війни економічно знесиленими.

Економіка західноєвропейських країн мала деформовану мілітаризацією структуру виробництва, розірвані зв’язки між промисловістю і сільським господарством, між галузями, фінансами, торгівлею. Виробничі фонди потребували оновлення і значних капіталовкладень, у всьому відчувався гострий дефіцит. Картину доповнювала зростаюча інфляція, нестійкість європейських валют.

Фактично країни Західної Європи за рахунок власних ресурсів могли забезпечити свої потреби в кольорових металах на 30–40%, паливі – на 10%, зерні, вовні – на 40%, основних продуктах харчування – на 10–15%.

США – єдина країна, знаходячись в географічному віддаленні від театру воєнних дій, змогла використати економічну кон’юнктуру на свою користь. Промислове виробництво в країні за роки війни подвоїлось, в 6 разів зросла алюмінієва промисловість, в 16 разів літакобудування, а виробництво штучного каучуку – аж в 400 раз. США виробляли ²/₃ світового промислового виробництва і мали біля ²/₃ світового запасу золота. Таким чином США було єдиною країною яка могла допомогти країнам, що найбільше постраждали від воєнних дій. І США виступили в якості своєрідного спонсора. Була розроблена програма “відновлення і розвитку” Європи, яка стала носити ім’я її офіційного автора – генерала Дж. Маршалла, колишнього начальника генштабу США, в 1947 році призначеного на посаду державного секретаря США.

План було прийнято в квітні 1947 року американським конгресом як “Закон про допомогу іноземним державам”. (Влітку 1947 року на етапі його розробки СРСР виступив проти реалізації такого плану і умовив ряд східноєвропейських країн не підтримувати його.)

Планом передбачалось на протязі чотирьох років надати допомогу європейським країнам у розмірі приблизно 17 млрд. доларів (²/₃ цієї суми – на долю Великобританії, Франції, Італії, ФРН а самій Західній Німеччині в 1-й рік було виділено допомогу на суму 2,422 млрд. USD).

Всі поставки ділились на три частини (види):

· Предмети першої необхідності (продукти харчування, одяг, паливо) – гроші від реалізації йшли на покращення дефіциту, державного бюджету та інфляції;

· Промислове обладнання;

· Сировина, с/г машини, запчастини, промтовари.

Найбільшу долю в поставках склали промтовари, паливо, добрива (до 70%), але в цілому план передбачав допомогу у створенні умов для власного відродження країн, швидкого розвитку європейської торгівлі, укріплення валюти, досягнення прискореного випуску продукції через міжгалузеву кооперацію. Формою забезпечення європейської кооперації стала Організація Європейського Економічного Співтовариства. Все це сприяло лібералізації торгівлі, платежів, координації інвестиційних процесів тощо. (До складу ОЄЕС входило 16 держав, всі, яким надавалась допомога через план Маршалла).Утворення ОЄЕС стало імпульсом до європейської інтеграції.

Програму відбудови Європи було виконано. Довоєнного рівня було досягнуто на початку 50-х років. Висока результативність плану Маршалла пояснюється і поєднанням його з власними економічними програмами відродження Західних Європейських країн.

При всій різноманітності національних економічних програм відродження вони мали спільні риси. Серед них:

· Формування об’ємного державного сектору (у Франції, Великобританії, Італії, Австрії, ФРГ та інш.) в промислово-виробничій сфері та в інфраструктурі;

· Розробка і прийняття фінансових та кредитних заходів, стимулювання приватних інвестицій;

· Встановлення контролю над цінами та зарплатою;

· Прийняття до уваги значення такого елемента планування як короткострокового, середньо та довгострокового прогнозування (у більшості країн Західної Європи, США, Японії).

Серед особливостей треба відмітити наступне:

Великобританія. Уряд, очолений лейбористом Етллі (липень 1945 р.) розпочне реформи спрямовані на перехід до “демократичного соціалізму”. Для підтримки зайнятості проводиться часткова націоналізація базових галузей економіки (енергетичної, транспортної, кам’яновугільної, сталеплавильної) та інфраструктури, до кінця 40-х років було націоналізовано більше 20% промисловості. Націоналізовані були також Англійський банк, авіакомпанії з аеропортами, автомобільні шляхи. Лейбористський уряд діє за принципами короткотермінової кейнсіанської політики. Досить суттєвими були заходи щодо підтримки фунта стерлінгів (заморожувалась заробітна плата, високі податки, обмеження споживання через карткову систему.)

В 60–70-х роках політика лейбористів залишається незмінною. Іде подальший процес втручання держави в економіку (чого традиційно не відбувалось за всю історію становлення і розвитку капіталізму у Великобританії). В 70-х роках в руках держави крім банків, підприємств чорної металургії, транспорту знаходяться 95,1% акцій найбільшої автомобільної компанії “Бритіш мотор лейленд корпорейшн”, 62,5% – акцій електротехнічної компанії “Феранті”, 93,5% – виробництва сталі, значна частка електроенергетичної системи, радіо та телеграфного зв’язку. Держава активно використовує різноманітні форми економічного і адміністративного втручання (регулювання) в бюджетну і фінансову політику, проводить політику примусового регулювання заробітної плати, обмеживши зростання спочатку на 2,5 – 3,5%, а потім зробили спробу взагалі заборонити її ріст). В кінці 70-х інфляція становила 15%. В середині 70-х років настає криза в текстильній, будівельній промисловості, росте безробіття, падає рівень життя, росте борг країни.

Все це означало кризу системи і методів регулювання економіки за рецептами Д.М.Кейнса.

Вихід з кризи треба було шукати в принциповій перебудові системи державно–монополістичного регулювання. Такий шлях знаходить уряд консерваторів (торі), який очолює з травня 1975 року Маргарет Тетчер (нар. 1925 р.).

В галузях грошового обігу, фінансів, банківської справи уряд проводить монетаристську концепцію жорсткого обмеження грошей в обігу. Важливий напрямок діяльності – боротьба з інфляцією (відмінено контроль за цінами, зарплатою, обмежені займи приватного сектору). З метою стимулювання капіталовкладень робиться акцент на непряме оподаткування замість прямого, яке скорочується на 3,5 млрд. фунтів стерлінгів (тягар перекладається з виробника на споживача). Значно скорочуються державні витрати на внутрішні потреби. Все це дає позитивні наслідки: 1982 –1983 рр. – темпи інфляції скорочуються до 5%, пізніше – до 3% в рік. З 80-х років уряд Тетчер приступає до великомасштабної компанії по денаціоналізації державних підприємств, обмеження на експорт знімається. Великобританія стає найбільшим вкладником капіталів в економіку США.

Франція в післявоєнні роки стає батьківщиною капіталістичного планування та програмування. В 1946 році тут створюється Генеральний комісаріат з планування. До початку 60-х років виконуються три плани: (1947–1953 рр.) – модернізація національного сектора і відновлення господарства країни; (1954–1957 рр.) – укріплення конкурентноздатності приватних фірм; (1958-1961р.р.) – перехід від “пртекціонізму” до “відкритої економіки. В 60-ті роки було взято курс на створення фірм гігантів європейського типу.

В грудні 1958 року президентом Франції обирають генерала де Голля (1890-1970р.р.) . При ньому приймається нова конституція, яка заклпдає правові основи П’ятої Республіки. (I республіка – 1789–1794 (Парижська Комуна); II – 1848–1852; III – 1875 (конституція) – після Парижської Комуни 1871р. і до кінця XIX ст.; IV – 1946–1958 рр. ; V – з 1958 р. по теперішній час). За 4 роки розв’язуються найгостріші проблеми колоніальної політики, структурна перебудова зосереджується на розвитку автомобільної, авіаційної, атомної, нафтопереробної, хімічної галузей промисловості, формуються центри аерокосмічної, ядерної, електронної промисловості. Значна увага приділяється аграрному сектору. В кінці 60-х років Франція виходить на друге місце в світі по експорту с/г продукції (після США), стає єдиним постачальником зерна в Західній Європі. Країна позбавляється зовнішньоторгового дефіциту.

В січні 1960 року – новий франк (=100 старим), чому сприяло ряд заходів по оздоровленню фінансової системи. Політика голлізму дозволила вийти країні на одне з провідних місць в світовій економіці, проводити незалежну політику, зробити впевнений крок до Європейської інтеграції. Пізніше політика “дирижізму” була замінена ліберальною концепцією економічного розвитку (по мірі того як монополії укріплювали своє положення, державне втручання слабшало).

Німеччина (з жовтня 1949року – ФНР). Втрати країни перевищили втрати у I-й світовій війні. Зруйновані міста, села, залізниці, автомобільні шляхи, порти. Масове безробіття, знецінення грошей, нестача продовольства. Все це пом’якшується лише завдяки допомозі США у відповідності до плану Маршала. Країна поділена на чотири окупаційні зони. В цій ситуації оздоровлення економіки потребує рішучих заходів. Активні пошуки концепції економічного відродження приводять до формування і впровадження ідеї соціального ринкового господарства, автором якої був міністр економіки Баварії професор Людвіг Ерхард (1897 – 1977 рр.).

Першими і головними заходами господарської реформи Ерхарда були :

· Грошова реформа (21.06.1948р. – рейхсмарка була об’явлена не дійсною. Замість них кожен громадянин отримував 40 нових дойчемарок, потім добавлялося ще по 20);

· Вільні ціни (через три дні після грошової реформи скасовується адміністративне регулювання і контроль за цінами);

· Підприємництво (цьому сприяла кредитна і податкова політика).

Внаслідок цих мір прямо на очах зникає “чорний ринок”, магазини заповнюються товарами, інфляція практично не відчувається, люди замість турбот про пошуки продуктів, турбуються про їхнє виробництво. Споживач знову стає “королем” ринку. Кроки реформи можна розбити на наступні фази: 1фаза – (1948–1949 рр.) – грошова та цінова реформи; 2 фаза – (1950–1951 рр.) – ріст зайнятості нарощував потужність виробництва; 3 фаза – (1952 р.) – припинення росту цін; 4 фаза – (1953–1954 рр.) – зростання продукту праці, ріст обсягів виробництва, ріст заробітної плати при стабільних цінах. 1953 рік було названо роком споживача. В 1954 році ФРН вдвоє перевищує рівень виробництва 1936 року, а в середині 50-х виходить на друге місце після США по обсягу золотих запасів. ФРН стала передовою країною Західної Європи, займає провідні місця серед країн спільного ринку (ЄЕС) – на початку 60-х років на її долю приходилось 60% виробництва вугілля, приблизно 50% виплавки сталі, 40% всього експорту і 35% імпорту ЄЕС.

Сьогодні “німецьке чудо” несе достаток на прилавки, доступні кожному громадянину Німеччини. За денний заробіток німець може придбати 2 двокасетні магнітофона, чи 12 джинсів, або 10 кг свинини.

Японія – програла війну, капітулювала 2 вересня 1945 року, була окупована американськими військами. Економіка знаходилась в стані хаосу (промисловість приблизно 29% від рівня 1935-1937р.р., в 1948 р. цей рівень становить 52%). План Маршалла не передбачав допомоги Японії. Рівень інфляції сягав 1500% в 1952 році від рівня 1945 року, не допомогла і грошова реформа 1946 року.

США прагнули в цьому регіоні опертися на Гомінданівський Китай та ці наміри здійснити не вдалось через встановлення в Китаї влади комуністичної партії і утворення 1 жовтня 1949 року КНР (внаслідок поразки армії Чан Кай-ши). США бере інший курс, так званий “зворотній”. Мета “зворотнього курсу” – забезпечення стратегічного союзу з Японською буржуазією і перетворення Японії в “майстерню Азії”. Програму цього курсу розробив Д. Додж – радник командувача окупаційними військами генерала Макартура.

Головною із демократичних реформ став розпуск холдінгових компаній (дзайбацу), які тримали акції закритих вертикальних концернів, була здійснена демонополізація економіки (розукрупнені гігантські промислові, торгові компанії), вводиться обмеження на злиття фірм, взаємне тримання акцій. Закладаються основи конкурентної економіки, проводиться земельна реформа (утворення вільних мілких фермерів).

В 1950 році за рекомендаціями Доджа (на той час керуючий Детройтським банком) здійснюється бюджетна реформа. Ставиться під контроль емісія грошей, збитковим підприємствам не надаються субсидії, підприємствам і банкам дозволяється вести операції на зовнішньому ринку. Реформа дозволила зняти контроль над цінами, спинити інфляцію. В японській економіці утверджуються ринкові стосунки, при цьому зберігається державна, приорітетна підтримка приватного сектору. Пріорітети з часом міняються. Якщо в 50-і роки в центрі уваги знаходились базові галузі (металургія, хімія, гідроенергетика, суднобудування), то в 60-х роках – автомобільна, нафтопереробна. Темпи приросту ВНП становили до 11% в рік. В рамках реформи Доджа діяв повний державний контроль за всією системою зовнішньоекономічних зв’язків (обмеження іноземних капіталовкладень і заохочення імпорту технологій). Ці та інші заходи захищали промисловість Японії від зовнішньої конкуренції, руйнівних валютних дефіцитів. Контроль діяв 22 роки. Поступова лібералізація – ще 10 років. В наслідок всього вище перерахованого Японія за 30 років із розбитої, покаліченої держави перетворилась у велику економічну державу, яка займає одне з перших місць у світі по розвитку продуктивних сил, науково–технічному потенціалу, накопиченому багатству, рівню життя.

США. Як відмічалося, з II-ї світової війни вийшли наймогутнішою державою. Відразу після війни економіка країни була швидко переорієнтована на випуск мирної продукції, на забезпечення більшої зайнятості населення, збільшення мінімуму зарплати, будівництво дешевого житла. Політика холодної війни сприяла великим державним замовленням на воєнну продукцію, росту державних замовлень сприяв і план Маршала. Ці плани та ця політика забезпечили зростання зайнятості, модернізацію промисловості, ріст заробітної плати.

В 50-і роки – війна в Кореї, яка була програна. Загинуло 55 тис. американців. Післявоєнна криза 1953 та 1957 років спричинила такі негативні наслідки:

· Скорочення золотих і валютних резервів;

· Збільшення внутрішнього боргу;

· Скороченя соціальних витрат;

· Втрата динамізму розвитку, а в деяких галузях на початку 60-х років і відставання.

Цим негативним фактам сприяв розпад колоніальної системи, утворення нових незалежних держав, куди потік капітал із США (що для економіки США не було корисним). Другим моментом, що підривав могутність США, було утворення двох нових промислових центрів у світовій економіці – Європейське економічне співтовариство (1957 р.) та Японія. Товари цих країн проникають на ринки США. По таким показникам, як обсяги виробництва і обсяги експорту ОЄЕС перевищила США у 50-83-х роках у 2 рази, Японія – у 8 разів.

На початку 80-х років в економічній сфері США відбуваються трансформації. Соціалдемократичні реформістські моделі замінюються неоконсервативними. Ініціатором їх стає Рональд Рейган (президент США 1981-1985рр.; 1985-1989 рр.).

Теоретичною основою курсу Рейгана стає концепція пропозиції, ефективністі виробництва. Ця концепція базується не на витратах, як це передбачає кейнсіанська модель, а на заощадженнях і тому декларує необхідність скорочення споживацького попиту, росту збережень. Непомірні податки в умовах вільного руху товарів стали однією з причин утечі в 70-і роки капіталів за кордон, росту безробіття, падіння потужностей.

Політика Рейгана (“рейганоміка”), побудована на рецептах неоконсерваторів, привела до того, що головну увагу в галузі державного регулювання стали приділяти монетаристській політиці, відпустили ставку процента у вільне плавання. І вона сама знайшла собі рівноважний рівень і досить високий – 20%. Це призвело до того, що в США направився потік капіталу із інших (в основному розвинених) країн, а це дало можливість стимулювати, оживити економіку США. Крім того це стало причиною гальмування інфляції.

Важливою особливістю політики реформ Рейгана було надання податкам провідної ролі у фіскальній політиці. Широкомасштабне зниження податків зробило економіку США привабливою. Були зняті обмеження на інвестиційний бізнес комерційних банків США. Всі ці заходи дозволили оздоровити економічну ситуацію в країні і заложили основи для тривалого економічного росту.