Договори давньоруських князів із Візантією.

Історію дипломатії схід, слов'ян і їхньої д-ви — Київської Русі — можна умовно поділити на три періоди: додержавний (кінець V — сер. IX); ранньодержавний (II пол. IX - XI); часів удільної роздробленості д-ви (XII — XIII). Саме в XI — XII ст. дип. діяльність набрала виразних рис, з'явились перші постійно діючі дипломати, які, втім, поєднували зовн.-політ, службу з іншими держ. справами. Разом із тим, про послів і посольську службу історики мають підстави говорити вже на поч. X ст. У преамбулі першої відомої науці дип. угоди Давньоруської держави з Візантією 907 перелічені посли київ, кн. Олега, які представляли самого государя, ін­ших князів і бояр.

Міжнар. перетрактації велись на різних рівнях. Найбільш відповідальні посольства часом очолю­вали великі князі (кн. Ольга 946 уперше в істо­рії Давньої Русі попрямувала з мирним посоль­ством до Константинополя; у його складі було чимало купців). Звичайно, купці не лише на Русі, ч и у інших країнах доби раннього середньо­віччя найчастіше виконували посольську службу. Лише з перебігом часу, із кінця XI посольські функції почали перебирати довірені люди князів, ближні бояри, старші дружинники, священики та ін.

Стосунки перших давньоруських князів з Візантією радше на військовому рівні, ніж на рівні договорів, тому говорячи про них варто було б сказати про їхні військові походи:

860р – похід Київського князя (можливо Аскольда) на Царгород

907р – Олег здійснює похід на Царгород і після довготривалої облоги йому дають великий відкуп, Олег символічно прибиває свій щит на воротах Цареграду

914р – йде на Царгород, але зазнає поразки

944р – угода з Візантією про торгівлю (менш вигідна, ніж Олегові)

Зв’язки з Візантією значно покращила Ольга. Не зважаючи на її відмову вийти заміж за їхнього князя Костянтина Візантія врешті надсилає своє посольство до Києва. Святослав же у свою чергу отримує пропозицію йти на війну з дунайськими болгарами, які захопили Балканський півострів, що тоді був під впливом Візантії, але вийшло так, що Візантія сама мала сплачувати данину. Врешті Болгарію захопила Русь, чим В. була вкрай занепокоєна, що і призвело до того, що вони поставили свого ставленика на престол, а Русь мала відмовитися від Болгарії, бо війська були розбиті В.Стосунки з Візантією, щоправда і суперницькі теж, підтримувалися на протязі всього їх існування. Русько-візантійські дого­вори 907, 911 і 944 дозволяють судити і про статус руських послів, і про вигоди, якими вони корис­тувались у Візантії (відповідно візантійські — на Русі).

Із тексту русько-візантійського дог-ру 907 (вписаного до «Повісті временних літ», так само, як угоди 911, 944 і 971) відомо, що посли вру­чали государеві країни, яка їх приймала, вірчі грамоти. Це джерело описує саму процедуру ратифікації міжпар. дог-ру: руські посли брали клятву вірності з візантійського імператора, а візантійські — з руських князів та їхніх дру­жинників. Історію дипломатії Київської Русі вчені по­чинають з першої точно відомої дати: 839, коли посольство від «хакана русів» (якогось руського князя, найімовірніше київського) відвідало ко­роля франків Людовіка в Інгельгеймі.

Та початком держ. дипломатії Русі вважають 860, коли руський флот під командуванням київ. кн. Ас-кольда напав на Константинополь і примусив імп. Михаїла сплатити контрибуцію та укласти вигідний для Русі мир. Так Русь вийшла на сві­тову політ, арену. Через півстоліття наступник Аскольда на київ, престолі Олег об'єднав руські Північ і Південь, започаткувавши Давньоруську державу, що її історики називають Київською Руссю. До історії Олег увійшов завдяки пере­можному походові 907 на Константинополь й укладенню надзвичайно вигідного для його д-ви дог-ру з Візантією, яким забезпечувались виключні права для руських купців і дипло­матів у Візантії, а візантійських — на Русі. На­ступник Олега Ігор також здійснив два походи на Константинополь (941 і 944), проте успіху не досяг; відповідно мирна угода з Візантією була менш вигідною, ніж укладена Олегом. Дружина Ігоря Ольга, що заступила його на київ, престолі, відвідала Царгород 946 на чолі мирного по­сольства й уклала союзний договір з імперією, що зблизив обидві країни. Ольга прагнула навіть поріднитися з імп. Константином (одруживши сина Святослава з його донькою), проте одер­жала відмову. Син Ольги Святослав спілкувався з Візантією з позиції сили, провівши дві війни (969-71) у її володіннях. Здобувши кілька пере­мог, врешті-решт успіху він не досяг, задоволь­нившись мирним дог-ром (971), менш вигід­ним для Русі, ніж укладений Ольгою.