ЦЕРКОВНИЙ СПІВ
Упродовж Х-ХУП ст. церква була центром формування музичного професіоналізму. В історії української церковної музики умовно можна виокремити два періоди й відповідні їм стилі виконання: монодичний (одноголосний) і ■ багатоголосний. Упродовж псиного часу, при переході від одноголосся до багатоголосся, вони співіснували.
Головна відмінність східнохристи-япського {православного) музичного
ритуалу від західнохристиянського {католицького) полягає у використанні виключно вокальної музики - хорового співу а капела. Інструментального органного супроводу в ній немає.
Провідним різновидом церковної музики в Україні ще за часів Київської Русі був знаменний розспів - одноголосий унісонний спів обмеженого діапазону і строгого піднесеного складу. Ця слов'янська гілка монодичного співу, запозиченого з Візантії, як уже зазначалося, своєрідно переінтоновува-лася, збагачувалася під впливом вітчизняних народнопісенних традицій.
Із княжих часів існував і інший, кондакарний різновид культового співу, що вирізнявся особливою віртуозністю.
Набули поширення такі жанри церковної музики, як стихира, тропар, кондак - невеликі піснеспіви візантійської і давньоруської православної гім-нографії, що уславлювали Бога, Богородицю, святих.
Принципи організації музичного матеріалу в українській церковній культурі відповідали візантійській системі «осьмогласся». Цикл складався з восьми «гласів» і повторювався кожні вісім тижнів. Кожний «глас»
мав свій гімнічний текст і набір музичних приспівок.
С Вітчизняні музиканти не користувалися нотним письмом, хоча в Західній Європі нотописання виникло в XI ст. Мелодії записували спеціальними зна-Тсами - крюками. Знаменна (або крюкова) нотація^ - це інтерпретований варіант візантійської нотації. Для неї характерні відсутність лінійок, орієнтовна визначеність висоти й тривалості звуків. Подальші реформи в церковній музиці мали за мету вдосконалити крюкову нотацію, були спрямовані на подолання неточності запису. Так, у різні часи для конкретизації висоти та тривалості звуків вводили різноманітні додаткові помітки біля основного знаку. Таким чином, записи ставали дедалі складнішими.
Упродовж тривалої історичної еволюції знаменний розспів поступово інтонаційно й ритмічно збагачувався, розширювався діапазон звукоряду, відбувалися ладові зміни, з'явилося чимало його різновидів.
За типом розспіви мелодики поділяють на:
■ ірмолойний2 (найстаріший, силабічний) ;
■ стихирарний (більш наспівний, речитативно-оповідний) ;
■ кондакарний (вишукано-віртуоз-ний).
За походженням виокремлюють київський, лаврський, волинський (поча-ївський), руський (галицький), прикарпатський (василіянський), чернігівський, грецький, болгарський, сербський та інші розспіви.
Із виникненням багатоголосного співу записувати музику старим крюковим способом стало складніше. Своєрідність «партитури» отрочного співу -ранньої перехідної форми церковного багатоголосся - полягала в тому, що хорові партії записували крюками над текстом кількома рядками відповідно до кількості голосів. Наприклад, червоним кольором позначали основну мелодію в середньому голосі («путь»), а чорним - решту («верх» і «низ»). У ломественому співі основний наспів виконував четвертий, найвищий голос: розвинену мелодію вів соліст, а інші голоси вступали, часто імітуючи початок домества. Таким чином, поступово розвивалися поліфонічні засоби музики, з'являлися віртуозні хорові форми, що виконувалися на вісім і більше голосів.
Прагнення до більшої виразності, повноти звучання церковної музики зумовило виникнення партесного (від лат. партії, голоси) співу. В хоровій музиці відбувається чітке розмежування голосів за висотою і тембром: бас, тенор, альт, дискант. Тексти записували близькою народові сло-в'яно-руською мовою, музику - вже не крюками, а новим «київським зна-ленем». Це було вже нотно-лінійне письмо, дещо відмінне від сучасного. Опанування нової системи київської квадратної нотації припадає на другу половину XVI ст.
Дата добавления: 2015-02-10; просмотров: 1519;