Надання екстреної психологічної допомоги постраждалому населенню внаслідок надзвичайної ситуації

Психологічний захист населення є одним з пріоритетних напрямків роботи в умовах НС, оскільки допомагає в критичний момент екстремальної ситуації постраждалому населенню, родичам загиблих, очевидцям події відчути підтримку, емоційний захист, розділити біль втрати, зменшити прояви негативних психоемоційних станів та інколи навіть і запобігає виникнення соціального напруження в суспільстві.

Будь-який вчитель, дотримуючись певних рекомендацій і володіючи ін-формацією про особистісні особливості потерпілого, зможе в певних обста-винах надати йому першу психологічну допомогу. Дуже важливими є знання, як допомогти постраждалим безпосередньо після трагічної події, освоїти навич-ки роботи з окремими наслідками психотравмуючих ситуацій. Це особливо ва-жливо знати, для того, щоб вчасно визначити несприятливі психологічні стани й звернутися по допомогу до фахівця.

Екстремальні ситуації викликають у людини сильний стрес, призводять до значної нервової напруги, порушують рівновагу в організмі, негативно поз-начаються на здоров’ї в цілому — не тільки фізичному, але і психічному. Кож-на людина в таких ситуаціях реагує по-різному.

Процедура надання психологічної допомоги в екстремальних ситуаціях має свою специфіку. Усе залежить від мети психологічного впливу: в одному випадку треба підтримати, допомогти; в іншому — варто припинити, наприк-лад, чутки, паніку; у третьому — провести переговори. У потерпілого в НС можуть з'являтися реакції, викликані травмою–емоційним шоком, що розрізнюються у динаміці психічних станів: страх, апатія, ступор, рухове збудження, агресія, нервове тремтіння, плач, істерика, паніка.

Психологічні рекомендації щодо поведінки з постраждалим населенням:

1) якщо Ви перебуваєте поруч із людиною, що одержала психічну травму в результаті впливу екстремальних факторів (при терористичному акті, аварії, втраті близьких, трагічному звістці й т.п.), не втрачайте самовладання!

2) поведінка постраждалого не повинна Вас лякати, дратувати або дивувати. Його стан, вчинки, емоції — це нормальна реакція на ненормальні обставини. Подбайте про свою психологічну безпеку;

3) не надавайте психологічну допомогу в тому випадку, якщо Ви цього не хочете (неприємно або інші причини). Знайдіть той, хто може це зробити. Дотримуйтеся принципу «Не нашкодь»!

4) Не робіть того, у користі чого Ви не впевнені. Обмежтеся тоді лише співчут-тям і якнайшвидше звернетеся по допомогу до фахівця (психотерапевтові, психіатрові, психологові).

Алгоритм перших дій:

1) оглянути місце події й переконатися, що може загрожувати Вам, й потім — що може загрожувати потерпілим;

2) оглянути потерпілих й постаратися зрозуміти, чи є загроза життю постраж-далих і якщо так, то від чого людина може вмерти прямо зараз;

3) викликати фахівців (медиків, співробітників ДСНС тощо);

4) залишатися з потерпілим до приїзду фахівців, намагаючись зберегти або поліпшити його стан доступними методами.

Перша допомога при різних психічних станах:

1. Марення й галюцинації. Ознакою марення є неправильні уявлення або умовиводи, у помилковості яких потерпілого неможливо переконати. Ознака галюцинації — потерпілий сприймає об'єкти, які в цей момент не впливають на відповідні органи почуттів (чує голос, бачить людей, почуває щось, чого немає насправді). До прибуття фахівців, стежте за тим, щоб потерпілий не нашкодив собі й навколишнім. Заберіть від нього предмети, що можуть представляти потенційну небезпеку. Переведіть потерпілого у відокремлене місце, не залишайте його одного. Говорите з постраждалим спокійним голосом. Погоджуйтеся з ним, не намагайтеся його переконати. Потрібно пам’ятати, що у такій ситуації переконати потерпілого неможливо.

2. Апатія може виникнути після тривалої напруженої, але безуспішної роботи (діяльності); або в ситуації, коли людина терпить серйозну невдачу, перестає бачити сенс своєї діяльності; або коли не вдалося когось урятувати, і вини, що потрапив у лихо. Навалюється відчуття утоми, таке, що не хочеться ні рухатися, ні говорити: рухи й слова даються на превелику силу. У душі — порожнеча, незмога навіть на прояв почуттів. Якщо людину залишити без підтримки й не допомоги в такому стані, то апатія може перерости в деп-ресію (важкі й болісні емоції, пасивність поведінки, почуття провини, відчут-тя безпорадності перед життєвими труднощами, безперспективність і т.д.). У стані апатії людина може перебуває від декількох днів до декількох тижнів. Ознаками є байдужне відношення до навколишнього, млявість, загальмова-ність, мова повільна, з більшими паузами. Перша допомога: поговоріть з потерпілим. Задайте йому кілька простих питань виходячи з того, знаком він Вам чи ні. «Як тебе звуть?», «Як ти себе почуваєш?», «Хочеш їсти?» і т.п. Проводіть потерпілого до місця відпочинку, допоможіть зручно влаштува-тися (обов'язково знявши взуття). Візьміть потерпілого за руку або покладіть свою руку йому на чоло. Дайте потерпілому поспати або просто полежати. Якщо немає можливості відпочити (подія на вулиці, у суспільному транспорті й т.п.), то більше говоріть з ним, утягуючи його в будь-яку спільну діяльність.

3. Ступор — одна з найдужчих захисних реакцій організму. Відбувається після найсильніших нервових потрясінь (землетрус, напад, жорстоке насильство й т.п.), коли людина затратила стільки енергії на виживання, що сил на контакт із навколишнім світом у нього вже немає. Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не надати допомогу, і потерпілий пробуде в такому стані досить довго, це призведе його до фізичного висна-ження. Тому що контакту з навколишнім світом немає, потерпілий не помі-чає небезпеки й не починає дій, щоб її уникнути. Ознаками єрізке зниження або відсутність довільних рухів і мови, відсутність реакції на зовнішні под-разники (шум, світло, дотики), «заціпеніння» у певній позі, стан повної неру-хомості. Перша допомога:зігніть потерпілому пальці на обох руках і при-горніть їх до підстави долоні. Великі пальці повинні бути виставлені назовні. Кінчиками великого й вказівного пальців масажуйте потерпілому крапки, розташовані на чолі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся й бровами, чітко над зіницями. Долоню вільної руки покладіть на груди потер-пілого. Підлаштуйте свій подих під ритм його подиху. Людина, перебуваючи в ступорі, може чути, бачити. Тому говоріть йому на вухо, тихо, повільно й чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Пам’ятайте, необхідно будь-якими засобами домогтися реакції потерпілого, вивести його із заціпеніння. Можлива напруга окремих груп м'язів.

4. Рухове порушення. Іноді потрясіння від критичної ситуації (вибухи, стихійні лиха й т.д.) настільки сильні, що людина просто перестає розуміти, що від-бувається довкола неї. Вона не в змозі визначити де вороги, а де свої, де не-безпека, а де порятунок. Людина втрачає здатність логічно мислити й прий-мати рішення, стає схожою на тварину, що бігає в клітці. «Я побіг, а коли отямився, виявилося, що не знаю, де перебуваю». «Я щось робив, з кимось розмовляв, але нічого не можу згадати». Ознаками єрізкі рухи, часто без-цільні й безглузді дії, ненормально голосна мова або підвищена мовна актив-ність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглуздо), часто від-сутня реакція на навколишніх (на зауваження, прохання, накази). Пам’ятайте,якщо не надати допомогу розлютованій людині, це приведе до небезпечних наслідків: через знижений контроль за своїми діями людина буде робити необдумані вчинки, може заподіяти шкоду собі й іншим. Перша допомога:використовуйте прийом «захоплення»: перебуваючи позаду, просуньте свої руки потерпілому пахви, пригорніть його до себе й злегка перекиньте на себе. Ізолюйте потерпілого від навколишніх або зведіть їх кількість до міні-муму. Дайте потерпілому можливість «випустити пар» (наприклад, виговори-тися, або «побити» подушку). Доручіть роботу, пов'язану з високим фізичним навантаженням. Демонструйте доброзичливість, навіть якщо Ви не згодні з потерпілими, не обвинувачуйте його самого, а висловлюйтеся із приводу йо-го дій. Інакше агресивне поводження буде спрямоване на Вас. Не можна говорити: «Що ж ти за людина!» Необхідно говорити: «Ти жахливо злишся, тобі хочеться все рознести вщент. Давай разом спробуємо знайти вихід із цієї ситуації». Намагайтеся розрядити обстановку смішними коментарями або діями. Масажуйте постраждалому «позитивні» крапки. Говоріть спокійним голосом про почуття, які він відчуває («Тобі хочеться щось зробити, щоб це припинилося». «Ти хочеш сховатися від того, що відбувається»). Не спере-чайтеся з потерпілим, не задавайте питань, у розмові уникайте фраз із част-кою «не», що ставляться до небажаних дій («Не біжи», «Не розмахуй рука-ми"» «Не кричи»). Рухове порушення звичайно триває недовго й може змінитися нервовим тремтінням, плачем, а також агресивним поводженням.

5. Агресивне поводження (агресія) — один з мимовільних способів, яким організм намагається знизити високу внутрішню напругу. Прояв злості або агресії може зберігатися досить тривалий час і заважати самому потерпілому й навколишнім. Ознаками є:роздратування, невдоволення, гнів (по будь-якому, навіть незначному приводу); нанесення навколишнім ударів руками або якими-небудь предметами, словесна образа, лайка; м'язова напруга; під-вищення кров'яного тиску; якщо немає мети одержати вигоду від агресив-ного поводження; якщо покарання строге й імовірність його здійснення велика. Агресія може бути погашена страхом покарання.

6. Панічний страх, ознаками якого є напруга м'язів (особливо м'язів обличчя), сильне серцебиття, прискорений поверхневий подих, знижений контроль власної поведінки. Панічний страх, жах може спонукати до втечі, викликати заціпеніння або, навпаки, порушення, агресивне поводження. При цьому лю-дина погано контролює себе, не усвідомлює, що вона робить і що відбува-ється навколо. Перша допомога:покладіть руку постраждалого собі на зап'ястя, щоб він відчув Ваш спокійний пульс. Це буде для нього сигналом: «Я зараз поряд, ти не один». Дихайте глибоко й рівно. Спонукайте потер-пілого дихати в одному з Вами ритмі. Якщо потерпілий говорить, слухайте його, висловлюйте зацікавленість, розуміння, співчуття. Зробіть потерпілому легкий масаж найбільш напружених м'язів тіла. Пам'ятайте, страх може бути корисним, коли допомагає уникати небезпеки. Тому боротися зі страхом потрібно тоді, коли він заважає жити нормальним життям.

7. Нервове тремтіння. Людина, яка тільки що пережила аварію, напад або ста-ла свідком події, учасником конфлікту (бойового зіткнення) може почати сильно тремтіти. Людина не може удержати в руках дрібні предмети, запа-лити сірник. З боку це виглядає так, начебто вона змерзнула. Однак причина в іншому. Відразу після екстремальної ситуації або через якийсь час раптово з'являється сильне неконтрольоване нервове тремтіння всього тіла або окре-мих частин (людина не може за власним бажанням припинити цю реакцію).

Так організм «скидає напругу». Реакція триває досить довгий час (до декіль-кох годин). Потім людина почуває сильну утому й має потребу у відпочин-ку. Якщо цю реакцію різко зупинити, то напруга залишиться усередині, у ті-лі, і викличе м'язові болі, а надалі може привести до розвитку таких серйоз-них захворювань, як гіпертонія, виразка й ін. Перша допомога:потрібно під-силити тремтіння. Візьміть потерпілого за плечі й сильно, різко потрясіть протягом 10-15 секунд. Продовжуйте розмовляти з ним, інакше він може сприйняти Ваші дії як напад. Після завершення реакції необхідно дати по-терпілому можливість відпочити. Бажано укласти його спати. Не можна:обіймати потерпілого або притискати його до себе; укривати постраждалого чимсь теплим; заспокоювати потерпілого, говорить, щоб він взяв себе в руки.

8. Плач. Кожна людина хоч раз у житті плакала. І кожний знає, що після того, як даси волю сльозам, на душі стає небагато легше. Подібна реакція обумов-лена фізіологічними процесами в організмі. Коли людина плаче, усередині в нього виділяються речовини, що володіють заспокійливою дією. Добре, якщо поруч є хтось, з ким можна розділити горе. Ознаки:людина вже плаче або готова розридатися, тремтять губи, спостерігається відчуття пригніченості, на відміну від істерики немає порушення у поведінці. Пам’ятайте, не відбу-вається емоційної розрядки, полегшення, якщо людина стримує сльози. Коли ситуація триває дуже довго, внутрішнє напруження може завдати шкоди фі-зичному й психічному здоров'ю людини. Про такий стан говорять: «Збоже-волів від горя». Перша допомога:не залишайте постраждалого одного. Встановіть фізичний контакт із постраждалим (візьміть його за руку, покла-діть свою руку йому на плече або спину, погладьте його по голові). Дайте йому відчути, що Ви поруч. Застосовуйте прийоми «активного слухання» (вони допоможуть потерпілому виплеснути своє горе): періодично вимов-ляєте «ага», «так», киваючи головою, тобто підтверджуйте, що слухаєте й співчуваєте. Повторюйте за постраждалим уривки фраз, у яких він виражає почуття; говоріть про свої почуття й почуття потерпілого. Не намагайтеся заспокоїти потерпілого. Дайте йому можливість виплакатися й виговоритися, «виплеснути із себе горе, страх, образу». Не задавайте питань, не давайте рад. Пам’ятайте, ваше завдання — вислухати.

9. Істерика. Істеричний припадок триває кілька годин або кілька днів. Ознаки:зберігається свідомість, надмірне порушення, безліч рухів, театральні пози, мова емоційно насичена, швидка, елементи ридання. Перша допомога:вида-літь глядачів, створіть спокійну обстановку. Залишайтеся з постраждалим на-одинці, якщо це не небезпечно для Вас. Зненацька зробіть дію, що може си-льно здивувати (можна дати ляпас, облити водою, з гуркотом упустити пред-мет, різко крикнути на потерпілого). Говоріть з потерпілим короткими фра-зами, упевненим тоном («Випий води», «Умийся»). Після істерики наступає занепад сил. Укладіть потерпілого спати, до прибуття фахівця спостерігайте за його станом. Не потурайте бажанням потерпілого.

10. Реакція горя виникає у ситуації якої-небудь втрати (смерть близької люди-ни, тривала розлука, важкі операції, пов'язані з ампутацією й т.п.). Фази горя:

а) шок і заціпеніння — тривалість від декількох секунд до декількох тижнів. Ознаки:відчуття нереальності, відчуття збільшення емоційної дистанції від навколишніх, щиросердечне оніміння й нечутливість, малорухомість, що переміняється хвилинами метушливої активності, переривчастий по-дих, особливо на вдиху, втрата апетиту, труднощі із засипанням, поява манери поводження померлого (загиблого);

б) фаза страждання триває 6-7 тижнів. Ознаки:відчуття присутності по-мерлого, ідеалізування померлого, дратівливість, злість, почуття провини стосовно померлого, ослаблення уваги, неможливість на чому-небудь ско-нцентруватися, порушення пам'яті на поточні події, тривога, бажання уса-мітниться, порушення сну, сексуальні порушення, млявість, відчуття, наче-бто порожньо в шлунку, кому в горлі, підвищена чутливість до заходів;

в) фаза прийняття — звичайно закінчується через рік після втрати. Ознаки:відновлюється сон і апетит, втрата перестає бути головною подією в житті, іноді можуть бути гострі приступи горя, з'являється здатність планувати своє життя з урахуванням втрати;

г) фаза відновлення— горе змінюється сумом, втрата сприймається як щось неминуче.

Хворобливі реакції горяможуть проявлятися не відразу після трагічних подій. При їхній затримці виникають інші реакції: підвищується активність без почуття втрати, з'являються симптоми захворювань померлої людини, розвива-ються хвороби «на нервовому ґрунті», спостерігається апатія, безвільність, знижується самооцінка, виникає почуття власної неповноцінності, з'являються думки про самопокарання (самогубство).

Смерть близької людини:

1. Фаза шоку:

а) не залишайте постраждалого одного;

б) говоріть про померлого в минулому часі. Частіше доторкайтеся до постра-ждалого (обіймайте, кладіть руку на плече, беріть його руку у свою);

в) дайте йому можливість відпочити, стежите за тим, щоб він приймав їжу;

г) допомагайте потерпілому приймати необхідні рішення. Залучайте потер-пілого до організації похорону;

д) не говоріть «Від такої втрати ніколи не оправитися, тільки час лікує, на все воля Божа» і т.п.;

е) переконайте потерпілого по можливості відмовитися від психотропних засобів;

2. Фаза страждання:

а) дайте потерпілому можливість побути наодинці, відпочити. Не намагай-теся припинити плач, не заважайте проявляти злість;

б) розмову про померлого переведіть в область почуттів. Дайте пити багато води (до двох літрів у день);

в) забезпечте потерпілому фізичні навантаження (прогулянки по 45 хвилин);

г) навіюйте, що страждання буде не завжди, що все можна пережити, що втрата — це не покарання, а частина нашого життя, що у втратах нема рації, мети, плану, не треба їх шукати. Ставтеся до потерпілого з увагою, але будьте з ним строгі.

д) поясніть, що поховати близьку людину — це не те ж саме, щоб забути кохану людину;

3. Фаза прийняття:

а) переведіть розмову про померлого на тему майбутнього;

б) при хворобливих реакціях горя й «застряганні» на тривалий час у фазі страждання необхідна кваліфікована психологічна допомога.

Якщо вчасно не надати допомогу, стан може привести до серцевих і інфек-ційних захворювань (тому, що різко знижується імунітет), нещасним випадкам, алкоголізму, депресії й іншим розладам. Від близьких людей, що пережили смерть, можна почути: «Не роз'ятрюй рану». Це найчастіше лише прикриття своєї нездатності говорити про те, що відбулося Знайте: такий стан дуже не-безпечний для здоров'я. Пам’ятайте, чоловіки в скорботі піддаються великому ризику, чим жінки, тому що вони менш схильні говорити про свої проблеми із близькими.

При катастрофах, стихійних лихах, вибухах, аваріях людина може виявитися ізольованою в автомобілі (при ДТП), у завалі (при вибуху або землетрусі), на даху будинку, на дереві (при повені) та ін. Для людини, яка опинилася в завалі, будь-який зв'язок із зовнішнім миром стає дорожче золота. Тому дуже важливо розмовляти з потерпілим. Говорити необхідно голосно, повільно й чітко. Пам’ятайте, до медичної допомоги психологічна підтримка необхідна, коли людина ізольована. Повідомите потерпілого про те, що допо-мога вже йде. Підкажіть потерпілому, як необхідно поводитися — максимальна економія сил, подих повільний, неглибокий, через ніс, — це дозволить заощад-жувати кисень в організмі й навколишньому просторі. Забороніть потерпілому робити щось для самоевакуації, самозвільнення. Пам’ятайте, якщо потерпілий звільнений з небезпечного місця, у першу чергу необхідно надати медичну до-помогу (зупинити кровотечу та ін.). Психологічна допомога можлива тільки після цього.