Дипломатія Святослава.

Святослав Ігоревич (поч. 930-х, Київ - 972) — великий князь київський, єдиний син Ігоря Рюриковича і Ольги. Прийшов до влади 964, змінивши на престолі матір Ольгу. Зосередився на зовнішній політиці: 964 здійснив похід у межиріччя Волги і Оки, звільнив від хозар і приєднав до Київської держави племена в'ятичів; у 965 завдав нищів­ного удару Хозарському каганату, що пере­шкоджав півд. та схід, торгівлі Русі, далі поширив владу на землі ясів (осетинів, аланів) і касогів (черкесів); у 968-69 руські дружини знову напали на Хозарський каганат і знищили його. Але головним напрямком зовн. політики С. за­лишався півд., візантійський. 966 спалахнула війна між Візантією й Болгарією, імп. Никифор Фока попросив допомоги в С. «Повість вре-менних літ» сповіщає, що 967 руське військо увійшло до Болгарії, розбило її військо і отабо­рилось у Подунав'ї, в Переяславці (останнім часом історики ототожнюють його з Преславом Великим, однією з столиць середньовічної Болгарії). Послаблення Болгарії було вигідно Візантії, та вона не хотіла утвердження Русі на Дунаї. 968 на Київ напали печеніги, ймовірно, підбурені Візантією, тому С. спішно повернувся й відігнав печенігів, але потім повернувся до Подунав'я. С. прагнув зберегти над ним конт­роль, про що свідчать записані в «Повісті временних літ» слова князя, що Переяславець є серединою його землі. Перед другим походом до Болгарії провів адмін. реформу, посадивши Ярополка намісником в Києві, Володимира — в Новгороді, Олега — в Овручі. Восени 969 знову з'явився в Подунав'ї; на той час болгари від­воювали Переяславець і витіснили руські залоги з дунайських фортець. Навесні 970 С. перейшов у наступ на Візантію, спустошив Македонію і Фракію, завдав низку поразок грекам, але вони зупинили його військо на підступах до Констан­тинополя; влітку 970 сторони підписали мирну угоду. Та навесні 971 новий візантійський імп. Іоанн Цимісхій раптово її порушив, перейшов Балкани і ударив на Преслав, де перебував загін руського війська, а далі обложив військо С. у Доростолі. С. не зміг вирватись із міста і підписав мир з імператором 971р. Він зобов'язався залишити Болгарію, не воювати з Візантією й надавати їй допомогу військом. За це Іоанн випустив С. з воїнами з Доростола. Восени 971 С. із залишками війська досяг дніпровських порогів, де йому перепинили шлях печеніги. С. зазимував у степу, а навесні 972 потрапив у засідку і загинув у бою з ордою хана Курі

У 957 р. син Ігоря та Ольги Святослав досяг повноліття і став фактично великим київським князем. Проте Ольга до самої смерті (964 р.) залишалася радницею свого сина. За заслуги перед Київською державою і християнством княгиню Ольгу пізніше було канонізовано.

Святослав ще більше зміцнив позиції Київської держави, розгромивши Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в'ятичів, придунайські міста, Тьмутаракань, Прикубання, здійснивши вдалий похід на Болгарію.

Задля зміцнення влади київських князів на землях племінних князівств Святослав провів адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, — в Овручі, де були сильні сепаратистські настрої, а позашлюбного сина Володимира послав правити від свого імені в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від Києва.

У 968 р. Святослав знову спробував посилити свій вплив на Балканах, організувавши другий болгарський похід. Але на цей раз йому не поталанило. Після тримісячної оборони у м. Доростолі Святослав був змушений підписати мир з Візантією, зрікшися своїх володінь на Балканах. Повертаючись на батьківщину (972 р.), на острові Хортиця князівське військо натрапило на печенізьку засідку і цілком загинуло. Поліг і сам Святослав.

Як і його попередники, Святослав посилив позиції Русі на важливих торговельних шляхах, зміцнив кордони і підніс міжнародний авторитет своєї держави.