Мы – это то, что мы едим 2 страница

Сенестопатичний синдром частіше перебігає на фоні неврасте­нічних явищ і виявляється загальними, невизначеними вісцераль­ними, частіше больовими відчуттями, які з'являються в якому-небудь здоровому органі або ділянці тіла, що утруднює визначення локалізації патологічного процесу і діагностику. Характерною для сенестопатії є дисоціація між відчуттями хворих і об'єктивними ознаками ураження органу.

У патогенезі сенестопатичних відчуттів головну роль ві­діграє інтерорецепторна ланка рефлекторної регуляції, що здійс­нюється вісцерокортикальними і кортиковісцеральними зв'язками;

мають також значення реперкусійні явища. Функціональні і орга­нічні зміни у внутрішніх органах, відтворюючись у вищих відділах головного мозку, викликають певне самопочуття і відчуття хворо­го. Велика різновидність і тональність сенестопатичних відчуттів пояснюється неоднаковою збудливістю соматичних і вегетативних нервових утворень. Залучення в процес симпатичних утворень ви­кликає неприємні і болісні відчуття. При шлунково-кишковій сене­стопатії ознаки функціонального розладу нервової системи є про­відними, тоді як симптоми шлунково-кишкових порушень — друго­рядними.

Порушення сну полягає в тому, що хворі засинають важко, мало сплять, часто прокидаються, після сну почувають себе втом­леними, розбитими і пригніченими.

У неврологічному статусі спостерігається пожвавлення сухо­жильних рефлексів, тремор пальців рук, повік, стійкий червоний дермографізм, підвищена пітливість і сухість шкіри, інтенсивне слиновиділення або сухість у роті, лабільність вазомоторів обличчя і шиї. Больові або парестетичні відчуття частіше відмічаються в дерматомірах Те—Тд, що слід розглядати як вісцеросенсорні яви­ща, які можуть бути одним із симптомів ураження травного ка­налу.

Поліневритичний синдром частіше розвивається при виразковій хворобі і хронічному коліті. Він складається із симптомів, які

характеризують вегетативно-сенсорний поліневрит, в клінічній кар­тині якого на перший план виступають вегетативні порушення і па­рестезії. На шкірі пальців кистей і стоп виявляється синюшність, яка підсилюється під впливом холоду. Шкіра кистей і стоп холод­на і волога. В дистальних відділах кінцівок виявляються розлади поверхностей чутливості у вигляді гіпестезії або гіперестезії. Роз­лади м'язово-суглобового почуття спостерігаються рідко, частіше виявляється порушення вібраційної чутливості. Характерне поси­лення парестезій не тільки в дистальних, айв інших частинах кінцівок і тулуба, що збігається з загостренням болю в животі. Це підтверджує рефлекторний генез парестезій, які протікають за типом вісцеросенсорного феномену. Сухожильні рефлекси пожвав­лені при гіперестезії і понижені при гіпестезії поверхневих видів чутливості.

Лікування спрямоване на зменшення вираженості місцево­го процесу (гастрит, виразка шлунка або дванадцятипалої кишки, перидуоденіт, коліт та ін.) і нервово-психічних розладів. При неврастенічних і вісцеросенсорних порушеннях рекомендується мікстура (настойка заманихи, валеріани, собачої кропиви, екстракт глоду рідкий по 5 мл), хлоралгідрат, натрію бромід по 3 г, бар­бітал-натрій 0,5 г, вода дистильована 250 мл по 1 столовій ложці З рази на день після їди, мепротан по 0,2 г 3 рази на день, елект­росон, гідролікування (йодобромні, хвойні, вуглекислі ванни), лі­кувальна фізкультура.

Зміни нервової системи при захворюваннях нирок

Захворювання нирок (гломерулонефрит, пієлонефрит, нирково­кам'яна хвороба та ін.) можуть викликати різноманітні зміни як в центральній, так і в периферичній нервовій системі.

У патогенезі нервово-психічних розладів важливу роль відіграє уремічна інтоксикація, викликана в основному азотемією в зв'язку з порушенням видільної функції нирок. Розвиток нер­вово-психічних порушень залежить від стадії ниркової недостат­ності. Ознаки неврастенічного синдрому спостерігаються уже на ранніх її стадіях, тоді як симптоми органічного ураження нервової системи виявляються на стадії декомпенсації.

Клініка уражень нервової системи при захворюваннях ни­рок характеризується великою різноманітністю неврологічних симптомів, що обумовлюють такі синдроми: неврастенічний, ради-кулоневралгічний і менінгоенцефалітичний.

Неврастенічний синдром проявляється дратівливістю, головним болем, запамороченням, швидкою втомлюваністю, болем в ділянці серця, нестійкістю артеріального тиску, тахікардією, сухістю або гіпергідрозом шкіри, акроціанозом. Сухожильні і періостальні

рефлекси на кінцівках симетрично пожвавлені. З прогресуванням ниркової недостатності і поглибленням уремічної інтоксикації не­врастенічні симптоми можуть доповнюватися руховими, чутливи­ми, мовними і зоровими порушеннями. В таких випадках появляю­ться приступи сильного головного болю, що супроводжуються час­то судинними мозковими і серцевими кризами, ангіоспастичним ретинітом, підвищенням артеріального тиску, особливо за рахунок діастолічного тиску. Із зменшенням ниркової недостатності невра­стенічні симптоми починають регресувати.

Радикулоневралгічний синдром характеризується болем в попе­рековій ділянці, який підсилюється при рухах і зникає в спокою. Такий біль частіше спостерігається при нирковокам'яній хворобі, нефроптозі, полікістозі або гострій нирковій недостатності. Голов­ним симптомом є сильний біль в поперековій ділянці на боці ура­женої нирки, який поширюється на сідничну ділянку або іррадіює в нижню частину черевної порожнини, рідше він має оперізуючий характер. На боці болю відмічається напруження прямих м'язів спини, нерізко виражені симптоми натягу (Лассега, Мацкевича, Вассермана), підвищення колінного і ахіллового рефлексів, гіпере­стезія больової чутливості в зоні Thio—La, незначна болісність па-равертебральних точок поперекового відділу при пальпації, пози­тивний симптом Пастернацького. Корінцеві розлади іноді поєдную­ться з нирково-вісцеральними явищами (біль в ділянці серця, шлунка, печінки та ін.), що імітує захворювання внутрішніх органів.

Такий біль, що виникає в якому-небудь внутрішньому органі при захворюванні нирок, називається реперкусивним.

Менінгоенцефалітичний синдром обумовлюється уремічною ін­токсикацією, що виникає як при гострій, так і хронічній нирковій недостатності.

Ранніми симптомами уремії є загальна слабкість, швидка втом­люваність, почуття постійної втоми, відчуття тяжкості або болю в голові, апатія, адинамія, послаблення пам'яті і розумової праце­здатності, сонливість. Потім неврастенічні симптоми доповнюються ознаками органічного ураження нервової системи. Головний біль посилюється, появляються запаморочення, нудота, іноді блювання. В неврологічному статусі виявляється анізокорія, анізорефлексія, ністагм, сухожильні рефлекси частіше підвищуються, ніж пони­жуються, визначається ригідність м'язів потилиці і симптом Керні-га. Хворі часто свідчать про появу тонічних болісних судорогів литкових м'язів.

При більш тяжкій формі уремії в зв'язку з розвитком дисцир-куляторних порушень в головному мозку з'являється сильний го­ловний біль, який супроводжується нудотою і блюванням, оглуше-ність, менінгеальні і осередкові симптоми випадіння у вигляді

парезів, розладу мови, патологічних рефлексів. Виникає негативізм, потьмарення свідомості, хворий впадає в сомнолентний стан, який може поглиблюватися до коми (уремічної) або супроводжуватися руховим збудженням, галюцинаціями, маяченням. Під час цього періоду можуть з'являтися епілептоформні припадки, які іноді пе­реходять в епілептичний статус.

Лікування. При виборі методу лікування необхідно врахо­вувати форму захворювання нирок і вираженість симптомів ура­ження нервової системи. Лікування в основному консервативне (антибіотики, дезинтоксикаційні, діуретичні, анальгезуючі, заспо­коюючі або тонізуючі засоби, дієта, оксигенотерапія, фізіотерапія та ін.) і може поєднуватися з хірургічним (нирково-кам'яна хво­роба, пієлонефрит, гідронефроз, нефроптоз та ін.). При лікуванні хворих з функціональними розладами центральної нервової систе­ми призначають броміди, транквілізатори або антидепресанти, гідролікування. При сенестопатичному болю призначають седатив­ні і нейролептичні (валеріана, аміназин, мепротан, амізил) засо­би, в окремих випадках — гангліоблокатори (пахікарпін, пірилен, бензогексоній). При ураженні периферичної ланки нервової систе­ми рекомендується медикаментозне (вітаміни групи В, прозерин, скловидне тіло) і фізіотерапевтичне лікування (новокаїн, прозе-рин-електрофорез, діатермія, парафіно-озокеритові аплікації, ма­саж, лікувальна фізкультура).

При появі менінгоенцефалітичних симптомів на фоні справж­ньої уремії слід зменшити кількість білка в їжі до 40—ЗО г на день (щоб зменшити навантаження на нирки). Потрібно підсили­ти діурез введенням 5 % розчину глюкози — 500 мл підшкірне або внутрішньовенне. При необхідності призначають засоби кардіото­нічної (наперстянка, строфант), протисудорожної (хлоргідрат, фе­нобарбітал) і протишокової дії (розчин глюкози внутрішньовенно, переливання плазми, тонізуючі засоби, оксигенотерапія).

ЗАХВОРЮВАННЯ ВЕГЕТАТИВНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

Захворювання вегетативної нервової системи можуть бути обу­мовлені ушкодженням різних її відділів, починаючи від перифе­ричних вегетативних нервових волокон і закінчуючи корою велико­го мозку. Для захворювань вегетативної нервової системи харак­терне те, що більшість їх обумовлена не випадінням функції, а по­дразненням і підвищеною збудженістю тих чи інших відділів.

Мігрень. Це захворювання належить до ангіоневрозів. В основі його лежить спазм мозкових судин, що періодично виникає в ба­сейні внутрішньої сонної артерії. Внаслідок цього кров із спільної сонної артерії направляється в басейн зовнішньої сонної артерії, викликаючи розтягнення її стінок і біль у відповідній половині

голови. В інших випадках спазм виникає в басейні зовнішньої

сонної артерії і відбувається розтягнення внутрішньої сонної артерії.

Клінічно мігрень проявляється болем, що періодично виникає в одній половині голови. Мігренню частіше хворіють жінки. По­чинаються приступи з молодих років, під час клімактеричного пе­ріоду приступи згасають або навіть припиняються. Спостерігається «накопичення» випадків мігрені в окремих сім'ях, частіше по жі­ночій лінії. Приступи мігрені можуть бути спровоковані порушен­ням режиму сну, розумовим перенапруженням, алкоголем, хвилю­ванням, різними запахами, перебуванням в задушливому примі­щенні. Нерідко приступи болю супроводжуються об'єктивними неврологічними розладами, залежно від характеру яких виділя­ють кілька форм мігрені.

Проста мігрень. Проявляється приступами головного болю, який починається у висковій ділянці і поступово поширюється на всю половину голови. Приступ триває кілька годин і проходить повіль­но. Під час приступу у хворих спостерігається підвищена чутли­вість до світлових подразнень. Може мати місце нудота, блювання, а в кінці приступу — поліурія. При пальпації під час приступу вискової артерії відмічається її напруженість і болісність.

Асоційована мігрень. В розпалі приступу головного болю або перед ним у хворих виникають минущі осередкові неврологічні розлади (афазія, геміпарез, геміанестезія та ін.). В ряді випадків з'являються зорові або окорухові розлади (офтальмічна і офталь-моплегічна форма мігрені). При офтальмічній формі приступ починається з випадання ділянок поля зору (скотоми або геміанопсії), потім вони проходять і починається звичайний мігре-нозний приступ головного болю. При офтальмоплегічній формі мігрені на фоні головного болю у хворих виникають па­рези окорухових м'язів, що проявляється подвоєнням в очах, яке переходить в косоокість.

Черевна мігрень характеризується приступоподібним болем, що супроводжується блюванням і поліурією.

Лікування. До приступу рекомендують загальнозміцнююче лікування (пантокрин, фосфати, препарат заліза та ін.), загально-зміцнюючі процедури (раціональний режим праці, відпочинку, харчування, заняття спортом, туризмом); призначають дигідро-ерготамін, транквілізатори, препарати валеріани, а також гальвані­зацію шийних симпатичних вузлів, гідропроцедури, масаж, голко­рефлексотерапію.

Під час приступу призначають ацетилсаліцилову кислоту, ко­феїн, похідні ріжків, анальгін, антигістамінні препарати, барбіту­рати, судиннорозширюючі засоби (на висоті приступу ефективні судиннозвужуючі засоби). Приступ полегшується при застосуванні

тепла (рідше — холоду) на голову, миття голови гарячою водою, стягування голови хусткою, гарячих ванн для ніг, гірчичниками на потилицю і литкові м'язи. Лікування приступу мігрені ефектив­ніше, якщо його розпочати в стадії провісників.

Хвороба Рейно належить до ангіотрофоневрозів В основі цьо­го захворювання лежать спастичні судиннорухові розлади. Хворо­ба Рейно проявляється спазмами судин, пальців рук, рідше ніг, вушних раковин, кінчика носа, які трапляються періодично. Потім появляється постійне їх почервоніння, посиніння і трофічні розлади. В перебігу захворювання розрізняють три стадії.

Ангіоне еротична стадія характеризується спазмом судин, що супроводжуються блідістю пальців (симптом «мертвого пальця») і кистей, похолодінням їх, парестезіями, болем, зниженням чут­ливості. Після припинення спазму з'являється ціаноз, а потім гі­перемія, біль минає, і пальці стають теплими. Те саме відбуває­ться з вушною раковиною, носом, якщо захворювання починається з цих органів. Частота приступів і їх тривалість у хворих бувають різними: частіше кожна фаза типового приступу триває кілька хвилин, в міру прогресування захворювання тривалість і частота приступів збільшуються.

Стадія локальної асфіксії. У хворих спостерігається венозний застій, що супроводжується синюшністю шкіри уражених ділянок. Парестезії і біль носять більш виражений і стійкий характер, шкі­ра стає сухою, холодною.

Стадія некрозу характеризується некрозом дистальних відділів пальців (шкіри і більш глибоких тканин).

При лікуванні хворих на перших стадіях захворювання не­обхідно призначати адренолітичні і судиннорозширювальні засоби, гангліоблокатори і транквілізатори, теплові процедури (чотирьох-камерні ванни та ін.). В ряді випадків ефективна операція на симпатичній нервовій системі (десимпатизація і прегангліонарна симпатектомія). На третій стадії захворювання необхідне хірур­гічне видалення некротичних тканин, профілактичне застосування антибіотиків. Хворі, що страждають від хвороби Рейно, не повинні курити, вживати спиртні напої, переохолоджуватися і перевтом­люватися фізично.

Набряк Квінке—захворювання, що належить до ангіоневрозів і проявляється у вигляді набряку обмежених ділянок шкіри, що швидко розвивається, слизових оболонок дихальних шляхів або травного каналу. Набряк триває кілька годин або діб, після зник­нення на його місці спостерігається сверблячка. Набряк слизової оболонки гортані може призвести до асфіксії. Набряк м'яких тканин обумовлений підвищеною проникливістю судинної стінки. В сімейному анамнезі хворих набряком Квінке відзначаються алергічні захворювання. В ряді випадків визначається домінант-

но-наслідковий характер хвороби, обумовлений особливою біохі­мічною аномалією, що впливає на проникливість судинної стінки.

При лікуванні хворих набряком Квінке призначають де­сенсибілізуючу терапію, засоби, що підвищують тонус симпатичної і понижають тонус парасимпатичної частин вегетативної нервової системи, сечогінні, а в тяжких випадках — кортикостероїдні пре­парати.

Хвороба Меньєра — різновидність ангіоневрозу, при якому спо­стерігаються вазомоторні порушення у внутрішньому вусі, що зу­мовлюють збільшення в ньому ендолімфи, гострий розвиток во­дянки ендолімфатичного мішка вестибулярного апарату і різкого його подразнення. Важливу роль в патогенезі захворювання ві­діграє вегетативна дисфункція, що часто проявляється підвищен­ням тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової систе­ми Проявляється хвороба Меньєра приступами вестибулярних розладів: запамороченням, блюванням, брадикардією, атаксією, шумом у вусі, холодним потом, блідістю обличчя.

Лікування. Під час приступу хворому необхідно надати горизонтального положення з підведеною головою, гарячі ванни для ніг, п'явки на соскоподібні відростки, антихолінергічні, седа­тивні засоби. Між приступами рекомендується дегідратаційна те­рапія, антихолінергетичні засоби, лікувальна фізкультура для тренування вестибулярного апарату, в тяжких випадках повне або часткове перерізання VIII нерва.

Акропарестезія — ангіоневроз, що проявляється приступами парестезій, гіпестезій, ціанотичністю кистей, пониженням темпера­тури шкіри, міалгій в результаті спазму судин дистальних відділів кінцівок. Захворювання виникає взимку. Частіше хворіють жінки в період клімаксу або при дистиреозі. Провокуючими факторами акропарестезій є м'язове напруження, тривала одноманітна робо­та, підняття ваги. Нижні кінцівки звичайно не уражаються. Хворо­ба обумовлена порушенням тонусу верхніх кінцівок і може роз­глядатися як сенситивно-симпатичний синдром.

При лікуванні призначають судиннорозширювальні засо­би, гангліоблокатори, бром, ацетилхолін, теплі ванни (загальні і місцеві), масаж, лікувальну фізкультуру, діатермію (місцеву і сегментарну).

Еритромелалгія виникає в результаті гострого розладу судин­ної іннервації капілярів, артеріол і вен нижніх кінцівок. Клінічно Це захворювання проявляється приступами пекучого болю звичайно в стопах і рідше в гомілках і стегнах. При цьому стопи червоні­ють, шкіра стає гарячою на дотик, стопи набрякають, розширю­ються вени, артерії пульсують. Захворювання проявляється у вес­няно-літні місяці. Біль часто виникає увечері або вночі, він поси­люється при нагріванні ніг, ходінні і стоянні, при механічних

подразненнях і зменшується при охолодженні Присгупи можіть тривати кілька годин і діб. Еритромелалгія обумовлена ураженням бічних рогів спинного мозку і часто є супутником сирингомієлії, мієліту.

При лікуванні призначають судиннозвужуючі і гормональ­ні засоби, ацетилхолін, внутрішньовенні вливання новокаїну. В окремих випадках вдаються до хірургічного втручання (перері­зання задніх корінців, резекція попереково-крижового відділу суміжного симпатичного стовбура — з метою перервати судинно-розширяючі волокна, що йдуть до ураженої кінцівки).

Симпаталгія — це біль, пов'язаний з ураженням симпатичних структур симпатичних волокон в змішаних нервах (сідничний, серединний, трійчастий та ін.) Частіше симпаталгія локалізується на кінцівках і в ділянці обличчя. Біль з'являється по ходу відпо­відного нерва і має особливий характер він дифузний, а не ло­калізований по ходу нерва, має характер каузалгії і супроводжує­ться емоціональними порушеннями у вигляді депресій. На інтен­сивність болю діють кліматичні, температурні і атмосферні фак­тори. Нерідко біль посилюється в спокою і зменшується під час руху. При тиску на нервові стовбури біль виникає не тільки в місці тиску, а й поширюється дифузно по всьому нерву. Сухо­жильні рефлекси при симпаталги підвищені Відмічається боліс­ність по ходу судин, спостерігаються трофічні розлади у вигляді сухості шкіри, лущення, гіпо- або гіпертрихозу, ламкості ніпів, зміни кольору і температури шкіри.

Гангліонит. Ур&ження окремих вузлів симпатичного стовбура проявляється вазомоторними, секреторними, піломоторними і тро­фічними розладами у відповідних зонах, порушенням функції вну­трішніх органів, зниженням больової чутливості, явищами гіперпа-тіі, зниженням сухожильних рефлексів, емоціональними роз­ладами.

Ураження верхнього шийного симпатичного вузла проявляється синдромом Бернара — Горнера, порушенням потовиділення на від-пов'дній половині обличчя, розширенням судин шкіри лиця і кон'юнктиви, підвищенням температури шкіри в даній зоні, пони­женням внутрішньоочного тиску, афонією і хрипінням через пору­шення тонусу м'язів гортані, зміною ЕЕГ на боці ураження По­дразнення цього вузла нерідко симугює гіперфункцію щитовидної залози.

Ураження зірчастого вузла проявляється болем у відповідній половині грудної клітки (у вигляді «напівкуртки»), що віддає в руку і симулює приступ стенокардії.

Поряд з ураженням вузлів симпатичного стовбура спосгерігає-ться ураження вузлів, в склад яких входять клітини і волокна

симпатичних, парасимпатичних і соматичних волокон, частіше це крилопіднебінний і колінчастий вузли

Невралгія крилопіднебінного вузла (синдром Слюдера) про­являється приступами болю, що супроводжується вегетативними розладами. Біль локалізується в ділянці ока, носа, верхньої щеле­пи і зубів. Вегетативні розлади проявляються гіперемією кон'юнк­тиви, гіперсалівацією, сльозотечею, набряклістю слизової оболонки носа, ринореєю. Приступи частіше виникають вночі і мають кау-залгічний характер. Після приступу в ділянках локалізації болю відмічається гіперпатія. Біль може іррадіювати в язик і піднебін­ня, вискову ділянку, шию, вухо і ділянку позаду соскоподібного відростка, в руку, половину грудної клітки. Нерідко він супрово­джується судорогами м'язів, які піднімають м'яке піднебіння, що спричиняє певні звуки. Приступи можуть ускладнюватись задиш­кою, нудотою, світлобоязню Синдром Слюдера частіше відзначає­ться в осіб похилого віку і, як правило, виникає в результаті запальних або неопластичних процесів в основній або решітчастій пазусі.

Невралгія вузла колінця. Біль починається з ділянки вуха, має приступоподібний характер і поширюється на обличчя, потилицю, шию. Нерідко у хворих спостерігаються герпетичні висипання в ділянці зовнішнього слухового проходу. Часто в процес залучається і лицевий нерв, що проявляється парезом або паралічем м'язів відповідної половини обличчя.

Оскільки між названими вузлами і вузлами симпатичного стов­бура існує анатомічний зв'язок, то біль при синдромі Слюдера і невралгії вузла колінця може поширюватися на більш віддалені ділянки тіла або половину тулуба.

Гангліотрунцит. Ураження окремих вузлів симпатичного лан­цюжка спостерігається рідко. Частіше в процес залучається кілька вузлів того або іншого боку або весь ланцюжок

Ураження вузлів грудного відділу симпатичного стовбура при­водить до порушення функції легень і непосмугованих м'язів ки­шок. Діагностика захворювання цього відділу симпатичного стов­бура дуже тяжка і являє собою суміжну область між неврологією, терапією і хірургією.

При ураженні поперекових вузлів настає порушення симпатич­ної іннервації нижніх кінцівок, що проявляється судинними і тро­фічними розладами.

Ураження черевного (сонячного) сплетення (солярний плексит, або солярит) проявляється болем, подібним до свердління, періо­дично повчорюваним в надчеревній ділянці («солярний цвях»). Спостерігається болісність при натискуванні по середній лінії живота між пупком і мечовидним відростком. Нерідко порушуєгься функція травного каналу.

Лікування соляриту слід проводити з урахуванням етіоло­гічних факторів (інфекційний, токсичний солярит, симптоматичний плексит внаслідок захворювань органів черевної порожнини). Для усунення больових приступів призначають спазмолітичні препара­ти, гангліоблокатори, нейролептики, саліцилати, анальгін, внутріш­ньовенне введення новокаїну. Широко застосовують фізіотерапев­тичне лікування: електрофорез з новокаїном на надчеревну ділян­ку, поперечну діатермію, грязьові аплікації, ультрафіолетове опро­мінювання, при невпинному болю — рентгенотерапію. Необхідні також седативні засоби, кліматотерапія, морські купання, гідро­терапія.

Гіпоталамічні синдроми—це симптомокомплекси вегетативно-ендокринно-трофічних розладів, що виникають в результаті ура­ження гіпоталамо-гіпофізарної ділянки. Особливість васкуляриза-дії гіпоталамуса порівняно з іншими ділянками головного мозку полягає в інтенсивності капілярного кровопостачання і в високій проникливості його судин для великомолекулярних сполук (інфек­ційних агентів, токсинів, гормонів та інших гуморальних речовин). Цим пояснюється висока чутливість гіпоталамуса до різних фізіо­логічних і патологічних впливів і висока його ранливість.

Найчастіше спостерігаються такі гіпоталамічні синдроми.

Синдром пароксизмальних порушень неспання проявляється у вигляді пароксизмальної або перманентної гіперсомнії, нарколепсії і в інших формах патологічної сонливості, гіпнофренії (розщепле­ного сну). Цей синдром виникає в результаті ураження ретику­лярної формації гіпоталамуса.

Нейроендокринний синдром найчастіше проявляється синдро­мом Іценка—Кушінга, адипозогенітальною дистрофією, дисфунк­цією полових залоз, нецукровим діабетом. Нейроендокринний синд­ром пов'язують з дисфункцією багатьох ендокринних залоз в ре­зультаті ураження передньої і проміжної груп ядер гіпоталамуса.

Вегетативно-судинний синдром, що проявляється вегетативними симпатикотонічними, ваготонічними кризами або їх поєднанням, спостерігається найчастіше.

Нейротрофічний синдром проявляється трофічними розладами шкіри (сверблячка, сухість, нейродерміт, склеродермія, пролежні), м'язів (нейроміозит, дерматоміозит), ураженням внутрішніх орга­нів (виразки і кровотечі по ходу травного каналу), кісток (остео­маляція, склерозування). Цей синдром частіше пов'язують з ура­женням проміжної гіпоталамічної ділянки.

Нейром'язовий синдром проявляється періодичними міастеніч-ними або міотонічним порушеннями, а також пароксизмальними парезами. Часто спостерігається поєднання різних видів м'язових розладів.

Невротичний синдром виникає в результаті розладу нормальної

взаємодії між корою і підкірною і проявляється у вигляді дратів­ливості, підвищеної збудливості, слабкості, розладу сну, тривоги, вегетативних порушень.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ (НЕВРОЗИ)

Неврози—це група функціональних нервово-психічних пору­шень, куди входять емоціонально-афективні і соматовегетативні розлади, викликані психогенними факторами, які приводять до па­тології основних нервових процесів в головному мозку (без ви­димих патоморфологічних змін і змін метаболічних процесів в організмі).

За І. П. Павловим, в основі розвитку неврозів лежить зрив вищої нервової діяльності, обумовлений перенапруженням подраз­нюючого або гальмівного процесу, а також порушенням їхньої рухливості. По відношенню до сили, врівноваженості і рухливості кіркових процесів І. П. Павлов виділяє чотири основних типи нервової системи: 1) сильний, врівноважений, рухливий; 2) силь­ний, врівноважений, інертний; 3) сильний, неурівноважений і 4) слабкий.

Неврози частіше розвиваються у осіб з неурівноваженим або слабим типом нервової системи. Велике значення в схильності до неврозів відіграє інертність нервових процесів. В розвитку того чи іншого виду неврозу у людини суттєве значення має перева­жання першої або другої сигнальної системи. Так, особи худож­нього типу, у яких переважає перша сигнальна система, схильні до розвитку істеричного неврозу, особи мислительного типу, з пе­реважанням другої сигнальної системи, схильні до розвитку невро­зу нав'язливих станів, а особи із врівноваженістю обох сигнальних систем — до неврастенії.

Провідним етіологічним фактором неврозів є гостра або хро­нічна психічна травма. Перенапруження подразнюючого процесу викликається різними тяжкими переживаннями, прикростями в ре­зультаті мікросоціальних конфліктів, складними життєвими ситуа­ціями, небезпеками, страхітливими моментами. Поряд з гострими конфліктами приводом до розвитку неврозів нерідко є тривалі переживання, пов'язані з несприятливими обставинами особистого життя, які травмують психіку хворих, що приводить нервові клі­тини кори в стан позамежного гальмування.

Неврози не завжди виникають безпосередньо після дії психо-травмуючого подразника, вони можуть розвиватися і через якийсь строк після його впливу.

Перенапруження гальмівного процесу викликається необхід­ністю тривалий час стримуватись, не проявляти своїх думок,

почуттів, бажань. Невроз на грунті перенапруження гальмівного процесу розвивається частіше у представників неурівноваженого типу, у яких гальмівний процес взагалі послаблений. В багатьох випадках гальмується тільки руховий компонент реакції поведінки, а вегетативний її компонент зберігається, в результаті чого в нер­вовій системі можуть утворюватися осередки застійного збудження.

Перенапруження рухливості нервових процесів може виникати при швидкій і частій зміні подразнюючого і гальмівного процесів. Перенапруження рухливості нервових процесів є причиною роз­витку неврозів. Найчастіше у представників інертного типу нер­вової системи.

Важливим фактором в розвитку неврозів є преморбідні вла­стивості особистості і умов виховання: за О. В. Кербіковим, не-врастенічно-гіперстенічний тип частіше формується в умовах без­доглядності; неврастенічно-гіпостенічний — в умовах пригнічень;

страждаючі істерією — в умовах надмірної уваги близьких та ін.

Крім неврозів як самостійних функціональних захворювань нервової системи, обумовлених психічними травмами, бувають не-врозоподібні стани при різних соматичних захворюваннях: тубер­кульоз та інші інфекційні захворювання, гіпертонічна хвороба, захворювання залоз внутрішньої секреції, органічні захворювання нервової системи, травми голови та ін.

Серед неврозів найбільш поширені неврастенія, істерія, невроз нав'язливих станів, рухові неврози.

Неврастенія

Неврастенія — це нервове виснаження, перевтома, що прояв­ляються поєднанням підвищеної дратівливості і слабкості. Вона розвивається у осіб з урівноваженістю обох сигнальних систем внаслідок надмірного по силі і тривалості перенапруження нерво­вої системи, яке перевершує межі її виносливості, що приводить до послаблення внутрішнього гальмування і виснаження нервової системи.