Хронологія і характеристика технологічних укладів
Перший (1770-1830 рр.) | Другий (1830-1880 рр.) | Третій (1880-1930 рр.) | Четвертий (1930-1980 рр.) | П'ятий (з 1980-1990-х до 2030-2040-х рр.) |
Ядро технологічного укладу | ||||
Текстильна промисловість, машинобудування для текстильної промисловості, виплавка чавуну, обробка заліза, будівництво каналів, паровий двигун | Паровий двигун, залізничне будівництво, транспорт, машино-і пароплавобудування, вугільна промисловість, верстатобудування, чорна металургія | Електротехнічне, важке машинобудування, виробництво та прокат сталі, мережі електропостачання, неорганічна хімія | Автомобіле- і тракторобудування, кольорова металургія, виробництво товарів тривалого користування, синтетичні матеріали, органічна хімія, видобуток і переробка нафти | Електронна промисловість, обчислювальна оптико-волоконна техніка, програмне забезпечення, телекомунікація, робототехніка, видобуток і переробка газу, інформаційні послуги |
Ключовий чинник | ||||
Текстильні машини | Паровий двигун | Електродвигун | Двигун внутрішнього згоряння, нафтохімія | Мікроелектронні компоненти |
Ядро нового укладу, що формується | ||||
Парові двигуни, машинобудування | Сталь, електроенергетика, важке машинобудування, неорганічна хімія | Автомобілебудування, органічна хімія, видобуток і переробка нафти, кольорова металургія, будівництво автошляхів | Радари, будівництво трубопроводів, авіаційна промисловість, видобуток і переробка газу | Біотехнологія, космічна техніка, точна хімія |
Декларація проголошує спрямованість прогресу та розвитку на підвищення матеріального й духовного рівня життя всіх членів суспільства, вирішення гострих соціальних та економічних проблем.
У грудні 1986 р. на ГА ООН прийнято Декларацію про право на розвиток, у якій розвиток визначається як усебічний економічний, соціальний, культурний і політичний процес, спрямований на постійне підвищення добробуту населення на підставі його активної, вільної та конструктивної участі в розвитку й у справедливому розподілі створюваних благ. Наголошено, що людина є основним суб'єктом процесу розвитку, його головним учасником і бенефіціарієм, а право на розвиток є її невід'ємним правом.
Після проведення Всесвітньої конференції з довкілля і розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) і прийняття на ній Концепції сталого розвитку було реорганізовано низку органів у системі ООН, зокрема створено:
1) Департамент з координації політики і сталого розвитку, який забезпечує основну підтримку центральних координаційних і директивних функцій Економічної і соціальної ради (ЕКОСОР), а також Другого й Третього комітетів ГА ООН;
2) Комісію зі сталого розвитку;
3) Міжвідомчий комітет зі сталого розвитку.
Право на розвиток підтверджено у Віденській декларації та Програмі дій, прийнятих на другій Всесвітній конференції з прав людини в червні 1993 р. Право на розвиток визнане як універсальне,що є невід'ємною частиною основних прав людини. Декларація закликає держави співпрацювати длязабезпечення розвитку та усунення перешкод на його шляху. Аналогічно має діяти міжнародне співтовариство, розвиваючи ефективну міжнародну співпрацю з метою здійснення права на розвиток.
У вересні 2000 р. на Саміті тисячоліття світові лідери сформулювали вісім цілей, яких світове співтовариство має досягти до 2015 р., що становлять масштабну програму, спрямовану на зменшення бідності, її причин і проявів.
У березні 2002 р. у м. Монтеррей (Мексика) відбулась конференція «Фінансування для цілей розвитку»під егідою ООН. Внаслідок роботи конференції прийнято документ – «Монтеррейський консенсус», основні положення якого стосувалися аспектів надання допомоги країнам що розвиваються і більш ефективного використання цієї допомоги.
Офіційна допомога розвитку (ОДР) – техніко-адміністративний термін, що використовується для визначення офіційної форми міжнародної допомоги. Її головною метою є благодійна та конструктивна підтримка бідних країн. Рішення щодо того, які потоки капіталу можуть бути класифіковані як ОДР, приймає Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), члени якої забезпечують майже всю таку допомогу в світі (наприклад, у 2002 р. – більше 95 %). У структурі ОЕСР діє Комітет допомоги розвитку, що займається питаннями, пов'язаними з ОДР. До його складу належать 22 держави (переважно західноєвропейські, а також Австралія, Канада, Японія, Нова Зеландія та США), що забезпечують головні надходження офіційної допомоги розвитку.
За абсолютними розмірами лідером у фінансуванні програм сприяння розвитку є США, які, так само як і Японія, значно випереджають за цим показником інші країни-донори. Чільне місце посідають члени Великої вісімки: Франція, Німеччина та Велика Британія. За відносними показниками країни Північної та Західної Європи (Данія, Норвегія Швеція Нідерланди, Люксембург) навіть перевищують встановлені світовим співтовариством норми відрахувань на цілі розвитку.
Дата добавления: 2015-02-25; просмотров: 975;