Оцінювання ефективності управління інвестиційним портфелем

Оцінювання ефективності управління портфелем інвестицій є одним із найголовніших завдань інвестиційного менеджера. У свою чергу оцінювання ефективності роботи інвестиційного інституту як закладу, що управляє інвестиційним портфелем фінансових інструментів, надзвичайно важливе для окремих інвесторів, оскільки аналіз та вибір цінних паперів для портфе­ля потребують великої кількості цінних матеріальних ресурсів і відволікають висококваліфікованих фахівців, а правильний ви­бір серед наявних альтернативних можливостей розміщення коштів слід зробити швидко. Отже, інвестори мають правильно визначити, чи доцільно інвестувати гроші в певний портфель.

Як нам уже відомо, головним показником ефективності управління інвестиціями є дохідність вкладень, досягнута фі­нансовим інститутом за аналізований проміжок часу. Розгля­дають отриману дохідність не зокрема, а стосовно показників дохідності інших інвесторів або ринку в цілому. Однак висока дохідність не обов'язково є показником майстерності та профе­сійності інвестиційного менеджера, а може бути просто пов'яза­на з високим ризиком його інвестиційних рішень.

Звідси випливають такі основні вимоги до інвестиційного менеджера з цінних паперів:

• можливість одержувати доходи, вищі за середні для цьо­го класу ризику;

• можливість повністю урізноманітнити портфель, щоб уник­нути диверсифікованого ризику.

Отже, менеджер найвищого класу, прогнозуючи кон'юнктуру фондового ринку, має так сформувати склад інвестиційного портфеля, щоб одержувати більшу вигоду під час піднесення на ринку цінних паперів та завдавати менших втрат під час спаду на ньому.

Таким чином, найважливішими принципами оцінювання ефективності портфеля інвестицій є порівняльний аналіз, урахування ризиковості інвестиційних стратегій, що викори­стовуються, а також оцінки стабільності показників дохідності на певному проміжку часу, що розглядається.

Тривалий час інвестори оцінювали ефективність управлін­ня портфелем майже повністю на основі дохідності. Відомо, що дохідність портфеля¹ на певному проміжку часу можна визначити як

Проте ця формула не враховує, що протягом розглядуваного проміжку часу могли здійснюватись як додаткові вкладення, так і вилучення активів, що відповідно відобразилося на дохідності портфеля наприкінці періоду, але не пов'язано з ефективністю інвестиційних рішень. Є два підхо­ди для врахування зазначеної вище особливості — метод зваже­ної за вартістю дохідності та метод зваженої за часом дохідності. Дослідники вважають, що другий метод є точнішим, тому зу­пинимося детальніше на ньому.

Отже, зважена за часом дохідність визначається як геоме­тричне середнє величини дохідності за кожний проміжок часу між моментами вкладення/вилучення активів.

Розраховані нами ставки дохідності будуть враховувати можливість реінвестування засобів (ефект складних відсотків).

З плином часу інвестори, які раніше лише усвідомлювали наявність ризику, з'ясували, як його можна визначити кількісно, оцінити і виміряти в термінах мінливості доходів. У подаль­ших дослідженнях аналітики намагалися описати величину, яка охоплювала б дохід і ризик, щоб не розглядати ці фактори окремо.

На сучасному етапі є багато різних методів і критеріїв оціню­вання рівня ефективності управління інвестиційним портфе­лем, які об'єднують рівні ризику і доходу в одній величині.

Ми зупинимося на основних методах і при цьому будемо оцінювати діяльність певного інвестиційного фонду як ком­панії, що управляє інвестиційним портфелем.

Метод Трейнора. Трейнор насамперед цікавився рівнем ефективності, який міг би бути використаний всіма інвестора­ми, незалежно від їхнього ставлення до ризику. Він розробив метод, у якому за основу для оцінювання ефективності управ­ління інвестиційним портфелем запропонував взяти показ­ник дохідності ринкового портфеля (k_m). Трейнор припускає, що портфель, який розглядається, є повністю диверсифікованим, тому як показник ризику використовує величину β цього порт­феля, розраховану стосовно дохідності ринкового портфеля.

За основу береться історичний β-коефіцієнт, що врахо­вує можливі коливання ставки за беззбитковими цінними папе­рами

Коефіцієнт ефективності управління інвестиційним портфе­лем, в основі якого лежить показник ризику β, називається коефіцієнтом Трейнора і розраховується як

Оскільки чисельник наведеного рівняння — це премія за ризик, а знаменник — це ступінь ризику, то економічний зміст коефіцієнта Трейнора полягає в тому, що він показує дохідність портфеля на одиницю виміру ризику. Отже, цей коефіцієнт дає змогу оцінити здатність інвестиційного менеджера вибирати активи з вищою дохідністю серед інших активів із таким самим ризиком. Усі інвестори намагаються збільшити величину (ТrК).

Метод Шарпа. Цей метод є одним із найпростіших, але водночас і досить надійних показників ефективності управ­ління інвестиційним портфелем. Особливість полягає в тому, що на відміну від попереднього методу, в якому враховувався лише недиверсифікований ризик, тут у знаменнику використо­вується показник історичного стандартного відхилення дохід­ності як величини загального (повного) ризику інвестиційного портфеля:

Ефективність управління інвестиційним портфелем за Шарпом визначається як відношення премії за ризик портфеля до стандартного відхилення дохідності портфеля і називаєть­ся коефіцієнтом Шарпа:

Отже, коефіцієнт Шарпа дає змогу оцінити не лише вибір менеджером найдохідніших активів, а й ефективність дивер­сифікації (розподілу ризику). Зазначимо, що є не винятковою ситуація, коли коефіцієнти Шарпа і Трейнора можуть дати різні оцінки ефективності портфеля. Це буде свідчити про відповід­ну схильність до коливань вартості цього портфеля порівняно з ринковим.

Метод Дженсона. В основу цього методу покладено ціно­ву модель капітальних активів (ЦМКА), тому його можна вва­жати подібним до описаних вище методів.

Метод Дженсона використовується тоді, коли вже відомий коефіцієнт , і, припускаючи, що модель цінових капіталь­них активів емпірично дійсна, можна застосувати цей метод, визначаючи премію за ризик інвестиційного портфеля.

Отже, виходячи з математичного рівняння моделі ЦМКА з урахуванням часових рядів , віднявши від обох частин рівняння середню безризикову дохідністьзадержавними цінними паперами, отримуємо:

Позитивна константа (DjK) показує, що цей інвестиційний портфель певного фонду ефективніший, ніж середній на рин­ку, а отже менеджери цього фонду вміло прогнозують стан ринку та вибирають перспективні активи. Від'ємне значення DjK свідчить про недосвідченість менеджерів у запобіганні ризику втрати дохідності інвестиційного портфеля фонду.