Принципи експериментального дослідження психіки
Особливістю психологічного експерименту, як зазначав один із засновників експериментального методу в Росії й Україні Микола Ланге, є його суб’єктивно-об’єктивний характер.
Олена Бондарчук посилаючись на М. Ланге так пояснює цю особливість. 3алишаючись об’єктивним у своїх основних характеристиках (характер подачі впливу, засоби реєстрації зовнішніх проявів психіки тощо), психологічний експеримент обов’язково містить суб’єктивний компонент – суб’єктивні переживання, стани, характеристики об’єкта дослідження, які необхідно пояснити і адекватно інтерпретувати, співвіднести з чинниками, що їх зумовили.
Тому виникло кілька підходів до розуміння особливостей організації експерименту в психології: інструментальний (функціональний) підхід Лева Виготського, який виявив опосередкованість розвитку вищих психічних функцій знаками; діяльнісний підхід Олексія Леонтьєва, згідно з яким психіка, свідомість досліджувалась в експерименті як суб’єктивний продукт цілеспрямованої активності, діяльності; генетико-моделюючий підхід Григорія Костюка, згідно з яким «досліджуване психічне явище або функція спочатку конструюються у вигляді моделі певної діяльності, а потім актуалізуються через спеціальні способи організації активності людини».
Основне завдання психологічного експерименту Сергій Рубінштейн вбачав у тому, щоб зробити доступним для об’єктивного спостереження істотні особливості внутрішнього процесу. 3 цією метою психологу необхідно підібрати ситуацію, в якій зовнішні дії адекватно відображали б внутрішній психологічний зміст ситуації для суб’єкта.
На основі цих підходів вітчизняні дослідники виокремлюють такі групи принципів експериментального дослідження психіки: загальні(детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку, об’єктивності, системності або цілісного вивчення психічних явищ, сутність яких розкривається в загальній психології) і спеціальні, серед яких, зокрема, формулюють:
· принцип репрезентативності об’єкта дослідження з метою забезпечення можливості поширення експериментальних результатів на великі групи людей;
· валідності (від англ. validity – дійсний, такий, що має силу) – обґрунтованості ступеня співвіднесення експериментальних процедур як з базовими теоретичними поняттями, предметом дослідження, так і з експериментальними даними, отриманими іншими дослідниками, що дає можливість вважати отримані експериментальні результати й висновки достовірними;
· надійності (або, за Робертом Готтсданкером, внутрішньої валідності) експериментальних даних, що передбачає організацію таких експериментальних умов, які забезпечують точність виміру психічних явищ таким чином, щоб згодом можна було узагальнити і поширити їх на інших людей;
· інваріантності результату експериментального дослідження психіки, що обумовлює відносно стійкий зв’язок між експериментальним впливом і певною відповіддю (реакцією) об’єкта дослідження, задає принципову відтворюваність результатів дослідження;
· ізоморфізму, що обумовлює існування співвідношення між зовнішньою, предметно-практичною і внутрішньою психічною діяльністю, і дозволяє поряд з об’єктивним вивченням зовнішніх факторів отримати об’єктивну інформацію про внутрішні, суб’єктивні фактори – властивості психіки суб’єкта;
· єдності теорії, експерименту і практики, що стверджує необхідність забезпечення тісного зв’язку між практикою, яка визначає проблеми психології, методами дослідження і теорією, що розвивається на базі накопичених у експериментальних прикладних дослідженнях даних, які є для теорії як джерелом інформації, так і засобом перевірки її істинності;
· проектування (активного моделювання, відтворення форм психіки в особливих умовах).
Реалізація останнього принципу, наприклад, представлена у підході Петра Гальперіна до формуючого експерименту як засобу управління психікою, коли відбувається цілеспрямоване формування розумових дій через перехід від зовнішньої діяльності (яка об’єктивно спостерігається і регулюється) до внутрішньої (яка об’єктивно управляється).
Дата добавления: 2015-02-28; просмотров: 1675;