Пірамідний і екстрапірамідний тип підвищення м'язового тонусу 3 страница

Ураження в ділянці шпорної борозни викликає гомонімну ге­міанопсію на боці, протилежному осередку. Проте практично спо­стерігається звичайно ураження не всієї потиличної частки, а окре­мих її частин — клина або язикової звивини, що супроводжується на протилежному боці квадрантною геміанопсією: нижньої — при ураженні клина і верхньої — при ураженні язикової зви­вини.

Подразнення шпорної борозни патологічним процесом (пухлина, кіста, гематома, запальний, судинний осередок) супроводжується елементарними зоровими галюцинаціями у вигляді фотом та фо-топсій (мигтячі іскри, крапки, кола) в протилежних полях зору, що нерідко буває передвісником (аурою) епілептичного при­падку.

При ураженні зорового аналізатора проводиться дослідження гостроти зору, полів зору і очного дна.

Гостроту зору визначають за таблицями Крюкова, Головіна та Сівцева.

Поля зору визначаються периметром. Хворий при заплющеному одному оці другим оком фіксує погляд на одній точці. В цей час з усіх боків і в різних площинах рухають білий кружечок діамет­ром в 1—2 мм по внутрішній стінці дуги периметра ззовні всере­дину. Кружечок зупиняють, як тільки хворий помітив його, і роб­лять позначку на схемі. Потім нанесені крапки з'єднують лінією і утримують межу поля зору.

Дослідження очного дна проводять офтальмоскопом. При цьо­му вивчають стан зорового диска та судин дна ока. З допомогою офтальмоскопа виявляють застійний диск, неврит і атрофію зоро­вого нерва.

Застійний диск—набряклий, збільшений, каламутний, червонувато-синюшний. Межі його невиразні, вони покручені й розширені, артерії звужені. Він виступає над рівнем оточуючої його сітківки. По ходу судин нерідко спостерігаються крововили­ви. Застійний диск є ознакою підвищеного внутрішньочерепного тиску, часто — пухлини головного мозку.

Неврит зорового нерва характеризується гіперемією диска, зглаженістю його меж. Він спостерігається при запальних процесах черепа.

Атрофія зорового нерва може бути первинною і вторинною. Первинна (проста) виражається звуженням судин і зменшенням розмірів диска, який поступово стає сірим, потім бі­лим. Спостерігається при здавлюванні нерва пухлиною, при спин­ній сухотці, інтоксикаціях. При вторинній (застійній) атрофії відзначають залишкові застійні явища на очному дні.

Нерви, які іннервують м'язи ока (III, IV та VI пари)

Окоруховий нерв, III (n. oculomotorius) — руховий. Його ядро знаходиться в передній частині покришки середнього мозку на рів­ні верхніх горбиків покришки середнього мозку Це ядро складає­ться з п'яти груп клітин, різних за побудовою та функцією. Дві групи, що займають найбільш латеральне положення, утворюють латеральне, парне, великоклітинне ядро. Аксони рухових клітин цього ядра спрямовуються в основному по своєму та протилеж­ному боках до наступних посмугованих зовнішніх м'язів ока: м'я­за, що піднімає верхню повіку (m levator palpebrae superioris), верхнього прямого м'яза (m. rectus superioris), який рухає очне яблуко вгору і дещо всередину, нижнього прямого м'яза (m. rec­tus inferior), який рухає очне яблуко всередину і вниз, медіаль­ного прямого м'яза (m rectus medialis), який повертає очне яблу­ко всередину і до нижнього косого м'яза (m. obliquus inferior), що повертає очне яблуко вгору і назовні.

Між двома частинами латерального (основного) ядра розмі­щені групи дрібних вегетативних (парасимпатичних) клітин — додаткове ядро, куди входить парне дрібноклітинне ядро Якубо-вича, яке іннервує непосмугований (гладкий) внутрішній м'яз очного яблука, що звужує зіницю (сфінктер зіниці), забезпечую­чи реакцію зіниці на світло та конвергенцію, і непарне дрібноклі­тинне ядро Перліа, розміщене між ядрами Якубовича, яке іннер­вує війковий м'яз (m ciliaris), що регулює конфігурацію кри­шталика, чим забезпечується аккомодація, тобто близьке ба­чення.

Аксони нервових клітин парного і непарного парасимпатичних ядер закінчуються у війковому вузлі (ganglion ciliare), волок­на клітин якого досягають зазначених м'язів ока (див. кольо­рову вкл , рис IX), беручи участь в реалізації зіничного реф­лексу.

Окоруховий нерв залишає середній мозок через дно міжніжко-вої ямки (fossa interpeduncularis) біля верхнього краю моста та медіальної поверхні ніжки мозку і виходить на нижню поверхню головного мозку, де проходить разом з блоковим, відвідним та очним (гілкою V пари) нервами через верхню очноямкову щіли­ну, залишаючи порожнину черепа та іннервуючи наведені вище п'ять зовнішніх і два внутрішніх м'язи ока.

Повне ураження окорухового нерва викликає

опущення верхньої повіки (ptosis), викликане парезом або па­ралічем m levator palpebrae superioris (рис 41);

розбіжну косоокість (strabismus divergens) за рахунок парезу або паралічу m rectus medialis та переваги функції m rectus lateralis (VI нерв) —очне яблуко повернуте назовні і вниз; роздвоєння в очах (diploріа), яке спостерігається при піднятті верхньої повіки і підсилюється при русі пред­мета, який розглядає хво­рий, в бік другого ока; відсутність конвергенції очних яблук внаслідок не­можливості рухів ока всере­дину і вгору; порушення акомодації (внаслідок паралічу війково­го м'яза) —хворий не може роздивитися предмет, який знаходиться на близькій від­стані; розширення зіниці (midriasis) за рахунок переваги симпатичної іннервації m. dilatatoris pupillae, випинання очного яблука із очної я^ки (exophtalmus) за раху­нок парезу або паралічу зовнішніх м'язів ока при збереженні то­нусу m orbitalis, який має симпатичну іннервацію від centrum cilio-spinale (Cs—Thi); відсутність зіничного рефлексу.

Порушення зіничного рефлексу пояснюється ураженням його рефлекторної дуги (див. с. 120). Освітлення одного ока викликає пряму (звуження зіниці на боці освітлення) і співдружню (зву­ження зіниці протилежного ока) зіничні реакції.

Дослідження функції окорухового нерва проводиться одночасно з дослідженням функцій блокового та відвідного нервів. При огля­ді визначають симетричність очних щілин, наявність птозу (опу­щення верхньої повіки), збіжної та розбіжної косоокості. Потім перевіряють наявність диплопії, рухів кожного очного яблука зо­крема (вгору, вниз, всередину і назовні) і спільні рухи очних яблук у цих напрямках.

Дослідження зіниць зводиться до визначення їхнього розміру, форми, рівномірності, а також прямої та співдружньої реакції зіниць на світло. При дослідженні прямої реакції зіниці на світло дослідник своїми долонями закриває обидва ока хворого, зверне­ного обличчям до світла, й, по черзі відводячи долоні, дивиться, як реагує зіниця залежно від інтенсивності її освітлення. При до­слідженні співдружньої реакції оцінюють реакцію зіниці на світло залежно від освітленості другого ока.

Дослідження реакції зіниць на конвергенцію з акомодацією проводиться таким шляхом: по черзі наближають предмети до

ока, потім віддаляють (на рівні перенісся). При наближенні пред­мета, на якому фіксується погляд, зіниці звужуються, при відда­ленні — розширюються.

Утрата прямої та співдружньої реакції зіниць на світло при збереженні живої реакції їх на акомодацію з конвергенцією на­зивається синдромом Аргайла Робертсона, який спостерігається при спинній сухотці. При цьому захворюванні бувають і інші симп­томи з боку зіниць: їхня нерівномірність (anisocoria), зміна фор­ми. При хронічній стадії епідермічного енцефаліту відзначається зворотний синдром Аргайла Робертсона (збереження реакції зі­ниць на світло, але ослаблення або втрата реакції зіниць на кон­вергенцію з акомодацією).;

При ядерному ураженні часто страждають лише окремі м'язи, що пояснюється розосередженим розміщенням клітинних груп.

Блоковий нерв, IV (n. trochlearis) — руховий. Його ядро зна­ходиться у покришці середнього мозку на дні водопроводу серед­нього мозку на рівні нижніх горбиків. Аксони рухових клітин спрямовуються дорсальне, обминаючи водопровід середнього моз­ку, попадають у черепний (верхній) мозковий парус, де здійсню­ють часткове перехрестя. Залишивши мозковий стовбур позаду нижніх горбиків, корінець блокового нерва огинає ніжку мозку по її бічній поверхні, лягає на основу черепа, а потім разом з окоруховим, відвідним та очним нервами залишає через верхню очноямкову щілину порожнину черепа і входить у порожнину оч­ної ямки. Тут він іннервує верхній косий м'яз, який повертає очне яблуко назовні і вниз.

Ізольоване ураження відвідного нерва трапляється рідко. При цьому виникає збіжна косоокість (strabismus convergens) і дипло­пія тільки при погляді вниз.

Відвідний нерв, VI (n. abducens) — руховий, його відносять також до групи нервів мостомозочкового трикутника. Ядро відвід­ного нерва розміщується в дні верхнього трикутника ромбоподіб­ної ямки в межах нижньої частини моста, де внутрішнє коліно лицевого нерва, огинаючи це ядро, утворює лицевий горбок. Аксо­ни рухових клітин ядра прямують у вентральному напрямі і, пройшовши через всю товщину моста, виходять із стовбура мозку між нижнім краєм моста та пірамідами довгастого мозку. Потім відвідний нерв'лягає на нижню поверхню головного мозку, прохо­дить біля печеристого синуса і залишає порожнину черепа через верхню очноямкову щілину (разом з III, IV парами та верхньою гілкою V пари) і проникає в очну ямку, де іннервує прямий лате­ральний м'яз, при скороченні якого очне яблуко повертається на­зовні. Дендрити рухових клітин ядра контактують з волокнами заднього поздовжнього пучка та кірково-ядерного шляху. При

ураженні V пари виникає ізольований периферичний парез або параліч прямого латерального м'яза, який проявляється обмежен­ням або неможливістю руху очного яблука назовні. В таких ви­падках виникає збіжна косоокість _і диплопія, яка посилюється при погляді в бік ураженого нерва. Диплопія завдає хворому великих "незручностеи Щоб запобігти їй, він намагається тримати голову повернутою вбік, протилежний ураженому м'язу, або при­кривати око рукою. Тривале двоїння може супроводжуватись за­памороченням голови, болем у ділянці потилиці та шиї у зв'язку з вимушеною позою голови.

При ядерному ураженні в патологічний процес втягуються та­кож волокна лицевого нерва, які огинають ядро відвідного нерва, і волокна пірамідних шляхів (див. розд. «Альтернуючі синдроми», с. 141).

Іннервація погляду. Співдружні рухи очних яблук обумовлено синхронним скороченням м'язів, що іннервуються різними нерва­ми. Так, повороти очей вгору або вниз з одночасним опусканням або підніманням вій вимагають скорочення м'язів, що іннервують­ся двома окоруховими або двома окоруховими і блоковими нерва­ми. Поворот очних яблук в бік здійснюється за рахунок скорочен­ня м'язів, які іннервуються відповідним цьому боку відвідним нервом і протилежним окоруховим. Подібна синхронність можли­ва завдяки існуванню особливої іннерваційної системи — заднього поздовжнього пучка, який зв'язує III, IV та VI пари одну з одною та іншими аналізаторами. Його низхідні волокна починаються в ядрі заднього поздовжнього пучка (Даршкевича), розміщеному під дном орального кінця водопроводу середнього мозку. До нього приєднуються низхідні волокна від латерального вестибулярного ядра (Дейтерса). Закінчуються низхідні волокна біля ядер XI нер­ва і клітин передніх рогів шийної частини спинного мозку, забез­печуючи зв'язок з рухом голови. На своєму шляху низхідні во­локна підходять до клітин ядер III, IV та VI пар, здійснюючи зв'язок між ними. В інших вестибулярних ядрах — верхньому та медіальному — починаються висхідні волокна, які зв'язують ядро VI нерва з тією частиною ядра протилежного окорухового нерва, яка іннервує медіальний прямий м'яз. Ядра заднього поздовжньо­го пучка зв'язують між собою частини ядер окорухових нервів, відповідальних за поворот очей вгору і вниз. Так забезпечується узгодженість руху очей.

Іннервація довільних рухів очей здійснюється корою. Волок­на, які з'єднують кірковий центр погляду (задні відділи середньої лобової звивини) з заднім поздовжнім пучком, проходять через передні відділи передньої ніжки внутрішньої капсули поблизу кірково-ядерного шляху і направляються в покришку середнього мозку та моста, перехрещуючись у передніх його відділах. Закін-

чуються вони в ядрі відвідного нерва (стовбуровий центр погля­ду). Волокна для вертикальних рухів очей підходять до ядра зад­нього поздовжнього пучка, яке є координаційним центром вер­тикального погляду.

Ураження заднього поздовжнього пучка або стовбурного центра зору викликає порушення поєднаних рухів очей вбік, від­повідний ураженню (парез або параліч зору). Ушкодження зад­ніх відділів середньої лобової звивини або шляхів, які йдуть звідси до заднього поздовжнього пучка, викликає парез або параліч зору вбік, протилежний ураженню. При ірригативних процесах в корі названих відділів, виникають клоніко-тонічні судороги очних м'язів і голови вбік, протилежний осередку подразнення. Ура­ження ділянки, в якій розміщені ядра заднього поздовжнього пуч­ка, викликає парез або параліч вертикального зору.

Нерви мостомозочкового трикутника (V, VI, VII, VIII пари)

Черепні нерви, які складають групу нервів мостомозочкового трикутника, належать до понтинної групи, оскільки залишають мозковий стовбур в межах мосту, де можуть уражатися патоло­гічними процесами (пухлина, кістка, арахноїдит та ін.), які ви­ходять із мостомозочкового трикутника, утвореного мостом, мо­зочком і довгастим мозком. Хоча ближче всіх до цієї ділянки знаходиться тільки переддверно-завитковий та лицевий нерви, досить часто при зазначених патологічних процесах уражаються також нерви, що проходять неподалік від трійчастого та відвідного нервів, які також належать до групи нервів мостомозочкового трикутника.

Трійчастий нерв, V (n. trigeminus)—змішаний (див. кольо­рову вкл., рис. X). Перші нейрони знаходяться в трійчастому вузлі (gangl. trigemini), який являє собою листок твердої мозко­вої оболонки, розміщеної у трійчастому втисненні, і є поглиблен­ням передньої поверхні кам'янистої частини вискової кістки.

Аксони чутливих клітин вузла у складі чутливого корінця трій­частого нерва вступають у міст у середній третині його латераль­ної поверхні. Тут корінець ділиться на дві частини. Одна його частина складається з волокон больової та температурної чутли­вості, які закінчуються в ядрі спинномозкового шляху трійчастого нерва (n. tractus mesencephalici n. trigemini), котре, пройшовши нижній відділ моста і весь довгастий мозок, своїм нижнім кінцем заходить у спинний мозок. Друга частина чутливого корінця, яка складається з волокон тактильної та м'язово-суглобової чутли­вості, закінчується в головному чутливому ядрі трійчастого нерва (n. sensorius principalis n. trigemini), що розміщене у верхній частині покришки моста. Аксони нервових клітин цих двох ядер

(других нейронів) переходять на протилежний бік і, приєднавшись до медіальної печлі, разом з нею закінчуються в таламусі. Аксони третіх нейронів, які знаходяться в таламусі, направляються через внутрішню капсулу, променистий вінець у кору зацентральної зви­вини протилежної ядру півкулі.

Дендрити чутливих клітин вузла трійчастого нерва складають три периферичні гілки трійчастого нерва — очний (n. ophtalnii-cus), верхньощелепний (n. maxillaris) і нижньощелепний (n. man-dibularis) нерви.

Очний нерв — чутливий, залишає порожнину черепа через верх­ню очноямкову щілину (разом з III, IV та VI парами) малого крила клиноподібної кістки і забезпечує іннервацію шкіри перед­ньої волосистої частини голови та чола, верхньої повіки, очного яблука, спинки носа, слизової оболонки верхньої частини порож­нини носа, основної та лобової пазухи, мозкових оболонок.

Верхньощелепний нерв виходить із порожнини черепа через круглий отвір великого крила клиноподібної кістки і іннервує шкіру нижньої повіки, середню частину обличчя, верхню губу, верхню щелепу та її зуби, ясна та окістя, верхньощелепну (гай­морову) порожнину і нижню частину носової порожними.

Нижньощелепний нерв—змішаний, залишає порожнину черепа через овальний отвір великого крила клиноподібної кістки, його чутливі волокна забезпечують іннервацію нижньої губи, нижньої частини обличчя, підборіддя, нижню щелепу, її зуби, ясна та окіс­тя, слизову оболонку щік, двох передніх третин язика.

Рухові волокна нерва, що являють собою аксони нервових клітин розміщеного в ділянці моста рухового ядра трійчастого нерва (n. motorius n. trigemini), іннервують жувальний, висковий, латеральний та медіальний крилоподібні м'язи і переднє черевце двочеревного м'яза. Смакові волокна є дендритами спеціальних чутливих клітин вузла колінця (ganglion geniculi) лицевого нер­ва, які через кінцеву гілку n. lingualis забезпечують смаковими рецепторними приладами передні ²^ язика. Секреторні парасимпа­тичні волокна є аксонами вегетативних клітин верхнього слинови­дільного ядра (nucl. salivatorius superior), які йдуть у складі про­міжного нерва (n. intermedius), потім барабанної струни (chorda tympani) та нижньощелепного нерва до піднижньощелепної і під'­язикової слинних залоз.

У складі як крупних, так і численних дрібних гілок трійчастого нерва є вегетативні волокна, значення яких дає змогу зрозуміти складні вегетативні синдроми. Так, до очного нерва, який віддає гілочки до мозкових оболонок, слізних залоз, лобової пазухи, а також слизової оболонки верхньої частини носа та очної ямки, приєднуються вегетативні волокна від війкового вузла, розміще­ного в очних ямках.

У складі верхньощелепного нерва та його гілок — виличного (n. zygomaticus), підочноямкового (n. infraorbitalis) та верхніх альвеолярних нервів (nn. alveolares superiores) — йдуть вегетатив­ні волокна із крилопіднебінного вузла (gangl. pterygopalatinum), який знаходиться у fossa pterygoidea.

Нижньощелепний нерв і його гілки — вушно-висковий (n. auri-culotemporalis), щічний (n. buccalis) та нижній альвеолярний (n. alveolaris inferior) нерви — в своєму складі мають волокна із вушного вузла (gangl. oticum), що містяться в ділянці овального отвору.

Крім того, в системі трійчастого нерва є симпатичні волокна із сплетень, в основному із plexus caroticus, що беруть участь у регуляції судинного тонусу.

Дослідження функції трійчастого нерва включає перевірку чут­ливості в іннервованих ним ділянках і здатність здійснювати жу­вальні рухи. Для дослідження чутливості доторкуються голкою, ваткою, пробірками з холодною та гарячою водою до різних ді­лянок шкіри обличчя. Перевіряють також рогівкові, кон'юнкти-вальні, надбрівні та нижньощелепні рефлекси. З метою досліджен­ня рухової функції трійчастого нерва хворого просять стиснути зуби, потім зробити кілька жувальних рухів, прожувати, обма­цуючи при цьому, як контуруються жувальні м'язи. Слід також перевірити розміщення нижньої щелепи при відкриванні рота (чи не відхиляється вона вбік).

Розлади чутливості на обличчі при ураженні трійчастого нерва, залежно від локалізації патологічного процесу, можуть бути сег­ментарного або периферичного типу (рис. 42).

Сегментарний дисоційований тип розладів виявляється при ура­женні ядра спинномозкового шляху, в результаті чого при збере­женні тактильної чутливості порушується больова і температурна чутливість на обличчі в сегментарних кільцевих зонах Зельдера. Ураження верхнього відділу ядра спинномозкового шляху обумов-

Рухові розлади виникають при ураженні рухового ядра або рухових волокон трійчастого нерва і проявляються периферичним парезом або паралічем жувальних м'язів на боці ураження При односторонньому ураженні під час відкривання рота нижня ще­лепа зміщується вбік ураження, при двосторонньому — відвисає. Нижньощелепний рефлекс знижується або зникає.

Лицевий нерв, VIII (n. facialis) —руховий. Має в своєму скла­ді і смакові, й парасимпатичні секреторні волокна, які входять до складу проміжного нерва (рис. 43)

Рухове ядро лицевого нерва розміщене глибоко в нижній час­тині моста і складається з верхньої та нижньої частин Верхня частина, яка має двобічний кірковий зв'язок за рахунок перехрес­тя кірково-ядерного шляху, забезпечує іннервацію мімічних м'язів вище очної щілини, нижня має тільки однобічний кірковий зв'я­зок, що зумовлює при ураженні останньої центральний парез або параліч м'язів обличчя нижньої очної щілини на боці, протилеж­ному осередку.

Проміжний нерв має загальне з язикоглотковим Парасимпа­тичне секреторне слиновидільне ядро (nucl. salivatorius cranialis [superior]), секреторні волокна якого разом з лицевим нервом проходять через лицевий канал кам'янистої частини вискової кіст­ки, а потім, після утворення вузла колінця, залишивши лицевий нерв, у складі n. petrosus major приєднуються до нижньощелеп­ного нерва і іннервують піднижньощелепну та під'язикові слинні залози.

До проміжного нерва належить загальне з язикоглотковим нервом чутливе смакове ядро одинокого шляху (nucl. tractus so-litarii), де закінчуються аксони перших нейронів смакового аналі­затора, які знаходяться у вузлі колінця лицевого нерва (gangl. geniculi). Дендрити цих клітин проходять у складі chorda tympa-пі, а потім язикового нерва та його гілки — під'язикового нерва (n. sublingualis) до смакових рецепторних апаратів передніх ^з язика свого боку.

Аксони рухових клітин ядра лицевого нерва направляються до дна ромбоподібної ямки, де в ділянці лицевого горбка огинають ядро відвідного нерва, яке тут знаходиться, і, утворивши внутріш­нє коло, приймають основний (вентральний) напрям. Потім аксо­ни в складі корінця разом з корінцями проміжного нерва і завит­кової частини VIII пари залишають стовбур мозку в мостомозоч-ковому трикутнику, на межі моста та довгастого мозку, і виходять у порожнину черепа. Підійшовши до внутрішнього слухового от­вору кам'янистої частини вискової кістки, лицевий та проміжний нерви залишають завитковий нерв і входять у canalis facialis. Тут, утворивши зовнішнє коліно, залишають порожнину черепа через шилососкоподібний отвір.

Проходячи через лицевий канал, лицевий нерв віддає такі гілки великий кам'янистий нерв (n. petrosus major), в складі якого є парасимпатичні волокна до слізної залози, тому ураження його супроводжується' сухістю ока, подразнення — гіперсекрецією слізної залози (сльозотеча)- стремінцевий нерв (n. stapedius), який залишає лицевий канал дещо нижче великого кам'янистого нерва і іннервує м'яз стремена, що ослаблює натяг барабанної перетинки, ураження його викликає підвищене сприймання звуку;

барабанну струну (chorda tympani) — найкрупнішу гілку, яка від­ходить ще нижче, вона складається з дендритів чутливих смакових клітин вузла колінця лицевого нерва, які несуть аферентні сма­кові імпульси від передніх ^з язика та аксонів вегетативних клі­тин слиновидільного ядра, що несуть еферентні секреторні імпуль­си до піднижньощелепної і під'язикової залоз.

Ураження барабанної струни викликає розлад смаку на перед­ніх ^з язика і порушення секреторної функції піднижньощелепної та під'язикової слинних залоз.

Після виходу через шилососкоподібний отвір лицевий нерв ді­литься на кілька гілок, утворюючи так звану гусячу лапку (pes ansermus), яка забезпечує руховими нервовими волокнами майже всі м'язи обличчя.

При дослідженні лицевого нерва уважно оглядають обличчя в стані спокою для виявлення асиметрій, шкірних складок, очних щілин, рівня стояння кутів рота. Потім хворому пропонують за­крити по черзі кожне око і обидва ока разом, підняти і насупити брови, показати зуби, надути щоки, свиснути, дмухнути на сірни­ка, щоб загасити. Перевіряють смак у ділянці передніх 1/3 язика.

Ураження лицевого нерва на всьому його протязі викликає периферичний параліч м'язів обличчя. У зв'язку з цим виникає асиметрія обличчя, яка досить виражена у стані спокою і особли­во при показуванні зубів (рис. 44, 45), коли кут рота відтягується назад (параліч m. risorius) і виникає феномен «знака оклику». На ураженому боці відзначають згладження складки шкіри чола і носогубної складки, очна щілина розширена, закрити її під час зажмурювання очей не вдається, оскільки повіки не змикаються (парез m. orbicularis oculi), при цьому очне яблуко повертається вгору (феномен Белла), а через неприкриту щілину, яка утворює­ться між верхньою та нижньою повіками, видно смужку склери (lagophthalmus), із розширеної очної щілини можлива рясна сльо­зотеча. На ураженому боці неможливо наморщити чоло, виклика­ти напруження широкого м'яза шиї, стають неможливими такі рухи, як свист, поцілунок тощо. Хворий відчуває утруднення під час розмови та їди (застрявання іжі між щокою та зубами). Втра­чені або знижені надбрівний, рогівковий та кон'юнктивний реф­лекси.

Залежно від рівня ураження карти­ну периферичного паралічу доповню­ють ті чи інші ознаки ураження розмі­щених поруч утворень та нервів. Так, при ураженні внутрішнього коліна ли­цевого нерва у стовбурі мозку в процес втягується і ядро відвідного нерва. В таких випадках розвивається клінічна картина альтернуючого синдрому Фо-вілля (див. с. 142).

Ураження лицевого нерва в мосто-мозочковому трикутнику поєднується насамперед з ураженням проміжного та переддверно-завиткового нервів, по­тім приєднуються ознаки порушення функцій трійчастого та відвідного нер­вів. При ураженні стовбура лицевого нерва в межах каналу вискової кістки до вищезмальованої картини перифе­ричного паралічу приєднуються симп­томи ураження його гілок, розміщених нижче патологічного осередку.

Ураження кірково-ядерних шляхів, які належать до ядер лицевого нерва, як правило, поєднується з втягуванням у патологічний процес кірково-спинномозкових (піра­мідних) шляхів.

Центральний параліч м'язів обличчя наступає при будь-якій локалізації патологічного осередку на всьому протязі кірково-ядер­ного шляху (кора, променистий вінець, внутрішня капсула, ніжки мозку, міст). В таких випадках центральний парез або параліч м'я­зів обличчя поєднується з центральним геміпарезом або геміпле­гією на боці, протилежному осередку. Для центрального паралічу м'язів обличчя характерне порушення функцій м'язів, розміщених нижче очної щілини, які мають однобічну кіркову іннервацію від протилежної півкулі мозку; відсутність реакції дегенерації (переродження) паралізованих м'язів; збереження надбрівних, ро­гівкових та кон'юнктивальних рефлексів, рефлекторні дуги яких замикаються на рівні моста.

Ірритація патологічним осередком рухової ділянки кори, зони формування кірково-ядерного шляху при певних підкіркових утво­реннях може супроводжуватись лицевим гіперкінезом у вигляді тонічних та клонічних судорог або обмежених спазмів окремих м'язів обличчя.

Переддверно-завитковин нерв, VIII (n. vestibulocochlearis) — чутливий, складається з двох самостійних частин, зовсім різними за своїми функціями: переддверної (pars vestibulаris) та завиткової (pars cochlearis) (рис. 46).

Завиткова частина має пряме відношення до слу­ хового аналізатора. Перші нейрони знаходяться в спіральному вузлі завит­ка (gangl. spirale cochlea­re). Дендрити цих клітин підходять до спірального (кортієвого) органа (оrganum spirale), де закін­чуються біля його рецеп­торних волоскових слухо­ вих клітин, які сприйма­ють коливання ендолімфи і перетворюють їх у нервові імпульси, а аксони формують завиткову частину нерва, яка разом із переддверною частиною та лицевим нервом виходять із вискової кістки через внутрішній слуховий прохід у порожнину черепа. В межах мостомозочкового трикутника входять з боку, на межі моста та довгастого мозку, в мозковий стовбур, закінчуючись в передньому та задньому завиткових ядрах (nucll. cochlearis ventralis et dor-salis), де знаходяться- другі нейрони, волокна яких частково роб­лять перехрестя в межах моста і, перейшовши на протилежний бік, йдуть у підкіркові слухові центри — нижні горбики покришки середнього мозку та ядра медіальних колінчастих тіл (nucll. сог-poris geniculatis) таламуса, а частково йдуть на своєму боці. До слухових шляхів, утворених перехрещеними волокнами других ней­ронів, приєднуються центральні відростки клітин трапецієподіб­ного тіла (corpus trapezoideuni), медіального додаткового оливного ядра (nucll. olivaris accessorius medialis) і ядра латеральної петлі. При цьому утворюється латеральна петля (lemniscus lateralis), яка розміщується назовні від медіальної петлі і закін­чується в перелічених підкіркових слухових центрах, де знаходять­ся треті нейрони. Волокна останніх, пройшовши через задню тре­тину задньої ніжки внутрішньої капсули та променистий вінець, закінчуються в кірковому кінці слухового аналізатора (в задніх відділах верхньої вискової звивини).

Наявністю двобічного проведення слухових імпульсів вище за­виткових ядер моста пояснюється відсутність розладів слуху при однобічному ураженні других нейронів слухового аналізатора, тоб­то бічної петлі, підкіркових слухових центрів, променистого вінця, кори верхньої вискової звивини.

Розлади слуху викликаються однобічним ураженням тільки першого нейрона, самого стовбура завиткової частини VIII нерва та її яд.ер.

Подразнення кіркової проекційної ділянки слухового аналіза­тора може супроводжуватися слуховими галюцинаціями, які не­рідко бувають передвісником (аурою) генералізованого судорож­ного епілептичного приступу.

Дослідження гостроти слуху проводять з допомогою шепотіння та гучної мови. Шепітну мову здоровим вухом чути на відстані 7—12 м, гучну—20 м. Точніше стан слуху можна визначити при аудиографії.

Розрізняють такі розлади слуху: повну втрату слуху, або глу­хоту (anacusis), зниження слуху (hypacusis) і підвищення слуху (hyperacusis).

При порушенні слуху необхідно визначити, чи настав цей роз­лад внаслідок ураження патологічним процесом звукопровідного апарату в середньому вусі (барабанна перетинка, слухові кісточ­ки) або звукосприймального (спіральний орган, завиткова части­на VIII нерва, ядра).