НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ
У фольклорі спадкоємний зв'язок із давньоруськими традиціями не змогла перервати навіть монголо-та-тарська навала. Пісенна творчість досягла нових вершин у новому оригінальному епічному жанрі - думах. Українські думи виникли в козацько-
му середовищі ХУ-ХУІ ст. як художнє відображення героїко-патріотичних устремлінь поневоленого народу. Поетика і мелодика цих творів генетично пов'язані з билинами і мають певну спорідненість із планами й голосіннями (наприклад, в епізодах оспівування смерті козака). Розвивали думні традиції українського народу козаки-кобзарі.
Головна тематика дум - відображення героїчних сторінок української історії, а також морально-етичні аспекти й непересічні події суспільного життя. Герої епічних творів завжди були носіями високої моральності, виразниками національних інтересів, патріотами, які безмежно любили рідну землю (як, наприклад, персонажі «Думи про козака Голоту», «Думи про Марусю Богуславку», «Плачу невільників», «Втечі трьох братів із го-рода Азова»).
Українські думи поділяють на три основні групи:
■ давні думи про турецько-татарську неволю;
■ новіші думи про національно-виз вольну війну проти польсько-шля-хетського панування (що набули поширення за козацько-гетьманської доби);
■ «моралізаторські» думи на родинно-побутову тематику.
З-поміж інших фольклорних жанрів думи вирізняються своєрідністю поетичної мови. Для них характерні нерівноскладовість віршованих рядків і нерівнострофічність тексту. У текстах часто вживаються метафори, порівняння, нерідко - прийоми гіперболізації, образи-символи.
Музичний стиль українських дум також оригінальний: речитативна за характером мелодія завжди підпорядковується тексту. За композицією думи складаються із заспіву («заплач-ки»), циклу «уступів» і завершення («славослів'я»). Ладовою окрасою творів цього жанру є прийом «додавання жалощів», що полягає у постійному підвищенні IV щаблю в мінорі.
Оповідно-драматичний характер дум потребував інструментального супроводу, який би значно доповнював їх мелодичну виразність. Виконавці дум мали бути не лише гарними співакам^ а й віртуозними імпровізаторами, вміти використовувати різні технічні прийоми (глісандо), ілюстративні «прикраси» (наприклад, для імітації бурі на морі, запеклої битви з ворогами).
Упродовж свого історичного розвитку, боротьби за національне і соціальне визволення український народ створив чимало дум - високохудожніх зразків музичного епосу. Разом з історичними піснями, баладами й співан-ками-хроніками вони утворюють цінний епічний масив. Думи є джерелом вивчення історії і культури України, адже інколи вони з документальною ТОЧНІСТЮ і конкретністю відображують події нашої славної минувшини.
Український народ створив багатий і самобутній музичний інструментарій. Найулюбленішим інструмен-Гом була кобза (пізніше її замінила бандура). Сліпі співці-музиканти ок-шм кобзи часто грали на колісній лірі, У побуті тогочасної української вер-КІВКИ усталилася традиція виконавства іі.і торбані* - струнно-щипковому ін-і трумснті.
Пізніше виникли й набули поши-рвННЯ багато різновидів українських інструментів: на західноукраїнських ШЛЯХ - струнно-ударний інструмент щшбали, на сході - струнно-смичкові басоля (що нагадує віолончель), бас, іібо козобас (подібний до контрабасу), П исій території - скрипка. Побутували різні ударні інструменти {бубон, решето, бугай, тулумбас, барабан). (Іеред них виділялися шумові (підко-ші, деркач, рубель, качалка, затула). 11-іюміж духових, окрім сопілки, популярною була коза (або дуда), споріднена із європейською волинкою.
З давніх-давен в Україні побутува-'іп ансамблі народних інструментів --троїсті музики», які супроводжували весілля, свята, обряди. Типові склади «троїстих музик» такі: сопілка - скрипка - бубон; скрипка - басоля - бубон; скрипка - цимбали -бубон та ін.
Дата добавления: 2015-02-10; просмотров: 927;