Міжнародні стратегії розвитку

Найбільші міжнародні програми економічного розвитку, відомі під назвою Деся­тиліття економічного розвитку, розробляються під егідою ООН з 1960 р. на наступні десятиліття. Інша назва таких програм – Програми розвитку ООН (ПРООН), що разом із програмами Міжнародного валютного фонду та Світового банку передбачають по­етапне вирішення гострих соціально-економічних проблем країн, що розвиваються, а останнім часом – і деяких постсоціалістичних держав. ПРООН спрямовані на:

– зменшення бідності;

– оптимізацію демографічних процесів, пом'якшення екологічних проблем і заборгованості: використання наявних джерел енергії;

– розробку перспективних екологічних та економічних програм XXI ст., що забезпечують розвиток людини, рівноправне партнерство й міжнародну співпрацю;

– розвиток сільського господарства й інших традиційних галузей менш роз­винутих країн;

– активізацію інтелектуальних і творчих здібностей населення, діяльності наукових і технологічних інституцій;

– частіше використання у співпраці для розвитку духовного та матеріального потенціалу країн, що розвиваються, спрямованого на здійснення реформ, нове розу­міння розвитку та використання для цього регіональних економічних угруповань (ко­операція «Північ – Південь»);

– скорочення умов щодо розвитку одиничних проектів на користь обґрунтова­ної системи заходів з підтримки політичних і соціально-економічних реформ, в окре­мих випадках – надання для цього додаткових коштів;

– проведення зваженої податкової політики;

– зниження ризиків спільного інвестування та поліпшення якості, дієвості, спільності заходів розвитку, їх послідовного виконання, враховуючи успіхи та невдачі минулого періоду.

Основними цілями стратегії на 1990-ті рр, було забезпечення прискореного роз­витку в країнах, що розвиваються, та зміцнення міжнародної співпраці. Провідні еле­менти стратегії:

– поліпшення умов життя людей у країнах, що розвиваються;

– скорочення розриву між багатими і бідними країнами;

– недопущення деградації довкілля.

Відображаючи появу нових пріоритетів у міжнародній співпраці, стратегія спрямована на підтримку формування політичних систем, заснованих на згоді та повазі до прав людини, а також соціальних та економічних прав і систем правосуддя, що забезпечують захист усіх громадян.

Для досягнення основних цілей стратегія на 1990-ті рр. передбачила вирішення шістьох взаємозалежних завдань:

1) різко підвищити темпи економічного розвитку в країнах, що розвиваються;

2) забезпечити такий розвиток, який сприяв би зменшенню рівня бідності, ви­користанню людських ресурсів і був екологічно безпечним та стійким;

3) удосконалити міжнародну валютно-фінансову та торгову системи;

4) забезпечити стійкість і стабільність світової економіки та ефективне макро­економічне регулювання як на національному, так і на міжнародному рівнях;

5) зміцнити міжнародну економічну співпрацю;

6) мобілізувати зусилля для вирішення проблем найменш розвинутих країн.

Стратегія розвитку на 1990-ті рр. базувалася на необхідності зменшення обсягів платежів за обслуговування пільгової фінансової допомоги у першій половині десяти­ліття. У 1980-х рр. рівень офіційної допомоги з метою розвитку у середньому стано­вив лише половину міжнародного узгодженого цільового показника розміром 0,7 % ВНП розвинутих країн-донорів. Чистий приплив офіційних коштів у вигляді позик і субсидій з усіх джерел залишався практично незмінним – на рівні 35 млрд. дол. на рік.

Для прискорення процесу розвитку в 1990-х рр. ставилося за мету створення сприятливого становища у сфері міжнародної торгівлі. Стратегія передбачила заходи у сфері міжнародної торгівлі для прискореного розвитку протягом четвертого десяти­ліття, зокрема:

– повне та ефективне виконання зобов'язань, затверджених у Декларації мініст­рів у межах Уругвайського раунду багатосторонніх торгових переговорів (1986);

– лібералізацію торгівлі та полегшення доступу експортних товарів із країн, що розвиваються, на міжнародні ринки шляхом зменшення та ліквідації тарифних і нетарифних бар'єрів;

– лібералізацію торгівлі тропічними товарами й продуктами переробки при­родних ресурсів, що передбачає припинення практики нарощування тарифів на оброб­лені сировинні товари;

– забезпечення застосування щодо торгівлі текстилем звичайних правил Гене­ральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ);

– поступове й істотне зменшення підтримки та протекціонізму в галузі сіль­ського господарства;

– ефективне застосування та вдосконалення Загальної системи преференцій, надання безмитного режиму й дотримання принципів недискримінації в процесі її ви­користання;

– забезпечення умов, за якими регіональна економічна інтеграція та створення торгових блоків не перешкоджали б розвитку світової торгівлі та відповідали прави­лам ГАТТ;

– суворе дотримання всіма учасниками міжнародного торгового обміну пра­вил і принципів ГАТТ.

Важливою подією в розвитку міжнародних економічних відносин стало завер­шення у грудні 1993 р. Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних перего­ворів, у яких взяли участь 117 держав. Основні його цілі полягали в розширенні для всіх країн доступу до світових ринків, у взаємному зниженні митних тарифів та усу­ненні нетарифних обмежень. На переговорах також розглядалися інші питання міжна­родних економічних відносин, що виходять за межі товарної торгівлі та раніше не ре­гулювалися міжнародними угодами: обмін послугами, захист інтелектуальної влас­ності, міждержавна координація торгової й економічної політики.

ТЕМА 12