Різновекторна дипломатія Данила Галицького
Данило Галицький (1201, Галич - 1264, Холм) — князь волинський і галицький, старший син Романа Мстиславича та його 2-ї дружини Анни. У вересні 1211 бояри посадили Д. Г. на княжіння в Галичі, проте незабаром вигнали його. Д. Г. змушений був повернутися до Угорщини. 1214 Андрій II і Лешек уклали в Спіші угоду про розподіл Галицької землі: Угорщині дісталась більша частина з Галичем, Польщі — менша з Перемишлем; тоді ж Андрій II заволодів Галичем. Король посадив у Галичі свого сина Ко-ломана, а Лешек захопив ще й частину Волині. Із допомогою матері Д. Г. добився від Лешека для себе з братом волинських міст Тихомля й Перемишля, 1214 або 1215 Д. Г. і Василько сіли у Володимирі-Волинському. 1219 в Галичі, вигнавши звідти угрів, вокняжився Мстислав Мстиславич Удатний; поріднившись із ним, Д. Г. розпочав об'єднання Волині. Він вигнав поляків із Зах. Волині (1222 уклав мир із Лешеком), допоміг Мстиславу відстояти Галицьке князівство від угрів і поляків. Д. Г. взяв участь у битві з монголами на Калці в 1223, показавши себе хоробрим воїном і вмілим полководцем; був там поранений. 1227-28 Д. Г. і Василько оволоділи Луцьком, Пересопницею та Чорто-рийськом; їх разом із Берестям Д. Г. віддав братові Васильку. По смерті Мстислава (1228) Д. Г. почав відновлювати свою владу в Галицькій землі. 1230 — галицьке віче закликало його зійти на стіл і він вигнав із міста угорського королевича Андрія, якому Мстислав перед смертю за намовою бояр передав Галич. Боярство продовжувало протистояти Д. Г, спираючись на допомогу Угорщини та протиставляючи йому спочатку Олександра Всеволодича белзького, далі Ростислава Михайловича чернігівського. 1234 Д. Г. переміг Олександра, але 1235 разом із союзником Володимиром Рюриковичем київським був розбитий біля Торчеська найнятими Михайлом Всеволодичем половцями. 1238, вигнавши Ростислава, Д. Г. вокняжився в Галичі й відновив на час Галицько-Волинське князівство свого батька Романа. Навесні 1238 відібрав у добжиньських рицарів волинське місто Дорогичин. Цілісність відновленого Д. Г. князівства порушилась після навали орд Батия (1241), бояри знову збунтувались і закликали в князі Ростислава Михайловича. У битві поблизу Ярослава влітку 1245 Д. Г. завдав вирішальної поразки Ростиславу, підтримуваному галицьким боярством, угорським і польським військами. Остаточно зломивши опір боярства, налагодивши стосунки з Угорщиною та Польщею, Д. Г. зробив Галицько-Волинське князівство сильним і багатим. Він відновив зруйновані монголами міста, звів нові могутні фортеці, серед яких Кременець і Холм, поставив перед собою завдання об'єднати Русь для відсічі Орді й уклав союз із володимиро-суздальським кн. Андрієм Ярославичем. Але 1252 Андрій був змушений тікати до Швеції від навали посланої із Сараю «Неврюєвої раті». Позбавившись єдиного союзника на Русі, Д. Г. сам виступив проти Орди, 1252-58 неодноразово воював із монгольським воєначальником Курем-сою та перемагав його. Із метою одержання допомоги від Заходу, Д. Г. вступив у переговори з папською курією (див. Галицько-папські переговори сер. XIIIст.) і 1253 прийняв королівську корону в Дорогичині від посла папи Інокентія IV, який декларував хрестовий похід проти монголів. Але похід не відбувся, і Д. Г. не впустив до свого князівства католицьких місіонерів, після чого відносини з курією обірвались. Д. Г. мав великий авторитет на Русі та в Європі, брав участь у війні за австр. престол 1252-53; посадивши у Відні свого сина Романа, здійснював успішні походи на Чехію та Польщу, Литву й землю ятвягів, неодноразово виступав арбітром у міжусобицях польських і литовських князів. Проте 1258 з Орди на місце Куремси прислали Бурундая з величезним військом, Д. Г. довелось підкоритися та зруйнувати укріплення майже всіх галицьких і ВОЛИНСЬКИХ МІСТ.
Дата добавления: 2015-02-28; просмотров: 1267;